ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

07.07.11Справа №2а-1092/11/2770

Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:

суддя -  Водяхін С.А.,

секретар –Філімонцева О.В.,

за участю:

представника позивача –ОСОБА_1 - ОСОБА_2, довіреність б/н від 22 грудня 2010 року, паспорт НОМЕР_1, виданий Гагарінським РВ УМВС України у м. Севастополі 20 травня 1997 року;

представника відповідача –військової частини А 0936 –в судове засідання не з’явився, повідомлявся належним чином, причин неявки або поважності причин суду не повідомив;

представників відповідачів –військової частини А 3172 –ОСОБА_3, довіреність б/н від 10 квітня 2011 року; ОСОБА_4, довіреність б/н від 10 квітня 2011 року;

представника відповідача –військової частини А 0235 –Семенець Миколи Івановича, посвідчення офіцера УК № 186735, видано 12 червня 2010 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1  до  військової частини А 0936, військової частини А  3172, військової частини А 0235 про визнання дій протиправними та стягнення грошового забезпечення та компенсації, –

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2011 року ОСОБА_1  звернувся до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до військових частин А 3172 та А 0936 про стягнення грошової компенсації за не отримане речове майно у розмірі 5 094 грн. 81 коп., продовольче забезпечення –80 467 грн. 31 коп. та за проїзд у відпустки в межах України –3 151 грн. 78 коп., а також стягнення грошового забезпечення у вигляді недоотриманих сум надбавок за особливі умови служби у розмірі 2 549 грн. 25 коп. та кваліфікаційну категорію –2 549 грн. 25 коп.

24 травня 2011 року представник позивача уточнив позовні вимоги та просив:

- визнати неправомірною бездіяльність військової частини А 0939 Міністерства оборони України з невиплати мені до цього часу грошової компенсації за недоотримане речове майно та стягнути з військової частини А 0936 Міністерства оборони України на мою користь грошову компенсацію за речове майно у сумі 5 094 грн. 81 коп.

- визнати неправомірною бездіяльність військової частини А 3172 Міністерства оборони України, військової частини А 0235 Міністерства оборони України щодо не здійснення нарахування компенсації проїзду транспортом у відпустку у межах України та здійснення нарахування грошової компенсації замість недоотриманого продовольчого пайка; стягнути з військової частини А 0235 Міністерства оборони України на його користь грошову компенсацію за проїзд у відпустки у межах України в сумі 3 151 грн. 78 коп. та грошову компенсацію за продовольче забезпечення у розмірі 80467 грн. 31 коп.

- визнати неправомірними дії військової частини А 3172 Міністерства оборони України та військової частини А 0235 Міністерства оборони України щодо нарахування та виплати мені не у повному обсязі щомісячних надбавок за кваліфікаційну категорію військовослужбовцям медичного й фармацевтичного складу та надбавки за особливі умови служби; стягнути з військової частини А 0235 Міністерства оборони України недоотриману суму надбавки за особливі умови служби в сумі 2 549 грн. 25 коп. та недоотриману суму надбавки за кваліфікаційну категорію військовослужбовця медичного й фармацевтичного складу у розмірі 2 549 грн. 25 коп.

14 червня 2011 року представник позивача зменшив позовні вимоги у частині розміру грошового компенсації за продовольче забезпечення та просив стягнути на користь позивача грошову компенсацію за продовольче забезпечення у розмірі 39 998 грн. 50 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 під час проходження військової служби у військовій частині А 3172, що перебуває на забезпеченні речовим майном у військовій частині А0936 та на фінансовому забезпеченні –у військової частині А 0235, не був забезпечений речовим майном та продовольчими пайками та не отримав грошову компенсацію замість нього після звільнення зі служби у запас. Посилаючись на статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх семей» зазначає, що у період з жовтня 2007 року по серпень 2010 року йому не був компенсований проїзд заличничним транспортом у відпустку у межах України. Крім того, вважає незаконним застосування пункту 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопаду 2007 року № 1294 щодо виплати йому надбавок за кваліфікацію та особливі умови праці у розмірі 50 відсотків від встановленого розміру, а саме: у розмірі 7,5% замість 15 %, оскільки положення цього пункту суперечать вимогам нормативно-правових актів, що мають вищу юридичну силу.

У судовому засіданні  позивач, з врахуванням уточнень до адміністративного позову, позовні вимоги підпримав, та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача –військової частини А 0936 –в судове засідання не зявився, повідомлявся належним чином, причин неявки або поважності причин суду не повідомив, заперечень на позов не надіслав.

Представники відповідача –військової частини А 3172 –проти задоволення позову заперечували. Зазначили, що військова частина А 3172 власних рахунків не має, знаходить на фінансовому забезпеченні при військової частині А 0235, на речовому забезпеченні –при військової частині А 0936.

Представник відповідача –військової частини А 0235 - позовні вимоги не визнав з підстав викладених у запереченнях, наданих до суду. Просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, встановивши обставини справи, дослідивши докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення проти позову, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини п’ятої статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України "Про Збройні Сили України", військовослужбовцям гарантується одержання за рахунок держави, зокрема продовольчого та речового забезпечення у розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України з урахуванням характеру і умов службової діяльності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначається Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ, з наступними змінами та доповненнями (далі –Закон № 2011).

Відповідно до статті 1 цього Закону, соціальний захист військовослужбовців –це діяльність (функція) держави, спрямована на становлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно зі статтею 12 Закону у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до статей 1, 2, 4 Закону нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Частина перша статті 9 Закону, гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Судом встановлено, що позивач у період з грудня 1997 року по жовтень 2010 року проходив військову службу у військовій частині А 3172 на посаді начальника епідеміологічного відділення. У період з 07 жовтня 2005 року по 07 жовтня 2010 року працював на зазначеної посаді за контрактом про проходження військової служби у Збройних Силах України Міністерства оборони України від 07 жовтня 2005 року (а.с. 8).

У період служби позивач проходив атестацію, за результатами якої наказом головнокомандувача ВМС ЗС України від 16 квітня 2005 року № 192 йому присвоєно першу кваліфікаційну категорію за фахом «епідеміологія», наказом керівника Української військово-медичної академії  Міністерства оборони України  від 17 квітня 2009 року № 72 йому присвоєно вищу кваліфікаційну категорію з діяльності епідеміологія.

Військова частина А 3172 з 1 липня 2003 року на підставі розпорядження командира військової частини А 1096 від червня 2003 року № 22/2-1335 передана на фінансове забезпечення до військової частини А 0235 (а.с. 88, 38).

На речовому забезпеченні військова частина А 3172 знаходиться при військової частині А 0936 (а.с. 13).

Наказом Міністра оборони України від 01 вересня 2010 року № 907 ОСОБА_1 був звільнені з посади начальник епідеміологічного відділу військової частини А 3172 за пунктом «в»частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»- у зв’язку із закінчення строку контракту.

Відповідно до наказу командира військової частини А 3172 від 07 жовтня 2010 року № 108 позивач з 07 жовтня 2010 року був виключений зі списків особового складу частини і направлений для зарахування на військовий облік до Севастопольського об’єднаного міського військового комісаріату (а.с. 9).

З пояснень представника позивача вбачається, що при звільненні ОСОБА_1 з лав військової служби з ним не був проведений повний розрахунок.

Так, судом встановлено та не оспорюється відповідачами, що ОСОБА_1 у період проходження військової служби не був забезпечений речовим майном, а після звільнення з її лав компенсація за недоотримане речове майно йому виплачена не була.

Відповідно до довідки від 16 листопаду 2010 року № 15, виданої військовою частиною А 0936, заборгованість зазначеної військової частини перед позивачем за недоотримане речове забезпечення становить 5 094 гривень 81 копійка (а.с. 13).

Згідно з частиною першою статті 91 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі –Закон), продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Частиною другою статті 91 Закону в редакції, що діяла до 01 січня 2007 року, передбачено що, військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року N 489-V дію пункту 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було зупинено на 2007 рік.

Згодом підпунктом 3 пункту 67 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року N 107-VI пункт 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виключено. Водночас Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 зазначені положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” від 17 лютого 2000 року №1459-Ш зупинена дія пункту 2 частини другої статті 9 Закону у частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна.

Законом України “Про внесення зміни до пункту 2 Закону України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” пункт 2 Закону України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” після слів “замість речового майна” доповнений словами “(за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців)”.

Разом з тим, у Положенні про забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном у мирний час, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №1135 від 22 липня 1998 року (із змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444) зазначається, що при звільненні військовослужбовців з ними проводиться розрахунок згідно з законодавством, а пунктом 27 цієї постанови передбачено, що військовослужбовці звільнені у запас або у відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Також, у Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 зазначено, що утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, Держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист та юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Крім того, Конституційний Суд у зазначеному рішенні дійшов до висновку, що відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів, лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив і у рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп /2007.

З системного аналізу зазначених норм діючого законодавства вбачається, що при звільненні з лав військової служби з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок з виплатою всіх належних йому сум. Враховуючи вимоги статті 22 Конституції України, ніхто не має права обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей, як громадян України, в правах і свободах, встановлених законодавством. Тобто при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Зупинення дії частини другої статті 91 Закону № 2011, не скасовує гарантій по забезпеченню військовослужбовців, встановлених цим Законом. Отже, у разі незабезпечення військовослужбовця під час проходження служби речовим майном, йому, у разі звільнення у запас або відставку, має бути виплачена грошова компенсація замість речового майна.

Таким чином, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності військової частини А 0936 Міністерства оборони України з невиплати позичу грошової компенсації за недоотримане речове майно та стягненню суми заборгованості за недоотримане речове майно у розмірі 5 094 грн. 81 коп. підлягають  задоволенню.

Що стосується вимог позивача про визнання бездіяльності військової частини А 3172 Міністерства оборони України та військової частини А 0235 Міністерства оборони України щодо не нарахування компенсації витрат, понесених на проїзд у відпустку у межах України, та стягнення суми заборгованості, яка виникла у зв’язку з цим, у розмірі 3 151 грн. 78 коп., суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач зі своєю родиною  під час проходження служби виїжджав у відпустку за межи міста Севастополя, у зв’язку з чим поніс витрати на проїзд залізничним транспортом у межах України у розмірі 3 151 гривня 78 копійок, що підтверджується відповідними відпускними та проїзними квітками, а також квитанціями до них (а.с. 16 -33).   

Пунктом 1 частини першої статті 14 Закону України № 2011 встановлено, що військовослужбовці мають право на безоплатний проїзд у відпустку в межах України.

Частиною третьою зазначеної статті передбачено, що члени сімей військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) мають право на безоплатний проїзд залізничним, повітряним, водним та автомобільним (за винятком таксі) транспортом до місця проведення відпустки військовослужбовцем в межах України.

Відповідно до частини дев’ятої статті 14 вказаного Закону витрати, пов'язані з перевезенням військовослужбовців та членів їх сімей, їх особистого майна залізничним, повітряним, водним і автомобільним (за винятком таксі) транспортом, бронюванням місць у готелях при направленні військовослужбовців у відрядження, відшкодовуються за рахунок коштів Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Однак, позивачу, як у період служби, так і після звільнення, не був компенсований проїзд у відпустку, внаслідок чого у військової частини А 0235 перед ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 3 151 гривня 78 копійок.

У ході судового розгляду справи представники відповідачів –військової частини А 0235 та військової частини А 3172, факт наявності права у позивача, як військовослужбовця, на безоплатний проїзд у відпустку у межах України та розмір цієї компенсації, не оспорювали. Не виплату зазначеної суми мотивують відсутністю механізму та порядку здійснення виплати цієї компенсації.

Відповідно до частини сьомої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Таким чином, судом вказаний довід відповідача не приймається до уваги, оскільки, керуючись принципом верховенства права, який встановлений статтею 8 Конституції України, відсутність механізму реалізації закріпленого права, не звільняє зобов’язану особу здійснити відповідні виплати.

Отже, позов у даній частині підлягає задоволенню.

Відносно позовних вимог про визнання неправомірними дії військової частини А 3172 Міністерства оборони України та військової частини А 0235 Міністерства оборони України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 не у повному обсязі щомісячних надбавок за кваліфікаційну категорію військовослужбовцям медичного й фармацевтичного складу та за особливі умови служби, а також стягнення з військової частини А 0235 Міністерства оборони України недоотриману суму надбавки за особливі умови служби у розмірі 2 549 грн. 25 коп. та недоотриману суму надбавки за кваліфікаційну категорію військовослужбовця медичного й фармацевтичного складу у розмірі 2 549 грн. 25 коп., суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що у період з січня 2008 року по вересень 2010 року включно ОСОБА_1 нараховувались на виплачувались надбавки за кваліфікаційну категорію та особливі умови служби у розмірі 50 відсотків від встановленого розміру, а саме: 50% від 15% посадового окладу. Недоотримана сума грошового забезпечення склала усього 5 098 гривень 50 копійок, тобто по 2 549 гривень 25 копійок за кожним видом надбавок (а.с. 34 –36).  

Нарахування та виплату зазначених надбавок у розмірі 50% від встановленого розміру відповідачі мотивують вимогами пункту 7 Постанови Кабінету Міністрів України № 1294 від 07 листопада 2007 року «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Однак, з зазначеною позицією суд не погоджується у зв’язку з наступним.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011 до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною четвертою статті 9 Закону України № 2011 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України.

Відповідно до пунктів 1 та 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу” (далі по тексту Постанова КМУ № 1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством транспорту та зв'язку, Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державним департаментом з питань виконання покарань.

Пунктом 3 Постанови КМУ № 1294 затверджені додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у розмірах згідно з додатками 25–28, відповідно до яких військовослужбовцям медичного і фармацевтичного складу встановлені надбавки за кваліфікаційну категорію та особливі умови служби.

Зокрема, у додатку 25 встановлені наступні надбавки: за кваліфікаційну категорію військовослужбовцям медичного і фармацевтичного складу, які проходять військову службу за контрактом і мають кваліфікаційну вищу категорію, у розмірі 15 відсотків посадового окладу; за особливі умови служби зазначеної категорії військовослужбовців –у розмірі від 5 до 25 відсотків посадового окладу.

Відповідно до пункту 7 Постанови КМУ № 1294 до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення, визначених згідно з додатками 25 - 28, їх виплата провадиться в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50 відсотків установленого згідно із зазначеними додатками розміру, крім щомісячних виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу льотного та наземного складу авіації, плаваючого складу, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які виконують водолазні роботи, проходять службу в аеромобільних військах та частинах спеціального призначення, та виплати одноразової винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які знешкоджують вибухові предмети.

Наказом Міністра оборони України № 260 від 11 червня 2008 року затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, яка  зареєстрована в Міністерстві юстиції України 14.07.2008 за № 638/15329 (далі –Інструкція). Цей наказ застосовується з 1 січня 2008 року.

Будь-яких обмежень щодо застосування вказаного наказу нормативними актами України не встановлено.

Підпунктом 16.2.2 пункту 16.2 зазначеної Інструкції встановлено, що надбавка за особливі умови служби у розмірі 15 відсотків посадового окладу виплачується штатним військовослужбовцям, які займають посади медичного складу у відділах (відділеннях та лабораторіях) епідеміологічних, бактеріологічних, дезінфекції, дезінсекції, дератизації, санітарно-епідеміологічних, гігієни санітарно-епідеміологічних, санітарно-гігієнічних і радіаційно-токсикологічних загонів (регіональних і територіальних) (крім посад, зазначених у підпункті 16.2.1 цієї Інструкції).

Відповідно до підпункту 20.1.2 пункту 20.1 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які мають кваліфікаційну категорію, присвоєну в установленому порядку, займають посади і працюють за спеціальністю, за якою може бути присвоєна кваліфікаційна категорія, виплачується надбавка у відсотках посадового окладу в таких розмірах на місяць: особам офіцерського складу, які займають посади (крім тих, які займають посади, передбачені в підпункті 20.1.1 цієї Інструкції) у лікувально-профілактичних установах, військово-медичних клінічних центрах усіх найменувань, медичних службах об'єднань, з'єднань та військових частин, санітарно-епідеміологічних установах, структурах медичного постачання, спеціальних військово-медичних та інших установах, навчальних військово-медичних закладах (підрозділах), науково-дослідних установах, підрозділах екологічної служби Збройних Сил України, Головній інспекції Міністерства оборони України, а також у Департаменті охорони здоров'я Міністерства оборони України і мають другу, першу або вищу кваліфікаційні категорії, - відповідно 5, 10 або 15 відсотків.

Отже, з аналізу зазначених норм вбачається, що додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців були упорядковані у встановленому законом порядку, а тому, їх виплата повинна здійснюватись у повному обсязі.

Відповідно ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У ході судового розгляду доводи представників відповідачів щодо правомірності бездіяльності командування військових частин по невиплаті компенсацій за проїзд у відпустку та за недоотримане речове майно, а також дій відповідачів по виплаті надбавок за особливі умови служби та кваліфікаційну категорію у розмірі 50% від встановленого, не знайшли свого підтвердження та спростовані фактичними обставинами, встановленими судом.

Таким чином, бездіяльність військової частини А 0936 Міністерства оборони України з невиплати позивачу грошової компенсації за недоотримане речове майно, бездіяльність військової частини А 3172 Міністерства оборони України та військової частини А 0235 Міністерства оборони України щодо не нарахування компенсації витрат, понесених на проїзд у відпустку у межах України, дії військової частини А 3172 Міністерства оборони України та військової частини А 0235 Міністерства оборони України щодо нарахування та виплати позивачу не у повному обсязі надбавок за кваліфікаційну категорію військовослужбовцям медичного і фармацевтичного складу та за особливі умови служби,  є протиправними, а тому суми заборгованості за недоотримане речове майно у розмірі 5 094 грн. 81 коп, за проїзд у відпустки у розмірі 3 151 грн. 78 коп., а також за недоотримані суми надбавок за особливі умови служби у розмірі 2 549 грн. 25 коп. та за кваліфікаційну категорію –2 549 грн. 25 коп., підлягають стягненню.

Що стосується позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності військової частини А 3172 Міністерства оборони України та військової частини А 0235 Міністерства оборони України щодо не нарахування грошової компенсації замість недоотриманого продовольчого пайка та стягнення з військової частини А 0235 Міністерства оборони України грошової компенсації за продовольче забезпечення,  у сумі, за врахуванням уточнень, - 39 998 грн. 50 коп., суд зазначає наступне.  

Відповідно до частини другої статті 16 Закону України «Про Збройні Сили України», військовослужбовцям гарантується одержання за рахунок держави, зокрема, продовольчого та речового забезпечення у розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України з урахування характеру і умов службової діяльності.

Право на одержання продовольчих пайків та речового майна було передбачено і статтею 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції яка діяла на час проходження служби позивачем. При цьому військовослужбовці забезпечувалися продовольчим пайком відповідно до вказаного закону за нормою № 7, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 1996 року № 316.

З 11 березня 2000 року Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” від 17 лютого 2000 року № 1459-Ш призупинена дія частини другої статті 9 Закону в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна, внаслідок чого права військовослужбовців отримувати продовольчі пайки або компенсацію замість них зупинено.

Зазначений Закон не скасований, Конституційним судом України неконституційним не визнаний, а тому він діє і є чинним.

Суд вважає за необхідним зазначити, що дія частини 2 статті 9 Закону не була скасована на період проходження позивачем військовій служби, а лише зупинена.

Таке зупинення діяло до набрання чинності Закону України від 03 листопада 2006 року № 328-V, коли Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” був доповнений статтею 91, відповідно до якої продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426 “Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації” постанова Кабінету Міністрів України від 12 березня 1996 року № 316 втратила чинність.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 № 426 “Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації” встановлені норми харчування, при цьому в примітках до вказаних норм визначений вичерпний перелік військовослужбовців яким надається продовольчий пайок за вказаною нормою. Але грошова компенсація за продовольчий пайок даною постановою взагалі не передбачена.

Статтями 15, 16 Закону України “Про Збройні Сили України” передбачено фінансування Збройних Сил України, у тому числі і забезпечення військовослужбовців продовольчими пайками або виплату грошової компенсації замість них, за рахунок коштів Державного бюджету України.

Таким чином, забезпечення позивача грошовою компенсацію замість продовольчого пайка за рахунок коштів відповідача суперечить принципам фінансування Збройних Сил України та положенням вище зазначених законів України та нормативно-правових актів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у позивача відсутні будь-які законні підстави вимагати від відповідачів –військових частин А 3172 та А 0235, здійснити нарахування та виплату грошової компенсації замість недоотриманого продовольчого пайка.

Отже, у даній частині, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, –

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність військової частини А 0939 Міністерства оборони України з невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за недоотримане речове майно.

Стягнути з військової частини А 0936 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість речового майна у сумі 5 094 (п’ять тисяч дев’яносто чотири) грн. 81 коп.

Визнати неправомірною бездіяльність військової частини А 3172 Міністерства оборони України та військової частини А 0235 Міністерства оборони України щодо не здійснення нарахування на виплати ОСОБА_1 компенсації витрат, понесених на проїзд у відпустку у межах України.

Стягнути з військової частини А 0235 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію витрат, понесених на проїзд у відпустки у межах України в сумі 3 151 (три тисячі сто п’ятдесят одна) грн. 78 коп.

Визнати неправомірними дії військової частини А 3172 Міністерства оборони України та військової частини А 0235 Міністерства оборони України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 не у повному обсязі щомісячних надбавок за кваліфікаційну категорію військовослужбовцям медичного і фармацевтичного складу та за особливі умови служби.

Стягнути з військової частини А 0235 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 недоотриману суму надбавки за особливі умови служби в сумі 2 549 (дві тисячі п’ятсот сорок дев’ять) грн. 25 коп. та недоотриману суму надбавки за кваліфікаційну категорію військовослужбовця медичного й фармацевтичного складу у розмірі 2 549 (дві тисячі п’ятсот сорок дев’ять) грн. 25 коп.

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, повний текст постанови складено та постанова підписана 12 липня 2011 року.

Постанова не набрала законної сили.

Суддя                                   С.А. Водяхін