ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"30" серпня 2011 р. Справа № 6/079-11
Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства “Реклама” до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 про стягнення збитків,
представники:
позивача: не з’явився,
відповідача: не з’явився.
СУТЬ СПОРУ:
У липні 2011 року Комунальне підприємство “Реклама” (далі - позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення збитків.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням відповідачем додатку 2 до “Правил розміщення зовнішньої реклами в м. Житомирі та розрахункових тарифів»затверджених рішенням Міськвиконкомом Житомирської міської ради № 625 від 31.08.2006р., у зв’язку з цим позивач, на підставі положень статей 648 ЦК України та положень статей 224, 225 ГК України, просить суд стягнути з відповідача заподіяні збитки у вигляді упущеної вигоди (не отриманого доходу) за період з 23.07.2009р. по 27.01.2010р. у розмірі 22677,06 грн, 3% річних у сумі 976,98 грн та інфляційного збільшення суми у розмірі 3265,45 грн.
Ухвалою господарського суду Київської області від 13.07.2011р. порушено провадження у справі № 6/079-11 та призначено її до розгляду на 26.07.2011р.
У зв’язку з неявкою в судове засідання 26.07.2011р. представника позивача та відповідача, неподанням ними витребуваних документів та враховуючи клопотання відповідача, суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 16.08.2011р.
12.08.2011р. відповідачем подано суду письмові заперечення проти позовних вимог, в яких він просить відмовити у задоволені позовних вимог позивача повністю з підстав, викладених у даних запереченнях.
Ухвалою господарського суду Київської області від 16.08.2011р. суд відклав розгляд справи на 30.08.2011р., на підставі ст. 77 ГПК України, у зв’язку з неявкою в судове засідання 16.08.2011р. представника позивача і відповідача та неподанням ними витребуваних документів.
Позивач у судове засідання 30.08.2011р. знову не з’явився (втретє), про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи позивач був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи оригіналами повідомленнями про вручення поштового відправлення за адресою, що вказана самим позивачем у позовній заяві.
Таким чином, позивач вважається належним чином повідомленим про час та місце судового засідання.
Відповідач, також, свого представника в судове засідання 30.08.2011р. не направив.
Відтак, на підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності витребуваних судом документів за наявними в ній матеріалами та без участі представників сторін, так як їх нез’явлення та не подання витребуваних документів не перешкоджає вирішенню спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Установив:
Згідно приписів статті 16 ЗУ “Про рекламу”, розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. При видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється.
Відповідно до п. 9 Постанови Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003р. “Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами”(Типові правила) визначено, що для одержання дозволу на розміщення реклами заявник подає робочому органу (в даному випадку –Комунальне підприємство “Реклама”Житомирської міської ради) заяву за формою згідно з додатком 1, до якої додаються: фотокартка або комп'ютерний макет місця (розміром не менш як 6 х 9 сантиметрів), на якому планується розташування рекламного засобу, та ескіз рекламного засобу з конструктивним рішенням; копія свідоцтва про державну реєстрацію заявника як юридичної особи або фізичної особи - підприємця.
На виконання вимог вказаної постанови, 21 травня 2007 року на ім'я заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Саленку В.В. були подані заяви від імені фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з приводу надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами в АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, терміном на п'ять років.
Також, 13 червня 2007 року на ім'я заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Паленка В.В. були подані заяви від імені фізичної особи підприємця ОСОБА_1 з приводу надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами в АДРЕСА_1, терміном на п'ять років.
У відповідності до п. 3 Типових правил, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, 23.07.2009р. Виконавчим комітетом Житомирської міської ради вирішено надати дозволи на розміщення та експлуатацію зовнішньої реклами, відповідно до вихідних даних на проектування, погодження в установленому порядку:
п. 1.3. фізичній особі –підприємцю ОСОБА_1 за адресами: АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5, АДРЕСА_6 (спеціальні наземні конструкції), що підтверджується витягом з Рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради № 510 від 23.07.2011р. (належна копія в матеріалах справи).
Судом встановлено, що на підставі рішення виконкому міської ради від 23.07.2009р. № 51 п. 1.3. фізичній особі –підприємцю ОСОБА_1 видано дозволи: № 1258, № 1259, № 1260, № 1261, № 1262 та № 1263 на розміщення зовнішньої реклами, копії яких містяться в матеріалах справи.
Позивачем було надіслано відповідачу лист № 13/115, 116, 118, 120, 129, 130 від 12.10.2009р., в якому повідомлялося про позитивне вирішення питання щодо надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами, а також прохання прибути для отримання вихідних даних на розміщення рекламних засобів за адресами: вул. АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5, АДРЕСА_6, що підтверджується наявною копію повідомленням про вручення поштового відправлення.
Враховуючи вищенаведене, позивач 16.12.2009р. на адресу відповідача направив лист № 638/12, в якому вимагав від ФОП ОСОБА_1 протягом 5 робочих днів з моменту отримання даного листа підписати договір (в редакції поданій позивачем за № 381 від 23.07.2009р.).
Проте, відповідач, на думку позивача, в порушення додатку 2 до “Правил розміщення зовнішньої реклами в м. Житомирі та розрахункових тарифів»затверджених рішенням Міськвиконкомом Житомирської міської ради № 625 від 31.08.2006р. у передбачений законодавством семиденний термін не уклав з останнім договір на розміщення зовнішньої реклами від 23.07.2009р. № 381 на умовах тарифів, затверджених Виконавчим комітетом Житомирської міської ради.
Так, як вбачається з позовної заяви, виконкомом Житомирської міської ради було затверджено «Правила розміщення зовнішньої реклами в м. Житомирі та розрахункові тарифи”.
Як вбачається з матеріалів справи, 28 січня 2010 року рішенням № 49 Виконавчого комітету Житомирської міської ради було скасовано дозволи відповідача на розміщення зовнішньої реклами.
Обґрунтовуючи вищевикладеними обставинами, позивач просить суд стягнути з відповідача заподіяні збитки у вигляді упущеної вигоди (не отриманого доходу) за період з 23.07.2009р. по 27.01.2010р. у розмірі 22677,06 грн з посиланням на положення ст. 648 ЦК України та ст.ст. 224, 225 ГК України.
Суд, розглянувши докази наявні в матеріалах справи, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення сторін, встановив, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:
Частиною 7 статтею 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до господарських відносин щодо укладення господарських договорів перш за все має бути застосовано норми ГК України.
Так, згідно з ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Частиною першою статті 187 Господарського кодексу України встановлено, що спори, які виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Таку правову позицію викладено також у постановах Верховного Суду України від 24.06.2008 р. № 30/370, від 19.08.2008 р. № 24/219 тощо.
Статтею 181 Господарського кодексу України вбачається, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Отже, для правильного вирішення даного спору, а саме, з’ясування підстав для стягнення збитків, суду слід встановити наявність чи відсутність обов’язкових підстав для укладення договору.
Здійснивши системний аналіз вищезазначених правових норм, суд дійшов висновку, що запропонований відповідачем проект договору не містить ознаки, які є обов’язковими у розумінні положень ст. 187 ГП Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що запропонований позивачем договір не стосується договору за державним замовленням, або договору, укладення якого є обов'язковим на підставі закону (це може стосуватися виконання суб'єктами господарювання публічних зобов'язань (ст. 178 ГК), зокрема укладення публічних договорів (ч. 4 ст. 633 ЦК України), укладання договорів із енергопостачання та постачання інших ресурсів згідно з вимогами спеціального законодавства, укладення договорів суб'єктами, що визнані монополістами на певному ринку товарів (робіт, послуг), укладення договорів залізницею), укладення договорів із особами, що одержали таке право за результатами торгів, аукціону, конкурсу, тендеру).
Крім того, позивач не довів, яким саме нормативно-правовим актом передбачено обов’язок відповідача щодо укладення даного договору на розміщення зовнішньої реклами.
Таким чином, судом встановлено, що вимоги позивача про стягнення збитків (упущеної вигоди) ґрунтуються на неукладеності цивільно - правового договору обов'язковість укладення якого для сторін чинним законодавством не передбачена.
Проте, судом вище встановлено, що між позивачем та відповідачем не виникли зобов’язання на підставі договору в редакції поданій позивачем за № 381 від 23.07.2009р., оскільки останній не було укладено.
Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до статті 225 вказаного кодексу, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Частиною 4 статті 623 Цивільного кодексу України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1) протиправної поведінки;
2) збитків;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;
4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.
За відсутності хоча б одного з визначених елементів цивільна відповідальність не настає.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Відтак, судом вище встановлено, що позивачем не надано належних доказів по суті позовних вимог, а саме, доказів на підтвердження протиправної поведінки відповідача, його вини, шкідливого результату такої поведінки та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками. Вказуючи на доведеність завдання збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаних доходів) позивачем не було надано достатніх доказів, які підтверджують незаконність дій відповідача, що унеможливлює встановлення причинного зв’язку між діями відповідача та збитками, про стягнення яких заявляє позивач.
Крім того, судовим рішенням господарського суду Київської області у справі № 4/011-11 від 14.03.2011р., яке набрало законної сили встановлено, що дії Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 не є протиправними чи неправомірними.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 976,98 грн та інфляційного збільшення суми у розмірі 3265,45 грн суд відмовляє з огляду на таке.
Згідно ст. 625 ЦК україни боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки інфляційні втрати виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Інфляційні нарахування входять до складу грошового зобов’язання. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання.
Три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. Відповідач не порушував грошові зобов’язання перед позивачем так як договір на який посилається позивач, відповідачем підписано не було.
З цих підстав, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість та неправомірність нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заподіяні збитки у вигляді упущеної вигоди (не отриманого доходу) за період з 23.07.2009р. по 27.01.2010р. у розмірі 22677,06 грн, 3% річних у сумі 976,98 грн та інфляційного збільшення суми у розмірі 3265,45 грн є необґрунтованою, недоведеними належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 49 ГПК України державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.
Судові витрати відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України позивачу не відшкодовуються.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
У позові відмовити повністю.
Суддя А.Ф. Черногуз