КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.2011                                                                                           № 45/39

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Зубець Л.П.

суддів:             

при секретарі:            

за участю представників:

від позивача                    ОСОБА_1 - дов. №1786 від 27.09.2010р.;

від відповідача          ОСОБА_2 – дов. б/н від 16.06.2011р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю „Веб Дизайн”

на рішення                      Господарського суду міста Києва

від                               14.03.2011р.

у справі                    №45/39 (суддя Балац С.В.)

за позовом                 Приватного акціонерного товариства „Позняки-Жил-Буд”

до                     Товариства з обмеженою відповідальністю „Веб Дизайн”

про           розірвання договору та стягнення 176 750,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство „Позняки-Жил-Буд” (далі – позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Веб Дизайн”  (далі – відповідач) про розірвання договору від 18.08.2008р. №01/ДВИ-08 та стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 176 750 грн., сплачених за умовами вищевказаного договору, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов’язання, чим істотно порушив умови договору від 18.08.2008р. №01/ДВИ-08.  

Відповідач відзиву на позов не надав, явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, у зв’язку з чим Господарський суд міста Києва розглядав справу у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №45/39 від 14.03.2011р. позов задоволено повністю, розірвано договір про створення сайту від 18.08.2008р. №01/ДВИ-08, укладений між позивачем та відповідачем, а також присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 176 750,00 грн. безпідставно отриманих коштів, 1 852,50 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №45/39 від 14.03.2011 р., прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги, зокрема, обґрунтовані наступним:

- суд прийняв рішення, виходячи виключно з позиції та доказів позивача, за відсутності відповідача, якому про розгляд справи не було відомо;

- оскаржуване судове рішення є незаконним, а висновки, наведені в ньому, не відповідають фактичним обставинам справи;

- оскільки позивач не підписав розробленого відповідачем „бріфу” та не надав мотивованої відмови у його підписанні, відповідно до п.6.4 оспорюваного договору роботи з розробки „бріфу” вважаються прийнятими позивачем в повному обсязі;

- позивач не надав відповідачу підписаного екземпляру акту приймання робіт №56 від 17.12.2008р. або вмотивованої відмови у його прийнятті, що згідно з п.6.5 спірного договору свідчить про те, що позивач прийняв проміжний результат робіт повністю;

- відповідач виконав частину робіт та передав їх результати позивачу, що підтверджується розпискою працівника позивача на „бріфі” на розробку сайту корпорації „Позняки-Жил-Буд”;

- відповідач направив позивачу для підписання концепцію дизайну сайту, акти виконаних робіт та лист про призупинення робіт, однак позивач вказані документи підписувати відмовився, роботи не прийняв, причин відмови не повідомив, що свідчить про безпідставне невиконання ним своїх договірних зобов'язань.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.08.2011р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Лосєва А.М.,                Новікова М.М.

15.08.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про необґрунтованість та непідтвердженість належними доказами доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач у судовому засіданні 15.08.2011р. надав додаткові пояснення по суті обставин, викладених в апеляційній скарзі, в яких підтримав останню та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва у справі №45/39 від 14.03.2011р. скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Представник позивача у судовому засіданні 09.02.2011р. заперечував проти доводів відповідача, наведених в апеляційній скарзі, з підстав, викладених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити рішення Господарського суду міста Києва у справі №45/39 від 14.03.2011р. без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

18.08.2008р. між позивачем, як клієнтом, та відповідачем, як виконавцем, було укладено договір про створення сайту №01/ДВИ-08 (далі - Договір) (том справи – 1, аркуші справи – 10-16).

У відповідності до умов Договору (розділ 2-4) виконавець зобов'язався виконати роботи по створенню сайту в наступному порідку: провести підготовчу роботу та розробити „бріф”; розробити дизайн сайту у відповідності з „бріфом”; здійснити складання сайту. Роботи виконавця по розробці „бріфу” виконуються в строк 100 робочих днів з дати, наступної за датою отримання ним авансового платежу, передбаченого п.4.2.1 Договору. Загальна вартість робіт виконавця складає 353 500,00 грн., з яких: вартість робіт по проведенню підготовчої роботи та за розробку „бріфу” - 20 % від загальної вартості робіт; вартість робіт за розробку дизайну - 30 % від загальної вартості робіт; вартість робіт по складанню сайту - 50% від загальної вартості робіт. Клієнт зобов'язався сплатити виконавцю 50% від загальної вартості робіт, вказаної в п.4.1 Договору, авансом. Виконавець, в свою чергу, зобов'язався інформувати клієнта про хід робіт за вимогою останнього.

28.08.2008р. відповідач виставив позивачу до сплати рахунок №37 від 28.08.2008р. на суму 176 750,00 грн., який був оплачений позивачем в той же день, що підтверджується платіжним дорученням №40806 від 28.08.2008р. (том справи – 1, аркуш справи -17).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач не виконав свої договірні зобов’язання перед позивачем у порядку та строки, погоджені сторонами у Договорі, внаслідок чого, на думку позивача, було істотно порушено умови Договору. З урахуванням викладеного, посилаючись, зокрема, на ст. ст. 611, 612, 651 Цивільного кодексу України, позивач просив суд розірвати Договір та стягнути з відповідача грошові кошти у сумі              176 750,00 грн., які були сплачені позивачем на виконання умов Договору.

Відповідач участі у розгляді справи в суді першої інстанції не приймав.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши вимоги позивача обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що він належним чином виконав свої зобов’язання перед позивачем, тоді як останній безпідставно відмовлявся приймати результати виконаних робіт. На думку відповідача, в даному випадку має місце неналежне виконання умов Договору саме позивачем.

Колегія суддів не погоджується з доводами відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, вважає їх недоведеними та необґрунтованими, з огляду на наступні обставини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,  визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Як уже зазначалось вище, на виконання своїх договірних зобов’язань перед відповідачем, позивач сплатив відповідачу грошові кошти (аванс) у розмірі 176 750,00 грн.

Відповідач листом (отримано позивачем 06.05.2009р. за вх.№468) повідомив позивача про виконання робіт, передбачених в п.п.2.1.1, 2.1.2 Договору, та зазначив про те, що призупиняє виконання робіт у зв’язку з тим, що позивач не надає матеріали, необхідні відповідачу для продовження робіт (том справи – 1, аркуш справи – 22).

Позивач направив відповідачу лист №1462 від 16.08.2010р., в якому просив повідомити про хід виконання умов Договору, ступінь готовності сайту, а також надати копії документів, які б підтверджували факт виконання відповідачем частини робіт і прийняття позивачем таких робіт (том справи – 1, аркуш справи – 19). Однак звернення позивача було залишено відповідачем без належного реагування.

Листом №2530 від 10.12.2010р. позивач повідомив відповідача про намір розірвати Договір в порядку, передбаченому статтею 188 Господарського кодексу України, просив протягом 20 днів з дня отримання листа прийняти пропозицію про розірвання Договору та повернути сплачений позивачем авансовий платіж (том справи – 1, аркуш справи – 21).

Відповідь на вказаний лист також не надійшла.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що він частково виконав роботи за Договором і саме позивач порушив умови останнього, оскільки відмовився прийняти ці роботи. З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.  

Згідно з п.п.2.5, 2.6 Договору виконавець приступає до виконання робіт з наступного дня після отримання авансового платежу і роботи мають бути ним виконані в строк 100 робочих днів з дня, коли розпочались роботи.

Оскільки авансовий платіж перерахований позивачем 28.08.2008р., що не заперечується відповідачем, останній повинен був виконати роботи за Договором протягом 100 днів, починаючи з 29.08.2008р. Натомість ані Господарському суду міста Києва, ані суду апеляційної інстанції не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про виконання відповідачем робіт у порядку та строки, визначені в Договорі.

За твердженням відповідача, позивач не підписав розробленого ним „бріфу” та не надав мотивованої відмови у його підписанні, відповідно до п.6.4 оспорюваного Договору роботи з розробки „бріфу” вважаються прийнятими в повному обсязі. Окрім того, відповідач стверджує, що ним виконані роботи зі створення (розробки) концепції дизайну сайту.

Дійсно, у відповідності до п.6.4 Договору у разі неповернення клієнтом підписаного брифу після спливу 10 робочих днів та/або не надання мотивованої відмови в такий самий строк, роботи з розробки брифу вважаються виконаними виконавцем у повній відповідності з цим Договором, в повному обсязі та прийнятими клієнтом.

Згідно з умовами Договору (розділ 1, пп.2.1, 5.2) інтернет-сайт повинен був відображати інформацію про діяльність Приватного акціонерного товариства „Позняки-Жил-Буд” (на час укладення Договору – Закритого акціонерного товариства „Позняки-Жил-Буд”), тоді як на наданій відповідачем копії „брифу” зазначено (мовою оригіналу): „Бриф на разработку сайту корпорации „Познякижилстрой”.

Однак, корпорація „Позняки-Жил-Буд” є окремою від позивача юридичною особою, з власним штатом працівників, власними завданнями, тощо. До того ж, на адресу буд.№17 по бульвару Л.Українки, крім поштових відправлень, адресованих позивачу та корпорації „Позняки-Жил-Буд”, надходить кореспонденція до інших юридичних осіб, чиї офісні приміщення розташовані у вищезгаданій будівлі, але їх діяльність не пов’язана з діяльністю позивача.    

Що ж до підпису ОСОБА_3 про отримання „брифу”, то з цього приводу необхідно зазначити, що названа особа отримувала кореспонденцію для більшості юридичних осіб, офіси яких розташовані в буд.№17 по бульвару Л.Українки у м. Києві і передавалась за належністю адресатам.

Як уже зазначалось вище, „бриф” стосувався безпосередньо розробки сайту корпорації „Позняки-Жил-Буд”, а не позивача, у зв’язку з чим останній і не отримував цього „брифу”.

Відносно твердження відповідача про те, що він направляв позивачу концепцію дизайну сайту і проміжного акту приймання-передачі, необхідно звернути увагу на наступні обставини.

Насамперед, в документах „InterCitiPost” з номером 044-062163, наданих відповідачем на підтвердження факту надіслання вищезгаданих концепції та акту, в розділі „відправник” зазначено не відповідача, а „ОСОБА_4, Студия Лебедева, Киев, ул. Горкого, 26/26, 33”.

Документ з номером 044-062163, доданий відповідачем до апеляційної скарги, жодного разу не згадується в тексті апеляційної скарги. Крім того, надані документи „InterCitiPost” не є поштовими документами, тому до них не застосовуються загальні правила заповнення поштових документів.

На думку відповідача, документи „InterCitiPost” свідчать про виконання ним наступного етапу робіт, проте згідно з п.2.6 Договору роботи виконавця (відповідача) по розробці дизайну сайту і роботи по збиранню сайту виконуються в строки, зафіксовані сторонами в „брифі”, при цьому в ці строки не включається час, необхідний клієнту (позивачу) для приймання робіт та/або затвердження „брифу” і дизайну, а також час, необхідний клієнту для надання інформаційних матеріалів.

У відповідності до п.3.2.3 Договору позивач зобов’язався своєчасно надавати виконавцю інформаційні матеріали, всю інформацію, документи та інші відомості, необхідні виконавцю для належного виконання зобов’язань за цим Договором. Перелік таких документів і матеріалів, обсяг такої інформації і таких відомостей, порядок і строки їх надання погоджуються сторонами і вказуються в брифі.

Тобто, передумовою для того, щоб відповідач міг розпочати виконання подальших робіт є надання йому позивачем необхідних інформаційних матеріалів. При чому, дизайн сайту міг бути розроблений на підставі „брифу” лише після надання позивачем передбачених цим „брифом” документів.

Натомість, належних та допустимих доказів, які б свідчили про передачу позивачем відповідачу необхідних інформаційних матеріалів за актом приймання-передачі, суду надано не було.

Доказів вчинення відповідачем дій, передбачених в п.5.6 Договору, в разі прострочення позивачем надання інформаційних матеріалів також не надано.

В ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити про те, що відповідачем не надано доказів, які б спростовували обставини, викладені у позові, та встановлені місцевим господарським судом, зокрема, щодо порушення порядку та строків виконання робіт за Договором, внаслідок чого було порушено істотні умови останнього і позивач був позбавлений того, на що розраховував при укладанні спірного Договору з відповідачем.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, позовні вимоги в частині розірвання Договору, укладеного між позивачем та відповідачем, є обґрунтованими, нормативно та документально підтвердженими, а отже підлягають задоволенню.

Відносно решти вимог про стягнення з відповідача перерахованих позивачем коштів у сумі 176 750,00 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В ст. 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

На пропозицію позивача розірвати Договір у позасудовому порядку та повернути сплачені позивачем кошти в сумі 176 750,00 грн. відповідач не відреагував, що й зумовило звернення позивача з позовом до Господарського суду міста Києва.  

Як вірно зазначив суд першої інстанції, оскільки Договір є розірваним внаслідок істотного порушення відповідачем його умов, то останній повинен повернути позивачу кошти, отримані за Договором, тому що підстава, на якій вони були перераховані, відпала.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку повернути вищевказані кошти позивачу, позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на процесуальні порушення, допущені місцевим господарським судом, а саме розгляд справи у відсутність представника відповідача, не можуть бути прийняті судом до уваги, з наступних підстав.

Відносно твердження відповідача про те, що позивач свідомо не повідомив суду фактичну (поштову) адресу відповідача у зв’язку з чим останній не зміг приймати участь у судовому розгляді, слід зазначити, що згідно з положеннями ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

В матеріалах справи наявний витяг з ЄДРПОУ, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 03055, м. Київ, пр-т. Перемоги, 22, кв. 23 (том справи – 1, аркуш справи – 24-25). Та ж сама адреса вказана в оспорюваному Договорі (розділ 11 „Юридична адреса, реквізити та підписи сторін”) та зазначена у позовній заяві.

Належних та допустимих доказів на підтвердження повідомлення відповідача про зміну свого місцезнаходження та/або внесення відповідних змін до ЄДРПОУ відповідач не надав.  

Окрім того, до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Діюче законодавство України, зокрема Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує сторону у справі, в даному випадку позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони в разі, якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі ст. 93 Цивільного кодексу України та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах. В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Аналогічна позиція викладена в Інформаційних листах Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. №01-8/1228 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році”, від 14.08.2007р. №01-8/675 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”, від 18.03.2008р. №01-8/164 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році”, від 13.08.2008р. №01-8/482 „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року”.

Згідно з ч.1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Натомість, як уже зазначалось вище, відповідач не надав доказів належного виконання ним своїх договірних зобов’язань, тому твердження відповідача про прийняття місцевим господарським судом незаконного рішення у даній справі є безпідставним та спростовується зібраними у справі доказами.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

З огляду на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2011р. по справі №45/39 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Веб Дизайн” залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва у справі №45/39 від 14.03.2011р. – без змін.

2. Матеріали справи №45/39 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

23.08.11 (відправлено)