ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
12.07.11Справа №2а-1658/11/2770
Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:
суддя - Водяхін С.А.,
секретар - Філімонцева О.В.,
за участю:
представника позивача –Управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Севастополі –Петрищева Євгена Вікторовича, службове посвідчення № 008634 від 03 лютого 2010 року;
відповідача –ОСОБА_2 –паспорт НОМЕР_1, виданий Андижон вилояти андижон 2-чи ШМБ Узбекистан,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Севастополі адміністративну справу за позовом Управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Севастополі до ОСОБА_2 про примусове видворення за межі території держави Україна, -
ВСТАНОВИВ:
У травні 2011 року Управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Севастополі звернулось до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовом до ОСОБА_2 про примусове видворення останнього за межі території держави Україна.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Залізничного районного відділу Сімферопольського ГУ УМВC України в АР Крим від 23 травня 2009 року “Про видворення за межі України громадянина Узбекистану ОСОБА_2” відповідач мав покинути територію держави Україна до 06 червня 2009 року у зв’язку з порушенням правил перебування в Україні. До цього часу відповідач у добровільному порядку територію України не покинув і продовжує перебувати в Україні на нелегальному положенні.
У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні.
Відповідач проти задоволення позову не заперечував, надав письмову заяву про визнання позову (а.с. 5).
Відповідно до частини другої статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, відповідач має право визнати адміністративний позов повністю або частково, подати заперечення проти адміністративного позову.
Згідно зі статтею 136 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач може відмовитися від адміністративного позову, а відповідач - визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.
Відповідно до частини третьої статті 112 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову.
Судове рішення у зв'язку з відмовою від адміністративного позову, визнанням адміністративного позову чи примиренням сторін ухвалюється за правилами, встановленими статтями 112, 113 цього Кодексу.
Суд, заслухавши пояснення сторін, встановивши обставини у справі, перевіривши докази та вивчивши матеріали справи, врахувавши визнання адміністративного позову відповідачем, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно пункту 4 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Відповідно до Конституції України іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах, умови яких встановлюються спеціальним законодавством про статус іноземців та осіб без громадянства, перебувають в Україні, наділені такими ж правами та обов’язками, як і громадяни України.
Правовий статус іноземця та особи без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, їх основні права, свободи та обов’язки, порядок вирішення питань, пов’язаних з їх в’їздом в Україну або виїздом з України, регулюються Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.
За визначенням, наведеним у статті 1 зазначеного Закону, іноземець –особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Статтею 32 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” визначено підстави видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України.
Вказаною нормою передбачено, зокрема, що видворення іноземця та особи без громадянства може проводитись, якщо вони вчинили злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного їм покарання чи виконання адміністративного стягнення; якщо їх дії грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства.
Згідно статті 1 Закону України “Про міліцію” міліція –це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 10 Закону України “Про міліцію” одним з основних завдань органів внутрішніх справ є контроль додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в’їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства.
Судом встановлено, що 09 березня 2008 року громадянин Узбекистану ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, тимчасово прибув на територію України по приватних справах.
Відповідно до пункту 19 постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 року № 1074 «Про Правила в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію»реєстрація відповідача під час перетину кордону працівниками прикордонної служби була проведена на період короткотермінового перебування терміном на 90 днів. Проте, у порушення вимог пункту 27 зазначених Правил, за продовженням терміну перебування відповідача до територіальних органів внутрішніх справ не зверталась.
За рішенням Залізничного районного відділу Сімферопольського ГУ УМВД України в АР Крим від 23 травня 2009 року “Про видворення за межі України громадянина Узбекистану ОСОБА_2” останній мав покинути територію держави Україна до 06 червня 2009 року (а.с. 6-7).
Проте, до цього часу ОСОБА_2 у добровільному порядку не покинув територію держави Україна та продовжує перебувати у м.Севастополі.
Таким чином, встановлені судом факти свідчать, що громадянин ОСОБА_2 після ухвалення рішення Залізничним районним відділом Сімферопольського ГУ УМВC України в АР Крим про його видворення за межі України в строк до 06 червня 2009 року ухиляється від виїзду з території України, перебуваючи на нелегальному положенні, що дає суду підстави для примусового видворення відповідача за межі території держави Україна.
За таких обставин, враховуючи визнання позову відповідачем, суд вважає позовні вимоги Управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Севастополі підлягаючими задоволенню.
Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Примусово видворити за межі держави Україна громадянина Узбекистана ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт НОМЕР_1, виданий МЗС Узбекистану 12 грудня 2002 року.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова не набрала законної сили.
Відповідно частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України повний текст постанови складено 18 липня 2011 року.
Суддя С.А. Водяхін