КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.09.2011 № 4/157
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Новікова М.М.
суддів:
при секретарі:
за участю представників
від позивача: ОСОБА_1. – дов. б/н від 01.09.2011
від відповідача: ОСОБА_2. – дов. №356 від 01.04.2011
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Основа”
на рішення господарського суду міста Києва
від 07.07.2011
у справі №4/157 (суддя Борисенко І.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „УніКредит Лізинг”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Основа”
про стягнення 3981286,26 грн.
ВСТАНОВИВ:
На розгляд господарського суду м. Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „ УніКредит Лізинг ” (надалі – ТОВ „УніКредит Лізинг”, позивач, лізингодавець) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Основа” (надалі – ТОВ „Основа”, відповідач, лізингоодержувач) 3337962,17 грн. основного боргу, 266639,59 грн. неустойки, 97278,50 грн. 3% річних, 279406,00 грн. інфляційних втрат, всього 3981286,26 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу №785-LD від 29.08.2008.
Рішенням господарського суду міста Києва від 07.07.2011 у справі №4/157 позовні вимоги задоволені у повному обсязі.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ТОВ „Основа” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва 07.07.2011 у справі №4/157 в частині стягнення збитків від інфляції, 3% річних та неустойки, та в цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні вимог про стягнення збитків від інфляції та 3% річних відмовити повністю, а розмір суми неустойки зменшити на 50%, що становить 133319,80 грн.; розстрочити виконання рішення суду до грудня 2012 року рівними частинами.
Вимоги та доводи апеляційної скарги позивача мотивовані тим, що рішення суду в частині стягнення збитків від інфляції, 3% річних та неустойки прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд безпідставно відхилив заперечення відповідача на позовну заяву стосовно безпідставності нарахування інфляційних втрат та 3% річних, так як позивачем не було доведено тих обставин на які він посилався як на підставу своїх вимог. Крім того, на думку відповідача, суд безпідставно не застосував ст. 83 ГПК України щодо зменшення розміру пені та розстрочення виконання рішення суду.
Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін.
Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
29.08.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Основа” та Товариством з обмеженою відповідальністю „УніКредит Лізинг” укладено Договір фінансового лізингу №785-LD від 29.08.2008.
Відповідно до 1.1 вказаного договору, лізингодавець взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема, у додатку №1 цього договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем позивач виконав свої зобов'язання за Договором у повному обсязі, що підтверджується актом приймання-передачі від 27.11.2008.
Згідно договору, за користування предметом лізингу лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку №2 до цього договору.
Однак, в порушення умов договору, лізингоодержувач несвоєчасно сплачує передбачені договором лізингові платежі.
Згідно висновків суду першої інстанції, з якими погоджується колегія суддів, факт наявності боргу у Відповідача за договором фінансового лізингу № 785-LD від 29.08.2008 у сумі 3337962,17 грн. позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, і тому ця сума має бути стягнута з відповідача.
Відповідно до п. 8.2 договору фінансового лізингу у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення.
Отже, порушення відповідачем строків оплати за прострочений платіж, передбачений пунктом 8.2 договору фінансового лізингу №785-LD, є порушенням зобов'язання, що відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України тягне за собою правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплату неустойки.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачем правомірно заявлена вимога про стягнення з відповідача пені за неналежне виконання зобов'язання, відповідно до договору, у зв’язку з чим за прострочення терміну платежу з відповідача належить стягнути пеню у сумі 266639,59 грн.
Доводи апеляційної скарги, про те, що суд першої інстанції мав застосувати положення ст. 83 ГПК України та зменшити розмір неустойки, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки вищевказаною статтею передбачене лише право суду, а не його обов’язок і лише у виняткових винятках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, тому у даному випадку не можна стверджувати про те, що суд повинен був зменшити розмір неустойки.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.
На думку апелянта, судом першої інстанції з нього безпідставно стягнуто 3% річних, оскільки пунктом 7.4 договору фінансового лізингу встановлено, що комісія, зокрема, є винагородою лізингодавця за отримане лізингоодержувачем у лізинг майно за цим договором та компенсацією відсотків за кредит.
Однак, колегія суддів зазначає, що компенсація відсотків за кредит, не є сумою трьох процентів річних в розумінні статті 625 ЦК України, оскільки сплата останніх передбачена саме як наслідок прострочення боржником зобов’язання та обраховується від простроченої суми, тоді як компенсація відсотків за кредит є договірним платежем, який входить до складу лізингових платежів, несплата яких, серед іншого, формує вказану прострочену суму заборгованості.
Твердження відповідача, що позивач шляхом встановлення у договорі ціни з „прив’язкою до долару США” захистив себе від зниження курсу національної валюти, тому прострочення виконання грошового зобов’язання, яке визначене в іноземній валюті, не зобов’язуює боржника сплачувати кредитору інфляційні збитки спростовуються наступним.
Відповідно до п. 7.7 договору лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку №2 до цього договору на рахунок, зазначений в розділі 16 цього договору, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж.
Згідно графіку лізингових платежів, лізингові платежі вказані в еквіваленті долару США.
Як вбачається із договору, еквівалент означає будь-яку суму в доларах США, яка підлягає перерахунку в гривню із застосуванням певного курсу.
Курсом платежу є офіційний курс обміну валюти Національного Банку України, який діє на дату платежу, і застосовується до лізингових платежів та будь-яких інших сум, які підлягають сплаті або залишаються не сплаченими, згідно з цим договором.
Таким чином, з договору фінансового лізингу вбачається, що лізингоодержувач зобов’язаний сплачувати лізингові платежі у гривнях, а встановлення ціни предмета лізингу у доларах США, є валютним застереженням, яке виключає ризик зміни курсу валюти платежу відносно курсу валюти ціни, але не виключає збитків від інфляції, яких кредитор може зазнати внаслідок несвоєчасного виконання боржником своїх зобов’язань.
Таким чином, позивач правомірно нарахував відповідачу суму боргу з урахуванням 3% річних від простроченої суми та боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, відповідно до ст. 625 ЦК України.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Основа” задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду м. Києва від 07.07.2011 у справі №4/157 має бути залишене без змін.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті держмита за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Основа” залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від від 07.07.2011 у справі №4/157 залишити без змін.
Матеріали справи №4/157 повернути до господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді