ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2011 р. Справа № 2а/0470/5134/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кальника Віталія Валерійовича
при секретаріПетранцові О.Ю.
за участю:
представника позивача Вишневського В.І.
представника відповідача Обертовича М.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Інвест плюс" до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення-рішення та акту ДПІ, -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «БУД-ІНВЕСТ ПЛЮС»29 квітня 2011 року звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська з позовними вимогами про:
- скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська №0000662305/9021 від 19 квітня 2011 року;
- скасування Акту Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська №1023/23-307/32193130 від 05 квітня 2011 року «Про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД-ІНВЕСТ ПЛЮС»(код ЄДРПОУ 32193130) з питань достовірності задекларованої суми податкового кредиту по податковій декларації з ПДВ за січень 2011 року».
В обґрунтування позову зазначено, що позивач не погоджується з податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, оскільки вважає його незаконним та винесеним із грубим порушенням вимог чинного законодавства. Крім того, позивач зазначає, що висновки, викладені у Акті перевірки є такими, що суперечать діючому законодавству, все це порушує законні права позивача.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, надав письмові заперечення проти позову, просив у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень зазначено, що на підставі документів, наданих до перевірки та проведеного аналізу згідно Системи автоматизованого співставлення податкових зобов’язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, між сумами податкових зобов’язань та податкового кредиту з податку на додані вартість, неможливо дійти висновку, що саме такі послуги були надані безпосередньо фахівцями ТОВ «Сервіс Торг». Операції з поставки по ланцюгу ТОВ «Сервіс Торг»- ТОВ «БУД-ІНВЕСТ ПЛЮС»порушують статтю 228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже, правочин є нікчемним. Надані ТОВ «БУД-ІНВЕСТ ПЛЮС» документи, на підставі яких до складу валових витрат ним включена вартість послуг, оформлених як маркетингові послуги, отриманих від ТОВ «Сервіс Торг», не можуть бути достатнім підтвердженням того, що у процесі надання вказаних послуг підприємцями проведена робота та одержані результати, котрі замовник може використати у діяльності, що приносить дохід. Отже, ТОВ «БУД-ІНВЕСТ ПЛЮС»на порушення пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР не має права на формування валових витрат на загальну суму 2 000 000,00 грн. за 1 квартал 2011 року. Крім того, в порушення пункту 201.1 статті 201 та пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ, ТОВ «БУД-ІНВЕСТ ПЛЮС»до складу податкового кредиту січня 2011 року безпідставно віднесено суму ПДВ у розмірі 162 136 грн. по податковій накладній від 30 вересня 2010 року №0000123 на суму ПДВ 162 135,80 грн., яка не підписана уповноваженою особою.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши чинне законодавство, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію від 08 грудня 2002 року №040688 Товариство з обмеженою відповідальністю «БУД-ІНВЕСТ ПЛЮС»(код ЄДРПОУ 32193130) зареєстроване Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 08 грудня 2002 року, номер запису про державну реєстрацію №1 224 1050010009453. Підприємство взято на податковий облік в органах державної податкової служби 18 грудня 2002 року за №35238, та станом на час проведення перевірки перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська.
На підставі службового посвідчення УДН від 26 березня 2010 року, виданого ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, головним державним податковим ревізор-інспектором відділу перевірок відшкодування ПДВ управління податкового контролю юридичних осіб, інспектором податкової служби ІІ рангу згідно підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, на виконання Наказу Державної податкової адміністрації України від 25 січня 2010 року №34 «Про організацію комплексного відпрацювання сум податкового кредиту з податку на додану вартість», висновку відділу адміністрування податку на додану вартість від 25 лютого 2011 року №17 до декларації з податку на додану вартість від 21 лютого 2011 року №4149, у період з 31 березня 2011 року по 05 квітня 2011 року проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД-ІНВЕСТ ПЛЮС»з питань правомірності задекларованої суми податкового кредиту по податковій декларації з ПДВ за січень 2011 року. За результатами перевірки складено Акт від 05 квітня 2011 року №1023/23-307/32193130.
Перевірка проводилась з відома директора ТОВ «БУД-ІНВЕСТ ПЛЮС»ОСОБА_5, на підставі документів, отриманих від ТОВ «БУД-ІНВЕСТ ПЛЮС»листом від 31 березня 2011 року №31-03/-01.
Для проведення перевірки своєчасності відображення в обліку та звітності операцій по господарських відносинах з контрагентами, по яких підприємством ТОВ «БУД-ІНВЕСТ ПЛЮС»задекларовано суму податкового кредиту у розмірі ПДВ 1 149 640,00 грн. згідно податкової декларації за січень 2011 року, підприємством надані наступні документи: договори поставки, податкові накладні, банківські виписки, реєстр виданих та отриманих податкових накладних за січень 2011 року, оборотно-сальдові відомості по рах. 631, та ін. Згідно листа ТОВ «БУД-ІНВЕСТ ПЛЮС», збільшення суми податкового кредиту по податковій декларації з ПДВ за січень 2011 року, відносно суми податкового кредиту грудня 2010 року, виникло внаслідок включення до складу податкового кредиту, а саме, до рядку 10.1 декларації, податкових накладних попередніх періодів, отриманих у січні 2011 року.
У ході проведення перевірки податковою інспекцією встановлено порушення частини 1 статті 203, статей 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання у момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (пункт 5 статті 203 Цивільного кодексу України) та пункту 201.1 статті 201 та пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, а саме: ТОВ «БУД-ІНВЕСТ ПЛЮС»неправомірно віднесена до складу податкового кредиту суму ПДВ у січні 2011 року у розмірі 746 740,00 грн.
Частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.
З урахуванням того, що відповідачем проведено перевірку позивача у березні-квітні 2011р. та складено акт перевірки від 25.04.2011р. –до зазначених правовідносин слід застосовувати норми Податкового Кодексу України.
Згідно з п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" визначені функції податкових органів, а саме: державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України; за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів в порядку, встановленому законом; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, а саме : запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків); під час проведення виїзних перевірок отримувати у платників податків (представників платників податків) копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо формулювання в актах перевірки висновків про нікчемність правочинів, укладених суб’єктами господарювання.
Податковим органом в акті перевірки від 25.04.2011р. зроблено висновок про те, що операції з поставки по ланцюгу ТОВ «Сервіс Торг»- ТОВ «Буд-Інвест Плюс»порушують ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу припису закону, суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.
Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Разом з тим висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.
Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочинами, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу —землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Акт перевірки від 25.04.2011р. не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов’язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
Отже, відповідач, зробивши висновок у акті від 25.04.2011р. про нікчемність правочину, не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності укладеного договору, його позиція про те, що цій правочин очевидно суперечить інтересам держави, не підкріплено належними доказами чи рішеннями суду про визнання його таким.
За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська у відношенні позивача винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 19 квітня 2011 року №0000662305/9021, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання усього 746 741,00 грн., у тому числі: за основним платежем –746 740,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –1,00 грн.
Відповідно до Акту перевірки від 05 квітня 2011 року №1023/23-307/32193130, проведеною перевіркою відображеного показника в рядку 10.1 декларації з податку на додану вартість від 21 лютого 2011 року №4149 в сумі 1 149 640,00 грн. на підставі наданих до перевірки документів постачальниками товару (робіт, послуг) по господарським операціям, які вплинули на формування податкового кредиту за січень 2011 року виступили наступні підприємства, зокрема: ТОВ «Сервіс Торг»(код ЄДРПОУ 32653179) –сума ПДВ склала 562 135,80 грн., ТОВ «Аптеки здоров’я та красоти»(код ЄДРПОУ 34229775) –сума ПДВ склала 184 603,75 грн.
Так, згідно договору про надання маркетингових послуг від 01 жовтня 2010 року №01/10/10-01, укладеного між ТОВ «Сервіс Торг»(виконавець) та ТОВ «БУД-ІНВЕСТ ПЛЮС»(замовник), замовник доручає, а виконавець зобов’язується надати послуги з проведення маркетингових досліджень по направленням, які цікавлять замовника, із терміном дії з моменту підписання та до повного виконання договору. На підтвердження зазначених відносин для перевірки відповідачу було надано Акт наданих послуг від 28 жовтня 2010 року №ОУ-3105-29 та податкову накладну від 28 жовтня 2010 року №2810000001 за номенклатурою товару «Маркетингові послуги», на загальну суму 2 400 000,00 грн., у тому числі ПДВ 400 000,00 грн. Відповідно до зазначених документів суми податку на додану вартість позивачем відображені у складі податкового кредиту податкової декларації.
Відповідно до Акту №ОУ-3105-29 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 28 жовтня 2010 року, даний акт складено про те, що виконавцем (ТОВ «Сервіс Торг») на замовлення ТОВ «БУД-ІНВЕСТ ПЛЮС»були проведені такі роботи (надані такі послуги): маркетингові послуги із загальною вартістю 2 000 000,00 грн., у тому числі ПДВ 400 000,00 грн. Виконавець та замовник підтверджують, що послуги виконані у повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають.
За доводами відповідача, надані для перевірки документи не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року №996-ХІV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704.
Позивач не погоджується із такими висновками податкового органу про заниження підприємством податку на прибуток, посилаючись на те, що факт понесення підприємством витрат на інформаційно-консультаційні послуги підтверджується оформленими у повній відповідності вимогам чинного законодавства первинними документами, а саме, актом №ОУ-3105-29 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 28 жовтня 2010 року, який містить всі необхідні реквізити. Надані позивачу інформаційно-консультаційні послуги відповідно до договору від 01 жовтня 2010 року №01/10/10-01 пов’язані із господарською діяльністю підприємства.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР (далі –Закон №334/94-ВР), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2. статті 5 Закону №334/94-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).
Положеннями пункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Аналіз фактичних обставин справи свідчить про те, що висновок податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток у сумі 400 000,00 грн. ґрунтується на доводах щодо не підтвердження валових витрат підприємства у розмірі 2 000 000,00 грн. відповідними документами.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі –Закон №996-XIV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. (частина 2 статті 9 Закону №996-XIV).
Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Суд зазначає, що діючим законодавством України не передбачено обов’язковості дублювання змісту предмету договору у первинних документах, складених на його виконання, а згідно пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Нормами вказаного Закону не передбачено необхідності доказування платником податку безпосереднього зв’язку здійснених ним витрат саме у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг). Тобто, наперед вважається, що всі витрати платника податку є прямо пов’язані із такою підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).
З огляду на викладене, суд доходить висновку про неправомірність висновків відповідача щодо не підтвердження здійснення позивачем витрат по отриманих інформаційно-консультаційних послугах, оскільки первинні документи, надані позивачем, відповідають вимогам, передбаченим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року №996-ХІV та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704. Витрати, які понесло ТОВ «БУД-ІНВЕСТ ПЛЮС»згідно договору про надання маркетингових послуг від 01 жовтня 2010 року №01/10/10-01 є валовими витратами підприємства, оскільки такі витрати безпосередньо пов’язані з господарською діяльністю. Також суд зазначає, що відповідачем не надано належних доказів невідповідності договору вимогам Цивільного кодексу України, та не доведено нікчемності такого правочину.
Крім того, між ТОВ «Сервіс Торг»та ТОВ «БУД-ІНВЕСТ ПЛЮС»існували господарські відносини з купівлі-продажу масла моторного, на підтвердження чого позивачем було надано відповідачу видаткову накладну від 30 вересня 2010 року №РН-0000123 та податкову накладну від 30 вересня 2010 року №30091003 за номенклатурою товару –масло моторне в асортименті на загальну суму 972 814,80 грн., у тому числі ПДВ 162 135,80 грн.
За доводами відповідача, у порушення пункту 201.1 статті 201 та пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, ТОВ «БУД-ІНВЕСТ ПЛЮС»до складу податкового кредиту січня 2011 року безпідставно віднесено суму ПДВ у розмірі 162 136,00 грн. по податковій накладній, яка не підписана уповноваженою особою, а саме, податкова накладна від 30 вересня 2010 року №30091003 на суму ПДВ 162 135,80 грн.
Також, ТОВ «БУД-ІНВЕСТ ПЛЮС»для перевірки надано договір поставки №2/23-12, відповідно до якого ТОВ «БУД-ІНВЕСТ ПЛЮС»є покупцем, а ТОВ «Аптеки здоров’я та красоти»є постачальником. Відповідно до умов договору, ТОВ «Аптеки здоров’я та красоти»зобов’язується передати у власність позивача товар. Для перевірки взаємовідносин з ТОВ «Аптеки здоров’я та красоти»позивачем також надано видаткову накладну від 25 грудня 2010 року №25120023 та податкову накладну від 25 грудня 2010 року №25120023, відповідно до яких постачальник поставив покупцю товар –швелер 30, металоконструкції в асортименті на загальну суму 3 450 762,00 грн., у тому числі ПДВ 575 127,00 грн.
За доводами відповідача, у порушення пункту 201.1 статті 201 та пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, ТОВ «БУД-ІНВЕСТ ПЛЮС»до складу податкового кредиту січня 2011 року безпідставно віднесено суму ПДВ у розмірі 184 603,75 грн. по податковій накладній, яка не підписана уповноваженою особою, а саме, податкова накладна від 25 грудня 2010 року №25120023 на суму ПДВ 575 127,00 грн.
Судом у судовому засіданні досліджено письмові докази, та встановлено, що податкова накладна від 30 вересня 2010 року №30091003 на суму ПДВ 162 135,80 грн. підписана посадовою особою ТОВ «Сервіс Торг», та на ній проставлена печатка підприємства. Податкова накладну від 25 грудня 2010 року №25120023 підписана посадовою особою ТОВ «Аптеки здоров’я та красоти», на ній проставлена печатка підприємства. Отже, твердження відповідача не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки податкові накладні оформлені належним чином та мають усі необхідні реквізити, у тому числі підпис уповноваженої особи.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»від 01 липня 1997 року №168/97-ВР (далі –Закон №168/97), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168/97, суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту такого звітного періоду.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Як встановлено пунктом 7.5 статті 7 Закону №168/97, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Постачальник - юридична або фізична особа, яка вводить в обіг продукцію чи безпосередньо бере в цьому участь (стаття 1 Закону України «Про підтвердження відповідності»від 17 травня 2001 року №2406-111).
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97).
Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (підпункт 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97).
Згідно із підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документам.
Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97, бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Згідно вимог пункту 1.3 статті 1 Закону №168/97, платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Відповідно до положень Бюджетного кодексу України бюджетному відшкодуванню підлягають суми, які були сплачені до бюджету.
Згідно вимог пункту 2 статті 7 Бюджетного кодексу одним з принципів, на яких ґрунтується бюджетна система України є принцип збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період.
Відповідно до пункту 2 статті 50 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету.
Виходячи з аналізу наведених норм законодавства, зменшувати податкове зобов’язання звітного періоду на суму податкового кредиту звітного періоду платник податку має право, але виключно у звітному періоді і податковий кредит повинен складатися із сум податків, сплачених нарахованих) платником податку саме у звітному періоді. Своєчасне включення податкових накладних до складу податкового кредиту, а також забезпечення ним контролю за своєчасним їх отриманням, є обов’язком платника податку. Позивач скористався своїми правами для реалізації покладених на нього як платника податку обов’язків.
Право платника податку на відшкодування податку на додану вартість з Державного бюджету України виникає лише при фактичному надходженні цього податку до бюджету від платника податку - продавця, а не з самого факту здійснення відповідної операції та сплати покупцем податку в ціні товару.
Виходячи із економічної суті податку на додану вартість, між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та його відшкодуванням законодавчими актами встановлено прямий взаємозв'язок. При цьому, зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, включення відповідних сум до податкового кредиту та відшкодування ПДВ за рахунок коштів, що були сплачені.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На підставі викладеного, виходячи з норм Податкового кодексу України, Бюджетного кодексу України, вимог Закону України «Про податок на додану вартість»від 01 липня 1997 року №168/97-ВР, наявності фактів підтвердження сплати ПДВ по ланцюгах постачання та наявність первинних документів, податкових накладних, оформлених відповідно до норм чинного законодавства, суд доходить висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення податкового органу прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування Акту Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська №1023/23-307/32193130 від 05 квітня 2011 року «Про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД-ІНВЕСТ ПЛЮС»(код ЄДРПОУ 32193130) з питань достовірності задекларованої суми податкового кредиту по податковій декларації з ПДВ за січень 2011 року», суд виходить із наступного.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 17 цього Кодексу, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Кодекс адміністративного судочинства України не містить визначення терміну правовий акт індивідуальної дії.
Відповідно до абзацу 2 пункту 3 Наказу Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року №984 «Про порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
В зазначеному пункті Порядку №984 мова йде саме про акт, як джерело інформації для прийняття рішення податковим органом за результатами проведеної ним перевірки, а не рішення.
Акт перевірки не має юридичного характеру, оскільки безпосередньо не стосується прав і обов’язків платника податків, не містить обов’язкового для нього припису, а відтак не є правовим актом індивідуальної дії та не може бути оскаржений до адміністративного суду.
Отже, суд вважає, що в частині позовних вимог, щодо скасування акту має бути відмовлено, оскільки позивач звернувся з заявою про неналежний спосіб захисту своїх прав та інтересів.
Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська №0000662305/9021 від 19 квітня 2011 року.
У решті позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 29 липня 2011 року.
Суддя
В.В. Кальник