КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2011                                                                                           № 23/152

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Разіної  Т.І.

суддів:             

при секретарі:            

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 – представник за довіреністю № 190 від 29.04.2011 р.;

від відповідача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю б/н від 08.12.2010 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на рішення господарського суду міста Києва від 14.06.2011 р. у справі № 23/152

за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка», м. Київ

до відкритого  акціонерного  товариства  «Національної  акціонерної страхової компанії «Оранта», м. Київ

про стягнення 20 696 грн. 09 коп.

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2011 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відкритого  акціонерного  товариства  «Національна  акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування шкоди  в порядку регресу у сумі 20 696 грн. 09 коп.,  з  яких  -  18 824 грн. 00 коп.  страхового відшкодування, 1 872,08 грн. пені.  

Позовні вимоги мотивовані тим, що приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» на підставі договору добровільного комплексного страхування № 015053/4002/0000019 від 05.02.2009 року внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки «Mazda 6», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля «Hyndai», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП, була застрахована відкритим акціонерним товариством «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», позивачем було направлено останньому заяву про відшкодування шкоди в порядку регресу. Враховуючи, що відповідачем не відшкодовано заявлену суму збитку, позивач просив стягнути з відповідача суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 18 824 грн. 00 коп. та пені у розмірі 1 872,08 грн. в судовому порядку.

Рішенням господарського суду м. Києва у справі № 23/152 позовні вимоги задоволено в повному обсязі (суддя Кирилюк Т.Ю.).

Стягнуто з відкритого акціонерного товариства «HACK «Оранта» на користь приватного акціонерного товариства «СК «Уніка» 18 824 грн. страхового відшкодування, 1 872 грн. 08 коп. пені, 206 грн. 96 коп. витрат на сплату державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення обґрунтоване  приписами ст.ст. 22, 34, п.37.2 ст. 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» (далі по тексту - Закон).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відкрите акціонерне товариство «HACK «Оранта» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.06.2011 р. № 23/152 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована не застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, а саме ст.ст. 22, 29, 34 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Відповідно до розпорядження заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2011 р. № 01-23/3/5, розгляд апеляційної скарги у справі № 23/152 здійснюється у складі колегії суддів: головуючий суддя Разіна Т.І., судді Шипко В.В., Остапенко О.М.

Представник відповідача в судовому засіданні 27.07.2011 р. підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.06.2011 р. № 23/152 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні 27.07.2011 р. проти доводів апеляційної скарги заперечив  з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги  і  перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору добровільного комплексного страхування №015053/4002/0000019 від 05.02.2009 року позивачем застраховано автомобіль марки «Mazda 6», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, страхувальником по договору є ОСОБА_3, вигодонабувачем ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Згідно довідки ВДАІ УМВС України в Миколаївській області 25.08.2009 року о 16 год. 00 хв. по проспекті Леніна у місті Миколаєві сталась дорожньо-транспортна пригода – зіткнення за участю автомобілів марки «Mazda 6», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_3 та марки «Hyndai», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував водій ОСОБА_4

З матеріалів справи вбачається, що ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_4. п. 13.1 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 24.09.2009 року, справа №15-1416/09.

Внаслідок ДТП транспортний засіб марки «Mazda 6», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, застрахований позивачем, отримав механічні пошкодження, витрати на усунення яких (ремонт) згідно ремонтної калькуляції № 037 від 31.08.2009 р. становить 20 478 грн. 58 коп. (з ПДВ). Вартість матеріального збитку з урахуванням ремонтних робіт та складових автомобіля, що підлягають заміні, відповідно до рахунків-фактури № АД-0002000 від 27.08.2009 р., №0000000882 від 27.08.2009 р. складає 19 799 грн. 00 коп.

За страховим випадком – ДТП, що сталась 25.08.2009 року за участю застрахованого автомобіля, згідно складеного страхового акту № 00028131 від 07.09.2009 року по договору добровільного комплексного страхування №015053/4002/0000019 від 05.02.2009 року визначено суму страхового відшкодування в розмірі 18824 грн. 00 грн., виплата якого за договором страхування підтверджується платіжним дорученням № 021526 від 10.09.2009 року.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно ст. 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 18824 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Зважаючи на те, що відповідач відмовляється в добровільному порядку виплатити позивачу страхове відшкодування в порядку регресу у сумі 18824 грн., позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами про стягнення з відповідача вищезгаданої суми з урахуванням пені, нарахованої згідно з п.37.2 ст. 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що на підтвердження розміру завданого внаслідок ДТП матеріального збитку позивачем надано документи СТО, яка не є суб’єктом оціночної діяльності, тоді як належним доказом розміру заподіяної шкоди, вартості та об’єму необхідних для проведення відновлення пошкодженого транспортного засобу робіт є відповідний звіт саме суб’єкта оціночної діяльності.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Законом України «Про страхування».

Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

В п. 37.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України «Про страхування», згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Судом було встановлено, що цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП ОСОБА_4 застрахована відповідачем за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/8845652 зі строком дії страхового покриття з 27.11.2008 р. по 26.11.2009 р. та лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, у розмірі 35 000 грн. 00 коп. (франшиза - 0 грн.).

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Оскільки на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність особи, винної у заподіянні збитків, була застрахована у відповідача, останній відповідно до статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» повинен був відшкодувати нанесену його страхувальником шкоду у межах встановленого полісом страхового ліміту в порядку та строки, встановлені Законом.

Згідно з пунктом 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування (вих. №625/3/2009-12/ИР від 09.12.2009 р.), до якої були додані усі необхідні документи для здійснення такої виплати.

Однак заява позивача була залишена відповідачем без належного реагування, сума завданого матеріального збитку виплачена не була. Докази прийняття рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування, а також докази здійснення відповідної страхової виплати відповідачем у матеріалах справи відсутні.

Посилання відповідача на те, що позивачем не проведено оцінку майна (визначення розміру шкоди) в установленому законодавством України порядку, є необґрунтованим, оскільки згідно з вимогами законодавства у сфері страхування страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором і страхового акта (аварійного сертифіката). Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.  Страховик має право вимоги в межах його фактичних затрат.

В п. 9.1 договору добровільного комплексного страхування №015053/4002/0000019 від 05.02.2009 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_3 передбачено, що страхове відшкодування може бути виплачено шляхом безпосередньої оплати вартості послуг сторонніх підприємств (організацій), які надають ці послуги страхувальнику і необхідність яких (послуг) викликана страховим випадком (за згодою страховика).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив виплату страхового відшкодування у сумі 18824 грн. 00 коп. на підставі страхового акту, розрахунку суми страхового відшкодування до нього, визначивши розмір витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, виходячи із ремонтної калькуляції № 037 від 31.08.2009 р. та рахунків-фактури № АД-0002000 від 27.08.2009 р., №0000000882 від 27.08.2009 р.

Окрім того, як вірно зазначив місцевий господарський суд, згідно зі ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідач повинен був здійснити страхову виплату протягом місяця з дня отримання відповідних документів. При чому, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язок проведення дослідження експерта чи аварійного комісара покладено саме на відповідача (п.34.1 ст. 34), а до позивача від потерпілої особи перейшло згідно п. 34.2 ст. 34 названого Закону лише право (а не обов'язок) на проведення відповідних досліджень. Своїм правом на з'ясування обставин страхового випадку та визначення розміру завданих збитків власним розслідуванням відповідач не скористався. Доказів на підтвердження протилежного суду не надано, у зв’язку з чим колегія суддів вважає правомірним в даному випадку визначення розміру збитків за рахунками СТО (тобто, реальної вартості відновлювального ремонту).

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 18824 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

В п. 37.2 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Окрім того, у відповідності до ст. 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Зважаючи на те, що в процесі судового розгляду було встановлено порушення відповідачем порядку та строків виплати страхового відшкодування в порядку регресу, а також враховуючи відсутність доказів, які б свідчили, що вказане  порушення сталось не з вини відповідача, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 1872 грн. 08 коп.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі наявних в справі матеріалів дійшла до висновку, що відповідно до ст.ст. 43, 104 ГПК України підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 85, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Залишити рішення господарського суду міста Києва від 14.06.2011 р. у справі № 23/152 без змін, апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» - без задоволення.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

01.08.11 (відправлено)