ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"28" липня 2011 р. м. Київ К/9991/24073/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :
Калашнікової О.В.
Гордійчук М.П.
Леонтович К.Г.
Цуркана М.І.
Черпіцької Л.Т.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційними скаргами Управління праці та соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області на постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 листопада 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 17 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області про перерахунок компенсації за шкоду заподіяну здоров’ю,
в с т а н о в и л а :
Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 листопада 2009 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 17 червня 2010 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 та зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області перерахувати та виплатити одноразову компенсацію в розмірі 60 мінімальних заробітних плат ЯК особі, віднесеній до категорії учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, інваліду І групи, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати , встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2009 рік», з урахуванням виплачених сум.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями Управління праці та соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області та Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області звернулись з касаційними скаргами, у якій просять постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 листопада 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 17 червня 2010 року скасувати та відмовити позивачу в позові.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на соціальний захист визначені Законом № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується відповідачем, позивач є особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідом І групи, в зв’язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 796-XII.
Відповідно до статті 48 вищевказаного Закону України, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильський АЕС які стали інвалідами І групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, виплачується у розмірі 60 мінімальних заробітних плат. При цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Таким чином, вихідним критерієм обчислення цих виплат є мінімальна заробітна плата. Розмір мінімальної заробітної плати на 1998, 1999 роки встановлювався законами України про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на відповідні роки, на 2000 –2003 роки –законами України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на відповідні роки, на 2004 –2009 роки –законами України про державний бюджет на відповідні роки.
Судами першої та апеляційної інстанції вірно зазначено, що оскільки розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати позивачу, тобто 06 квітня 2009 року, становив з 01.04.2009 року - 625 грн. згідно ст.55 Закону України про державний бюджет України на 2009 рік", то сума одноразової компенсації повинна бути нарахована і виплачена позивачу відповідно до вказаного закону.
Водночас суми, з яких здійснювався розрахунок виплат позивачу, передбачених Законом № 796-XII, визначалися згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи»та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зазначеними постановами, всупереч вимогам Закону № 796-ХІІ установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, правильним є висновок апеляційного суду, що виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягає застосуванню стаття 48 Закону № 796-ХІІ Як вбачається із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі. Суд касаційної інстанції не може розглядати позовні вимоги осіб, які беруть участь у справі, що не були заявлені у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –
у х в а л и л а :
Касаційні скарги Управління праці та соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області та Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області залишити без задоволення.
Постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 листопада 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 17 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді