Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 754/9841/24

Провадження № 2/711/2668/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Скляренко В.М.,

при секретарі Копаєвій Є.В.

за участі:

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, -

в с т а н о в и в:

Представник позивача – адвокат Бобрович А.І., яка діє на підставі ордеру серії АІ №1638958 від 20.06.2024, – звернулась до Деснянського районного суду м. Києва суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з останнього на користь позивача суму коштів в розмірі 132 533,80 грн. Додатково в позові заявлено вимогу про відшкодування витрат на правову допомогу адвоката в сумі 15 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що рішенням суду від 21.03.2017 з відповідача було стягнуто на користь позивача суму боргу в розмірі 173 400 грн. Зазначене судове рішення було повністю виконане відповідачем 06.06.2024. Оскільки відповідач допустив порушення грошового зобов`язання, то позивач просить стягнути з нього три відсотки річних та інфляційні втрати, обчислені за період з 11.03.2019 по 06.06.2024 за прострочення виконання судового рішення про стягнення заборгованості за договором позики (розмір простроченої суми – 173 400 грн.), в розмірі 27 272,21 грн. та 105 261,59 грн. відповідно, що разом складає 132 533,80грн.

Відповідач заперечив проти позову та у наданому суду письмовому відзиві просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Свою позицію обґрунтовує тим, що затримка у розрахунку між сторонами виникла з об`єктивних обставин (арешт банківських рахунків виконавцем; хвороби членів сім`ї; пандемія короновіруса; воєнний стан тощо). Відповідач зазначає, що не ухилявся від виконання судового рішення і за першої нагоди повністю погасив свою заборгованість. Також у відзиві зазначено, що первинна сума заборгованості за позикою складала 100 000 грн., але згодом була визначена в іноземній валюті (долар США), а тому на таку суму заборгованості не нараховуються інфляційні втрати. До того ж фактично на теперішній час позивач отримав від відповідача суму коштів близько 250 000 грн., отже в цій сумі наразі погашенні усі можливі інфляційні, 3% річних та інші витрати позивача і ніяких інших втрат позивач за цей час не поніс та навмисно вводить суд в оману задля свого незаконного збагачення.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 29.07.2024 матеріали цивільної справи передано за підсудністю до Придніпровського районного суду м. Черкаси.

27.09.2024 судом відкрито провадження у справі та визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

21.10.2024 на адресу суду надійшов відзив відповідача проти позову, в якому викладено обґрунтування позиції відповідача стосовно позовних вимог.

23.10.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив. У такій заяві зазначається про недобросовісність поведінки відповідача, оскільки той в добровільному порядку не повертав позичених у позивача коштів, внаслідок чого між сторонами з 2016 року тривають судові розгляди та спроби позивача повернути свої кошти. Посилаючись на положення ст.ст. 625, 1050 ЦК позивач стверджує про правомірність його вимог щодо стягнення трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань на суму боргу за період по день фактичного погашення відповідачем заборгованості.

29.10.2024 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. В такій заяві відповідач зазначає про поважність причин, з яких він не мав можливості своєчасно виконати рішення суду та сплатити позивачу відповідний борг у повному обсязі. Зазначає, що діяв добросовісно і за першої нагоди самостійно з власної ініціативи погасив борг у повному обсязі. Додатково вказує про необґрунтованість розрахунків позивача, оскільки вони суперечать положенням п.15, 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК щодо заборони нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань під час дії карантину та воєнного стану.

Представник позивача в судове засідання не з`явилась, проте надала заяву, в якій просила розглянути справу без участі сторони позивача та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві та запереченнях. Додатково пояснив, що не мав фінансової можливості сплатити своєчасно всю суму боргу позивачу, а коли відповідна можливість з`явилася, то він самостійно і добровільно повністю виконав судове рішення.

Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

12.05.2015 позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 9100 дол. США, а відповідач зобов`язався повернути позику до 31.12.2015.

Відповідач порушив умови договору та продовжував безпідставно користуватися коштами.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21.03.2017 №754/5628/16-ц, яке набрало законної сили 16.05.2017, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 173 400 грн. боргу.

Виконання відповідного рішення суду здійснювалось в примусовому порядку приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Авторговим А.М. в рамках виконавчого провадження №74990664, яке було закінчене 06.06.2024 у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду, оскільки ОСОБА_1 04.06.2024 сплатив 80 000 грн., а 05.06.2024 – 108 919,60 грн., що разом складає 188 919,60грн і є необхідною сумою для погашення розміру боргу за виконавчим документом та витрат виконавчого провадження.

Оскільки відповідач прострочив виконання своїх грошових зобов`язань перед позивачем, то останній 23.10.2018 звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом про стягнення інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 11.03.2019 №712/13029/18 з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 суму коштів в розмірі 33 318,92 грн., яка складається з трьох відсотків річних (7482,32грн.) та інфляційних втрат (25 836,60грн.), які були нараховані за період з 16.05.2017 по 13.10.2018 у зв`язку з простроченням виконання відповідачем рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21.03.2017.

Зазначені обставини справи визнаються сторонами та підтверджуються судовими рішеннями судів різних інстанцій, що здійснювали судовий розгляд цивільних справ №754/5628/16, №712/13029/18, а відтак не підлягають доказуванню.

Оскільки фактичне виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21.03.2017 №754/5628/16-ц відбулось 06.06.2024, то позивач просить стягнути відповідача, передбачені ст. 625 ЦК України компенсації у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 11.03.2019 по 06.06.2024.

Тож між сторонами існує спір щодо порядку виконання грошового зобов`язання, що виникло з договірних правовідносин, який регулюється нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦК).

Надаючи оцінку доводам учасників справи суд виходить з наступного.

Між сторонами справи існували зобов`язальні правовідносини з договору позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки стаття 625 ЦК розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Положення статті 11 ЦК передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Приписи розділу І книги 5 ЦК поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК).

Таким чином, у статті 625 ЦК визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 09.11.2021 у справі №320/5115/17.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що відповідач допустив прострочення виконання свого зобов`язання з повернення позивачу суми позики, внаслідок чого з відповідача було стягнуто на користь позивача 173 400 грн., тобто еквівалент залишку суми боргу за договором позики, яка складала 6800 доларів США.

Фактичне виконання відповідачем рішення суду від 21.03.2017 №754/5628/16-ц відбулось внаслідок платежів, які були зроблені відповідачем 04.06.2024 (80 000грн.) та 05.06.2024 (108 919,60грн.) /а.с. 76/.

Таким чином, період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, підтвердженого рішенням суду від 21.03.2017 №754/5628/16-ц, тривав з 16.05.2017 (дата набрання рішенням суду законної сили) по 05.06.2024 (дата повного розрахунку).

Згідно зі ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином позивач має право вимагати від відповідача сплати штрафних санкцій, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК незалежно від обставин, які обумовили прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем. При цьому, враховуючи, що розмір грошового зобов`язання відповідача був визначений рішенням суду від 21.03.2017 у національній валюті – гривні – то на спірній правовідносини розповсюджується дія ч. 2 ст. 625 ЦК.

В той же час згідно з п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

В даному випадку суд бере до уваги, що грошове зобов`язання відповідача перед позивачем ґрунтується на договорі позики, а відтак положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК є застосовними до спірних правовідносин, незважаючи на те, що з 16.05.2017 розмір такого зобов`язання визначений рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21.03.2017 №754/5628/16-ц. Такий висновок ґрунтується на тому, що рішення суду не змінює підстав виникнення зобов`язання, а лише підтверджує його дійсність та надає можливість вимагати виконання відповідного грошового зобов`язання в примусовому порядку.

Таким чином позивач має право вимагати сплати штрафних санкцій, передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК, за період прострочення відповідачем сплати суми заборгованості, але до 23.02.2022 включно.

Розрахунок трьох відсотків річних слід здійснювати за формулою: С х 3 х Д / 365 / 100, де С - сума заборгованості, Д – кількість днів прострочення. Отже розмір трьох відсотків річних за період з 11.03.2019 по 23.02.2022 на суму 173 400 грн. складає 15 392,22 грн. При цьому для точності розрахунку суд обчислює суму трьох відсотків для кожного року окремо, оскільки у 2020 році було 366 днів:

-з 11/03/2019 до 31/12/2019, 173 400*3% * 296днів / 365 / 100 = 4218,61грн;

-з 01/01/2020 до 31/12/2020, 173 400*3% * 366днів / 366 / 100 = 5202грн;

-з 01/01/2021 до 23/02/2022, 173 400*3% * 419днів / 365 / 100 = 5971,61грн.

Наведений позивачем розрахунок розміру інфляційних втрат від суми прострочених платежів узгоджується із розрахунком таких сум згідно з даними Державної служби статистики України, що є загальновідомою інформацією і доступно на порталі в мережі Інтернет за посиланням http://www.ukrstat.gov.ua/, щодо сукупного індексу інфляції за періоди прострочення відповідачем виконання своїх зобов`язань. Натомість з урахуванням того, що період нарахування інфляційних втрат обмежується терміном 23.02.2022, то розмір інфляційних нарахувань за період з 11.03.2019 по 23.02.2022 складає 37 916,41 грн.

За таких обставин вимоги про стягнення сум інфляційних збитків в розмірі 37 916,41 грн. та трьох відсотків річних в розмірі 15 392,22 грн. є правомірними і підлягають до задоволення.

Таким чином, з відповідача слід стягнути на користь позивача три відсотки річних в розмірі 15392,22 грн. та інфляційні втрати в сумі 37 916,41 грн., що обчислені за період з 11.03.2019 по 23.02.2022 за прострочення виконання судового рішення про стягнення заборгованості за договором позики (розмір простроченої суми – 173 400грн.).

За таких обставин, заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення в межах загальної суми 53 308,63грн. (37 916,41грн. + 15 392,22грн.).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що такі витрати складаються з судового збору, сплаченого позивачем в розмірі 1325,33 грн., та витрат позивача на правову допомогу.

Враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, то на підставі ст.ст. 11, 141 ЦПК України позивачу слід компенсувати за рахунок відповідача витрати, пов`язані з оплатою судового збору пропорційно розміру задоволених вимог (40,22% від загальної ціни позову). При зверненні з позовом позивачем було сплачено 1325,33 грн. судового збору, а відтак за рахунок відповідача йому має бути відшкодовано 533,05 грн.

Позивач просив компенсувати йому за рахунок відповідача також витрати з оплати правової допомоги адвоката в сумі 15 000 грн.

Відповідач заперечив проти відшкодування таких витрат та обґрунтованості їх розміру.

З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу ним надано: договір про надання правової допомоги адвоката від 17.06.2024; платіжна інструкція від 17.06.2024 на суму 7500 грн.

Стосовно належності підтвердження розміру витрат, в контексті питання їх фактичного понесення позивачем, суд звертає увагу, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.). Отже та обставина, що суду не надано доказів фактичної сплати відповідних витрат позивачем не є підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат.

Надаючи оцінку вимогам позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в контексті критеріїв співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом ч.4, 5 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015р.). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Також слід звернути увагу, що у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи (п.185 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №754/8750/19).

Аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за складання процесуальних документів та представництво інтересів позивача в суді.

Оцінюючи складність характеру спірних правовідносин, суд звертає увагу, що позовні вимоги стосуються стягнення компенсаційних нарахувань на суму простроченого грошового зобов`язання. За своєю сутністю такі спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною.

Розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного провадження і представник позивача фізично не брала участі у жодному судовому засіданні з розгляду справи.

Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 15 000 грн. є необґрунтованою, оскільки не співмірна з реальним обсягом правової допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, та не відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується виключно складанням позовної заяви з додатками та відповіді на відзив).

За таких обставин, беручи до уваги розмір ціни позову, складність справи, результат розгляду справи, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу в межах суми 4 000 грн., оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об`єм справи, а також суму платежу, присуджену судом до стягнення з ві дповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) три відсотки річних та інфляційні втрати в загальній сумі 53 308 грн. 63 коп., витрати на правничу допомогу в сумі 4 000 грн. та судовий збір в розмірі 533 грн. 05 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 13 грудня 2024 року.

Головуючий:                                         В.М. Скляренко