Комінтернівський районний суд Одеської області

  Справа №  2-1490/11

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.08.2011 смт. Комінтернівське

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенка В. К.,

при секретарі – Мельниковій В. М.,

за участю позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – адвоката ОСОБА_2,

представника служби у справах дітей – Пальохи С. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 9, смт. Комінтернівське, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діяла в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх  ОСОБА_6, ОСОБА_7, за участю третіх осіб -  Комінтернівського РВ ГУМВС України в Одеській області, служби у справах дітей Комінтернівської районної державної адміністрації в Одеській області,  про зобов’язання не перешкоджати у користуванні та розпорядженні власністю, виселення з житлового приміщення разом із неповнолітніми дітьми, зняття з реєстраційного обліку,   -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, яким просив зобов’язати відповідача не перешкоджати йому у користуванні та розпорядженні  власністю, виселити  з житлового будинку та зняти відповідача з реєстраційного обліку.

У ході розгляду справи  до участі  у справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_5, а в якості третьої особи – службу у справах дітей Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області.

У подальшому позивач уточнив свої позовні вимоги,  просив зобов’язати ОСОБА_4, ОСОБА_5 не перешкоджати йому у користуванні  та розпорядженні будинком АДРЕСА_1, виселити відповідачів разом із малолітніми дітьми із зазначеного будинку, зняти ОСОБА_4  з реєстраційного обліку в зазначеному будинку, з підстав викладених у позові.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити у повному обсязі, виходячи з наступного:

Як стверджує позивач, він є власником житлового будинку АДРЕСА_1.

У спірному житловому будинку проживає ОСОБА_4 зі своєю сім’єю, який оселився у спірному житловому будинку за згодою попереднього власника будинку – ОСОБА_8

В теперішній час, він не надає своєї згоди на подальше проживання відповідача та членів його сім’ї у належному йому житловому будинку,  і, як власник майна, вимагає усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як стверджує позивач, відповідач здійснює систематичні протиправні дії щодо встановлених правил громадського співіснування,  чим створює неможливі умови подальшого проживання в одному житловому будинку.

Відповідачі та їх представник у судове засідання повторно не з’явились, хоча в матеріалах справи містяться докази про їх належне сповіщення про дату, час та місце розгляду справи, суд звертає увагу на те, що відповідач ОСОБА_4 направив суду телефонограму про відкладення слухання справи, що призначено на 30 серпня 2011 року, мотивуючи виробничою необхідністю, проте доказів щодо поважності цієї причини суду не направив, у зв’язку із чим суд  прийшов до висновку про неповажність причини неявки відповідача ОСОБА_4  у судове засідання.

У судовому засіданні позивач та його представник просили  розглянути справу у порядку заочного провадження.

Відповідачі та їх представник у поданих заперечення та у раніше проведених судових засіданнях позовні вимоги не визнали, просили відмовити у задоволенні позову повністю, виходячи з наступного:

Відповідач стверджував, що на законних підставах перебуває у спірному житловому приміщенні, оскільки за життя попереднього власника будинку – ОСОБА_8, за мировою угодою затвердженою судом, він отримав право користування житловим примішенням та був на законних підставах зареєстрований у спірному житловому будинку.

Окрім того, відповідач стверджує, що таке право користування житловим приміщенням виникло у нього у відповідності до положень  ст. 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України.

Разом із тим, відповідач вважає,  що правомірно  вселив  своїх малолітніх дітей до спірного приміщення, оскільки  відповідно до положень ст. 156 ЖК України  на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Також відповідач вважає неправомірною вимогу позивача щодо виселення його та членів його сім’ї зі спірного житлового приміщення, оскільки відповідно до ст. 157 ЖК України  членів сім’ї власника житлового будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1. ст. 116 цього Кодексу, а саме: якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі  чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Як стверджує відповідач, він не вчиняє протиправних дій, не створює власникові неможливих умов співмешкання, тому вимоги позивача щодо виселення відповідача та членів його сім’ї грунтуються виключно на неприязнених стосунках,  і на законі не грунтуються.

Крім того, відповідач вважає необгрунтованими позовні вимоги  щодо зняття його з реєстаційного обліку, оскільки підстав для цього не існує.

Представник Комінтернівського РВ ГУМВС України в Одеській області у судове засідання не з’явився, проте подав письмову заяву, в якій просив розглянути справу за своєї відсутності.

Представник служби у справах дітей Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області  проти розгляду справи у заочному порядку не заперечував. Проти задоволення позовних вимог також не заперечував, мотивуючи свою позицію тим, що власник майна у відповідності до ст. 391 ЦК України має право вимагати усунення будь – яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження  своїм майном.

Розглянувши доводи та пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо,  а також достатність та взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступне:

Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_8, що встановлено згідно повторного свідоцтва про народження НОМЕР_1, виданого 15.07.2009 року виконавчим Комітетом  Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області.

За життя ОСОБА_8 набув право власності на земельну ділянку, площею  0,0923 га, цільове призначення «для обслуговування житлового будинку та господарських споруд», яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ІІІ –ОД № 035023, виданого  23.03.1998 року Красносільською сільською радою Комінтернівського району Одеської області.

Рішенням виконавчого комітету  Красносільської сільської ради  Комінтернівського району Одеської області, № 14  від 06.03.2000 року, перейменовано АДРЕСА_1

За життя  ОСОБА_8 набув право власності на житловий будинок  АДРЕСА_1 що  підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухоме  майно серії САА № 956422, виданого виконавчим комітетом Красносільської сільської ради  Комінтернівського району Одеської області.

За життя ОСОБА_8 заповів ОСОБА_1  житловий будинок  № АДРЕСА_1 що підтвержується заповітом, який посвідчений  06.03.2008 року ОСОБА_10, приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області, та зареєстрований  у реєстрі за № 435.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_8 помер, що підтверджується  свідоцтвом про смерть НОМЕР_2, виданого 24 вересня 2008 року Красносільською сільською радою Комінтернівського району Одеської області.

Після смерті спадкодавця  спадщину   у вигляді  житлового будинку  АДРЕСА_1  за заповітом прийняв ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом від 21.06.2010 року про право на спадщину за заповітом, посвідченого державним нотаріусом Комінтернівської районної державної нотаріальної контори Одеської області, та зареєстрованого у реєстрі за № 1-310.

14.07.2010 року ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності на вищевказаний житловий будинок, що підтверджується  витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №26712168 від 14.07.2010 року, виданого Комінтернівським БТІ Одеської області.

За життя ОСОБА_8 Комінтернівським районним судом Одеської області ухвалою від  07 лютого 2000 року  у справі № 2-23/2000 за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_11 до  ОСОБА_12  про визнання особи  такою, що втратила право користування житловим приміщенням, затверджено мирову угоду,  згідно якої  ОСОБА_8 та ОСОБА_11 визнали  за онуком – ОСОБА_13 право  користування житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 з облаштуванням окремого входу  з боку будинку АДРЕСА_2, завширшки  1 метр, а ОСОБА_12 в свою чергу знімається з реєстраційного обліку та за власний рахунок облаштовує  у виділеному приміщенні житлового будинку окреме водоенергопостачання, опалення.

Згідно запису у будинковій книзі  ОСОБА_4 з 24.04.2000 року зареєстрований у будинку  АДРЕСА_1.

Після смерті ОСОБА_8, ОСОБА_11 фактично за вказаною адресою залишились зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_14

21.01.2011 року  ОСОБА_4 уклав шлюб з громадянкою  ОСОБА_5, що встановлено судом згідно свідоцтва про шлюб НОМЕР_3, виданого 21.01.2011 року першим Суворовським відділом реєстрації актів цивільного стану  Одеського міського управління юстиції.

Від цього шлюбу  у подружжя ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_16, що встановлено згідно свідоцтва НОМЕР_4, виданого  18 травня 2011 року виконавчим комітетом Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області.

ОСОБА_5 від шлюбу з ОСОБА_17 має неповнолітню дитину – ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, що встановлено згідно свідоцтва про народження НОМЕР_5,  виданого 12.02.2008 року  першим відділом реєстрації актів цивільного стану Суворовського районного управління юстиції у м. Одесі.

В теперішній час ОСОБА_4 разом із своєю сім’єю проживає у спірному житловому будинку.

Встановивши дійсні правовідносини між сторонами, суд звертається до законодавства, яким вони врегульовані:

У відповідності до ст. 156 ЖК України члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім’ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім’ї.

Суд погоджується з думкою відповідача, що право на користування  спірним житловим приміщенням він отримав правомірно, оскільки таке право у нього виникло  зі згоди попереднього власника – ОСОБА_8

Разом із тим, суд не погоджується з думкою відповідача, що до спірних правовідносин слід застосувати норму ст. 405 ЦК України, оскільки право користування житловим примішенням у ОСОБА_4 виникло зі згоди власника з моменту затвердження судом мирової угоди  в лютому 2000 року,  а вказана норма права введена у дію з 01.01.2004 року.

У відповідності до ч. 2. ст. 156 ЖК України за згодою власника будинку (квартири) член його сім’ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім’ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Таким чином суд не погоджується з думкою позивача, що відповідач неправомірно поселив ОСОБА_5 разом із її дитиною – ОСОБА_6 у спірному житловому приміщенні, оскільки,  відсутність згоди попереднього власника  житлового будинку на вселення  інших членів сім’ї  ОСОБА_4 позивачем не доведена.

Також суд вважає правомірним поселення  відповідачем дітей  - ОСОБА_6, та ОСОБА_7, оскільки таке право  відповідачу надано  законом.

У своїх запереченнях відповідач вказує, що позовні вимоги про виселення є необгрунтованими, оскільки у відповідності до ч. 3. ст. 156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним примішенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім’ї про безоплатне користування жилим приміщенням, до цих правовідносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Суд вважає, що вказана норма права регулює інші правовідносини аніж ті, що виникли між сторонами, тому не може бути застосована для їх врегулювання.    

У відповідності до ст. 157 ЖК України  членів сім’ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках передбачених ч. 1. ст. 116 цього Кодексу, зокрема, якщо  наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його  не за призначенням, або систематично з порушенням правил соціалістичного  співжиття, роблять  неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Свою позицію з цього приводу висловив Верховний Суд України.  Так, у пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» вказано,  що при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття  і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того,  що при триваючій антигромадянській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи  попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами і іншими громадськими організаціями за місцем роботи  або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Позивач не довів суду того факту, що  до відповідача  були застосовані судом, прокуратурою чи органами внутрішніх справ відповідні заходи попередження  систематичності  порушення правил співжиття, а висновки суду не можуть грунтуватись  на припущеннях.

Суд не вважає, що  звернення позивача до органів внутрішніх справ із  відповідними заявами є свідченням про порушення відповідачем правил  співжиття, оскільки позивачем не надано жодного доказу щодо реагування правоохоронними органами по цим зверненням.

Суд, оцінивши у співставленні надані свідками свідчення щодо фактів порушення відповідачем правил співжиття приходить до висновку, що жоден із свідків  не навів достатньо фактів  порушень відповідачем правил співжиття та їх систематичності,  тривалості антигромадської поведінки відповідача.

Суд враховує, що жоден із свідків не надав свідчень щодо фактів реагування правоохоронними органами чи органами місцевого самоврядування  по фактам порушення відповідачем  правил співжиття чи антигромадської поведінки.

Таким чином суд приходить до висновку, що вимоги позивача  щодо виселення  відповідача та членів його сім’ї з підстав, передбачених ст. 157 ЖК України  є необгрунтованими, оскільки  ці підстави не доведені позивачем відповідними доказами.

Разом із тим, суд звертає увагу на наступне:

Відповідач  стверджував, що позовні вимоги про виселення відповідача та членів його сім’ї з підстав, передбачених ст. 391 ЦК України є необгрунтованими, оскільки  позивач не надав суду доказів того, що відповідач перешкоджає йому  будь – яким чином користуватись та розпоряджатись будинком.

Судом встановлено, а сторонами не заперечувався той факт, що позивач, на правах нового власника спірного житлового будинку, не надавав своєї згоди  відповідачу  на зайняття ним окремих приміщень житлового будинку, які були раніше виділені відповідачу попереднім власником,  також позивач не надавав згоди на вселення відповідачем  інших членів сім’ї відповідача,  в зв’язку із чим вимагає від відповідача та членів його сім’ї усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні  своєю власністю.

Допитані в судовому засіданні свідки також показали суду, що  спір щодо  займаних відповідачем та членами його сім’ї приміщень житлового будинку почався з того часу, як позивач набув права власності після смерті попереднього власника будинку, цей спір триває і досі.

У відповідності до ч. 1. ст. 316 ЦК України  правом власності  є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1. ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

У відповідності до  ст. 321 ЦК України  право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений  у його здійсненні.

У відповідності до  п. 10 ч. 1 ст. 346 ЦК України  право власності припиняється у разі смерті власника.

У відповідності до ст. 391 ЦК України  власник майна має право вимагати  усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Детальний аналіз змісту ст. 156 ЖК України  довзоляє суду дійти висновку, що  право членів  сім’ї власника (зокрема колишніх членів сім’ї власника)  на користування жилим приміщенням є похідним від права  власника, і з припиненням  для власника права власності на жиле приміщення члени його сім’ї втрачають право користування цим приміщенням.

Право власності ОСОБА_8 припинено у зв’язку із його смертю.

Судом також встановлено, що інших  будь – яких договірних  правовідносин між відповідачами та попереднім власником, які б давали підстави для обмеження прав позивача, як нового власника щодо спірного житлового будинку, не існувало, як не існує  і передбачених законом підстав.

Таким чином суд приходить до висновку, що з цих правових підстав позовні вимоги щодо зобов’язання ОСОБА_4, ОСОБА_5 не перешкоджати позивачу у користуванні  та розпорядженні власністю, виселення відповідачів разом із малолітніми дітьми із зазначеного будинку, є обгрунтованими та заснованими на вищенаведених нормах закону.

У відповідності до ч. 1. ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно  відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Суд вважає, що позовні вимоги  в частині зняття ОСОБА_4 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 засновані на наведеній нормі закона, тому підлягають задоволенню.  

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 15, 16, ч. 1. ст. 316, ч. 1. ст. 317, 321, п. 10 ч. 1 ст. 346, 391  ЦК України, ст. ст. 116,156, 157 ЖК України, п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року  «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», ст. ст. 10, 11, 15, 57-61, 208, 212, 215, 218, 223, 224-228, 233, 293, 294, 296 ЦПК України,  суд,   -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1,  - задовольнити.

Зобов’язати ОСОБА_4, ОСОБА_5 не перешкоджати ОСОБА_1 у користуванні  та розпорядженні будинком АДРЕСА_1

Виселити ОСОБА_4, ОСОБА_5, малолітніх ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, з будинку АДРЕСА_1

Зобов’язати ВГІРФО Комінтернівського РВ ГУМВС України в Одеській області зняти  ОСОБА_4 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1.

Заочне рішення може бути переглянуто судом,  що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Зочне рішення може бути оскаржено в десятиденний строк з моменту його отримання в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Одеської області  через Комінтернівський районний суд Одеської області.

Суддя   В. К. Барвенко