УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Гриціва М.І.,
суддів Таран Т.С. та Коротких О.А.,
за участю прокурора Саленка І.В.,
розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 30 серпня 2011 року справу за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Великобагачанського районного суду Полтавської області від 18 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 18 березня 2010 року,
встановила:
старший слідчий СВ Великобагачанського РВ ГУМВС України в Полтавській області (далі – старший слідчий) своєю постановою від 30 грудня 2009 року закрив кримінальну справу, порушену за заявою ОСОБА_5 про заподіяння йому ОСОБА_6 тяжких тілесних ушкоджень за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України. Підставами закриття справи стали відсутність у діянні складу злочину та наявність ознак діяння, кримінальна справа про яке порушується не інакше, як за скаргою потерпілого.
Великобагачанський районний суд Полтавської області постановою від 18 лютого 2010 року відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_5, який просив скасувати постанову старшого слідчого.
Апеляційний суд Полтавської області ухвалою від 18 березня 2010 року постанову суду залишив без зміни.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення і направити кримінальну справу на додаткову перевірку. Посилається на те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій установлені з порушенням вимог кримінально-процесуального закону та не відповідають фактичним обставинам справи. Вважає, що в матеріалах перевірки містяться достатні дані, які вказують на наявність у діях ОСОБА_6 ознак умисного тяжкого злочину.
Заслухавши доповідача, прокурора Саленка І.В., який просив залишити судові рішення без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Обґрунтовуючи необхідність скасування судових рішень, ОСОБА_5 у своїй касаційній скарзі послався на те, що суд першої інстанції під час розгляду його скарги на постанову старшого слідчого про закриття справи, а апеляційний суд під час перегляду постанови суду поверхово, не поглиблено з’ясували механізм спричинення йому, ОСОБА_5, тілесних ушкоджень, надали перевагу даним висновків повторної комісійної судово-медичної експертизи від 26 листопада 2009 року про заподіяння легких тілесних ушкоджень із короткочасним розладом, проігнорувавши при цьому протилежні за значенням дані висновків первинних судово-медичних експертиз, і тому дійшли хибного висновку про відсутність підстав для відновлення досудового слідства.
Проте з такими твердженнями не можна погодитися.
Із матеріалів кримінальної справи № 04510005, які місцевий суд дослідив під час судового розгляду, вбачається, що приводом до порушення кримінальної справи стали заяви ОСОБА_5 з одного боку та ОСОБА_6 і ОСОБА_7 з другого про обопільне побиття однин одного. ОСОБА_5 у своїх пояснення стверджував, що зранку 14 січня 2004 року на вулиці Лесі Українки в селі Широка Долина Великобагачанського району Полтавської області він побачив, як мешканці села ОСОБА_6 і ОСОБА_7 трактором, за кермом якого був ОСОБА_7, тягнули сівалку. Ця сівалка, за поясненнями ОСОБА_5, належала сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Дніпро Агро». Побачивши дії ОСОБА_8 і ОСОБА_7, він як директор названого товариства намагався повернути сівалку назад. Оскільки ОСОБА_6 цьому опирався, виникла сварка, а потім бійка, під час якої ОСОБА_6 і ОСОБА_7, завдаючи удари руками та дерев’яною палицею («битою») по голові та інших частинах тіла, спричинили йому тяжкі тілесні ушкодження.
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не заперечували, що бійка виникла через сівалку, але при цьому по-іншому описали розвиток події. За їхніми поясненнями, ОСОБА_5 першим напав на них. Він перестрів їх на дорозі й із дерев’яною палицею («битою») в руках став наближатись до них. Незважаючи на запевнення ОСОБА_6 про те, що сівалку йому передав ліквідатор товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро» в рахунок погашення заборгованості із заробітної плати, ОСОБА_5 спочатку завдав удари руками та палицею ОСОБА_6, а коли за нього заступився ОСОБА_7, став бити ОСОБА_7 Захищаючись, вони завдали тілесних ушкоджень ОСОБА_5; заперечили побиття його палицею по голові.
Відповідно до положень статей 383 та 398 КПК України, судові рішення, винесені за наслідками розгляду скарги на постанову слідчого про закриття кримінальної справи, можуть бути скасовані, якщо будуть встановлені істотні порушення кримінального-процесуального закону під час судового розгляду справи або ж невідповідність висновків суду вимогам ст. 22 КПК України про всебічне, повне та об’єктивне дослідження обставин справи.
У даній справі, як видно з її матеріалів, суд першої інстанції перевірив, чи відповідно до завдань кримінального судочинства та порядку, встановленого кримінально-процесуальним законом, розслідувалася кримінальна справа, і за наслідками судового розгляду погодився з тим, що слідчий, ураховуючи первинні (початкові) пояснення ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, правильно встановив, що стало предметом сварки й поштовхом до бійки, визначив коло учасників протистояння та характер взаємин, що склалися між ними. Також установив очевидців того, хто першим застосував дерев’яну палицю під час бійки й як розгорталася сама бійка. Вказав, хто був ініціатором бійки, виокремив роль кожного з її учасників, установив знаряддя побиття, характер тілесних ушкоджень, що були виявлені на тілі ОСОБА_5, та визначив ступінь їх тяжкості.
Посилаючись на зібрані у справі докази, зокрема й дані висновків повторної комісійної судово-медичної експертизи від 26 листопада 2009 року, проведеної комісією Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України, які, окрім іншого, містять також обґрунтування невідповідності висновків первинних судово-медичних експертиз, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у справі ознак заподіяння ОСОБА_5 умисних тяжких тілесних ушкоджень, тобто ознак умисного протиправного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, у зв’язку з чим, із наведенням мотивів незгоди, слушно залишив скаргу без задоволення.
Розгляд справи проведено в об’єктивно можливому обсязі, у порядку, визначеному кримінально-процесуальним законом. Обставин, які б стосувалися предмету перевірки й відносно яких суд не навів би мотивів спростування, не встановлено.
Оскільки апеляція ОСОБА_5 не містила переконливих аргументів для визнання постанови місцевого суду незаконною та необґрунтованою, апеляційний суд, із наведенням відповідних мотивів, залишив цю апеляцію без задоволення.
Керуючись статтями 394 – 396, пунктом 2 розділу XIII Закону України від 7 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів» КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
постанову Великобагачанського районного суду Полтавської області від 18 лютого 2010 року, винесену за наслідками розгляду скарги ОСОБА_5 на постанову слідчого від 30 грудня 2009 року про закриття кримінальної справи, та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 18 березня 2010 року залишити без зміни, а касаційну скаргу ОСОБА_5 – без задоволення.
С у д д і :
Гриців М.І. Коротких О.А. Таран Т.С.