ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 серпня 2011 року справа № 5020-903/2011
Господарський суд міста Севастополя у складі: судді Юріної О.М., розглянувши матеріали справи за позовом:
Севастопольського міжрайонного природоохоронного прокурора
(вул. Балаклавська, б.8, м. Севастополь, 99011)
в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради
(вул. Леніна, б.3, м. Севастополь, 99011)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(АДРЕСА_1, 99006)
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача
Приватного підприємства "Натінія"
(вул. Єрошенко, б.2-А, м. Севастополь, 99045),
Головного управління Держкомзему в місті Севастополі
(вул. Демідова, б.13, м. Севастополь, 99011)
про повернення земельної ділянки,
за участю представників сторін:
прокурора – Радулова А.Д., посвідчення №684 від 09.03.2011;
позивача – ОСОБА_4, довіреність №03-15/2522 від 14.07.2011;
відповідача – ОСОБА_5, довіреність №2800 від 17.12.2010;
Головного управління Держкомзему в місті Севастополі –ОСОБА_6, довіреність №8-1-6/5371 від 22.06.2011;
представника ПП "Натінія" –ОСОБА_7, довіреність б/н 16.03.2011.
Севастопольський міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся до господарського суду міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради (далі –Позивач) з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі –Відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Головного управління Держкомзему в місті Севастополі, про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, площею 0,025 га, розташованої на території західного берегу б. Омега в м. Севастополі та використовується під розміщення бару «ІНФОРМАЦІЯ_1», привести земельну ділянку у придатний для подальшого використання стан шляхом знесення будівлі бару «ІНФОРМАЦІЯ_1»та допоміжних приміщень, споруд, огороджень та мощення за власний рахунок.
Позовні вимоги з посиланням на статті 116, 125, 212 Земельного кодексу України обґрунтовані порушенням вимог земельного законодавства з боку Відповідача, а саме, самовільним зайняттям земельної ділянки, за відсутності правовстановлюючих документів на неї.
Ухвалою суду від 14.07.2011 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Приватне підприємство "Натінія".
Прокурор, представники Позивача та третіх осіб у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі.
Представник Відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві від 15.08.2011 /а.с.107-110 т.1/ на позовну заяву та письмових поясненнях від 22.08.2011 /а.с. 4-7 т.2/, зокрема, зазначив, що право на спірну земельну ділянку у нього виникло через придбання об’єкту нерухомості, а право власності в силу Конституції України є непорушним.
У судовому засіданні 16.08.2011 оголошувалась перерва у порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України до 22.08.2011.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін та третіх осіб, суд
ВСТАНОВИВ:
На земельній ділянці площею 0,025 га, розташованої на території західного берегу бухти Омега в м. Севастополі, за адресою: АДРЕСА_2, знаходиться об’єкт нерухомості –кафе-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 212,6 кв.м.
Право власності на цей об’єкт зареєстровано Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об’єктів нерухомого майна»Севастопольської міської Ради за Відповідачем за реєстровим №5726 від 22.05.2009 /а.с.10 т.2/ на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_8 21.05.2009 та зареєстрованого в реєстрі за №585 /а.с.116-118 т.1/, зміненого додатковим правочином, посвідченим приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_8 24.09.2009 та зареєстрованого в реєстрі №1289 /а.с. 8-9 т.2/.
Відповідно до пункту 2 цього договору на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, зареєстрований Державний акт на право постійного користування землею за юридичною особою - ДКП «Севастопольський комбінат благоустрою».
Відповідач підтвердив факт використання ним зазначеної земельної ділянки під розміщення кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1», але вважає, що первісний власник вказаного кафе на законних підставах використовував цю земельну ділянку –на підставі договору про спільну діяльність з землекористувачем, а при подальшому переході права власності на об’єкт нерухомості нові власники, в тому числі, Відповідач, набували право користування земельною ділянкою.
Право власності чи користування на земельну ділянку для розміщення кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1»в Державному земельному кадастрі за Відповідачем не зареєстровано. Це підтверджується поясненнями як Головного управління Держкомзему в місті Севастополі /а.с. 131-132 т. 1/, так і Відповідача /а.с.4-7 т.2/.
Доказів звернення до Позивача із заявою про оформлення права на земельну ділянку Відповідач суду не надав.
Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 05.07.2010 №7034 /а.с.106 т.1/ встановлено, що зазначена земельна ділянка використовується для розміщення кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1», право власності або користування на неї не оформлено, що є порушенням статей 125, 126 Земельного кодексу України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 212 Земельного кодексу України за рішенням суду самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі.
Згідно з абзацом 16 статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням і охороною земель" №963-IV від 19 червня 2003 року (зі змінами) самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду).
Стаття 125 вказаного Земельного кодексу України встановлює, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Документами, що посвідчують право на земельну ділянку, відповідно до статті 126 вказаного Кодексу є державний акт, цивільно-правова угода, свідоцтво про право на спадщину.
Суд вважає помилковим твердження Відповідача щодо виникнення у нього права на земельну ділянку через придбання об’єкту нерухомості, виходячи з наступного.
У вирішенні спорів щодо переходу права власності або права користування земельними ділянками внаслідок переходу права власності на житлові будинки, будівлі, споруди, що на них розміщені, суд досліджує умови договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна, наявність у продавця визначених законом документів, що посвідчують право на земельну ділянку, відповідність нерухомого майна, розміщеного на відповідних земельних ділянках, ознакам житлового будинку (будівлі, споруди), здійснення державної реєстрації права власності особи, яка придбала відповідне нерухоме майно, з урахуванням положень статей 331, 376 Цивільного кодексу України, статей 116, 123, 124, 126 Земельного кодексу України.
До відносин, пов'язаних з переходом права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок, будівля, споруда, до особи, що набула права власності на відповідне нерухоме майно, в тому числі стосовно розміру такої земельної ділянки, застосовується законодавство, що діяло на час переходу права власності на житловий будинок, будівлю, споруду.
Відповідно до частини другої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Отже, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я шляхом укладення договору оренди.
Відповідач не враховує, що дана норма закону регулює перехід прав на земельну ділянку, тобто на річ, яка має певні ознаки (площу, конфігурацію, інші індивідуальні ознаки), а не на землю під нерухомість в загалі. Крім того, ця норма закону передбачає, що право на таку земельну ділянку вже було набуте у встановленому законом порядку колишнім власником нерухомості, тобто така земельна ділянка за проектом землеустрою була відведена, встановлені межі цієї земельної ділянки в натурі, наданий правовстановлюючий документ.
Право на зайняття земельної ділянки виникає з моменту отримання правовстановлюючого документа на земельну ділянку, якого забудовник не мав, а землекористувач –ДКП "Севастопольський комбінат благоустрою" не було особою, яка мала повноваження на надання земельної ділянки іншій особі.
Як вказано вище, у встановленому законом порядку земельна ділянка для будівництва та обслуговування кафе-бару "ІНФОРМАЦІЯ_1" Відповідачу не надавалась. Доказів звернення до Позивача із заявою про оформлення права на цю земельну ділянку або оформлення такого права колишніми власниками цієї нерухомості Відповідач суду не надав.
Таким чином, докази наявності у Відповідача підстав для набуття прав на спірну земельну ділянку, що передбачені законодавством України, суду не надані, як і докази щодо добровільного звільнення земельної ділянки, усунення виявлених порушень, незважаючи на те, що згідно з вимогами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана надати докази у підтвердження своїх вимог чи заперечень.
Щодо доводів Відповідача про непорушність його права власності на об’єкт нерухомості суд вказує на наступне.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Згідно з статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи місцевого самоврядування; кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; власність зобов'язує; власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству; держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави; право власності на землю гарантується; це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Севастопольської міської ради у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Щодо міркувань третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Приватного підприємства "Натінія", викладених у поясненнях по суті спору /а.с.127-130 т.1/, відносно того, які правові норми підлягають застосуванню до спірних правовідносин, зокрема, статті 1212, 1213 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Господарським процесуальним кодексом України не передбачено право господарського суду змінювати позовні вимоги та їх підстави на власний розсуд чи спонукати прокурора і позивача до їх уточнення.
Витрати на державне мито та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити в повному обсязі.
2. Зобов’язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 99006, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відомості щодо наявності рахунків в банківських установах в матеріалах справи відсутні) повернути самовільно зайняту земельну ділянку, площею 0,025 га, розташовану на території західного берегу б. Омега в м. Севастополі та яка використовується під розміщення бару «ІНФОРМАЦІЯ_1», Севастопольській міській Раді (вул. Леніна, б.3, м. Севастополь, 99011, ідентифікаційний код 24872845, відомості щодо наявності рахунків в банківських установах в матеріалах справи відсутні), привести цю земельну ділянку у придатний для подальшого використання стан шляхом знесення будівлі бару «ІНФОРМАЦІЯ_1»та допоміжних приміщень, споруд, огороджень та мощення за власний рахунок.
3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 99006, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відомості щодо наявності рахунків в банківських установах в матеріалах справи відсутні) в дохід Державного бюджету України (Державний бюджет, Ленінський район міста Севастополя, р/р 31113095700007 в ГУ ДКУ у м. Севастополь, ідентифікаційний код 24035598, МФО 824509, код платежу 22090200) державне мито в розмірі 85,00 грн. (вісімдесят п’ять грн. 00 коп).
4. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 99006, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відомості щодо наявності рахунків в банківських установах в матеріалах справи відсутні) в дохід Державного бюджету України (Державний бюджет, Ленінський район міста Севастополя, р/р 31212264700007 в ГУ ДКУ у м. Севастополь, ідентифікаційний код 24035598, МФО 824509, код платежу 22050003) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00грн (двісті тридцять шість грн. 00 коп).
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Суддя О.М.Юріна
Рішення складено відповідно до вимог
статті 84 Господарського процесуального
кодексу України та підписано 26.08.2011.