ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 

20 лютого 2008 р.

№ 9/115

 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

 

головуючого

Кривди Д.С.,

 

суддів:

Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.

 

розглянувши касаційне подання

Першого заступника прокурора Закарпатської області

 

на постанову

від 10.12.07 Львівського апеляційного господарського суду

 

та на рішення

від 18.10.07

 

у справі

№9/115

 

господарського суду

Закарпатської області

 

за позовом

прокурора Воловецького району в інтересах держави в особі Воловецької селищної ради

 

до	Товариства з обмеженою відповідальністю "Полімер-Техніка"

 

про	стягнення 123847,5 грн.

 

за участю представників сторін

 

від позивача:

Дзямко А.І., дов.

 

від відповідача:

Дербаль М.М. -директор, Олашин О.А., дов.

 

від ГПУ:

Савицька О.В., посв.

 

ВСТАНОВИВ:

 

Прокурор Воловецького району звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом в інтересах держави в особі Воловецької селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полімер-Техніка" про зобов'язання відповідача укласти договір оренди земельної ділянки згідно з рішенням Воловецької селищної ради від 19.10.04 та стягнення 123847,5 грн. збитків, заподіяних безоплатним користуванням землею.

Позов мотивовано використанням відповідачем земельної ділянки без укладення щодо неї договору оренди всупереч вимогам ст. 126 ЗК України.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що рішенням Воловецької селищної ради від 23.05.01 спірну земельну ділянку надано в його постійне користування.

Воловецька селищна рада позовні вимоги підтримала, уточнивши їх щодо стягнення з відповідача збитків в сумі 148768,44 грн. Щодо доводів відповідача позивач послався на прийняття ним рішення від 19.10.04 про передачу спірної земельної ділянки в довгострокову оренду, оскільки відповідач не підпадає під дію ст. 92 ЗК України.

Рішенням від 18.10.07 господарський суд Закарпатської області (суддя Бобрик Г.Й.) у задоволенні позову відмовив.

Рішення мотивоване недоведеністю підстав зобов'язання відповідача укласти договір оренди та ухилення його від укладення такого договору, а також не доведеністю збитків.

Постановою від 10.12.07 Львівський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Давид Л.Л. -головуючий, Кордюк Г.Т., Мурська Х.В.) рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Ухвалою від 01.02.08 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційним поданням Першого заступника прокурора Закарпатської області, в якому заявлені вимоги про скасування рішення і постанови та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційне подання мотивоване неврахуванням судами положень ст. 125, 156 ЗК України та ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, спірна у справі земельна ділянка, яка на момент розгляду справи використовується відповідачем, 08.02.94 надана Воловецькою селищною радою народних депутатів у постійне користування Воловецькому заводу АТ Концерн "Електрон", про що видано Державний акт.

27 січня 1997 року Воловецька селищна рада народних депутатів  уклала з ЗАТ "Полімер-Техніка" договір на право тимчасового користування земельною ділянкою площею 6 га строком на 5 років.

До закінчення строку дії даного договору позивач рішенням від 23.05.01 вилучив з користування відповідача земельну ділянку в розмірі 1,1 га та передав йому в постійне користування земельну ділянку в розмірі 5 га. Дане рішення прийнято в межах компетенції, не скасоване у встановленому законом порядку та є чинним на момент розгляду справи судами. Обставини щодо виконання цього рішення та видання відповідачу відповідного державного акту судами не встановлені.

Разом з тим, відповідач звернувся до позивача з заявою від 18.10.04 про передачу в постійне користування земельної ділянки площею 4,9 га, на якій знаходиться належне йому виробництво. Дана заява залишена позивачем без розгляду.

Натомість, позивач прийняв рішення від 19.10.04 щодо надання відповідачу у довгострокову оренду строком на 49 років земельної ділянки площею 4,9 га для обслуговування виробничих приміщень товариства із встановленням орендної плати за 1 кв. м у розмірі 10% оціночної вартості земельної ділянки на рік.

Пунктом 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст. 36¹ Закону України "Про прокуратуру" підставою представництва в суді держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними і державою.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; в позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність їх захисту.

Звертаючись з позовом у даній справі, прокурор заявив вимоги про зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір оренди спірної земельної ділянки, як це передбачено у вищевказаному рішенні від 19.10.04.

Порядок надання земельних ділянок у постійне користування та передачі їх в оренду врегульований ст.ст. 123, 124 ЗК України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на момент звернення з позовом у справі).

Відповідно до вказаних норм особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки, має звернутися з відповідним клопотанням до повноважного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, додавши до цього відповідні матеріали, передбачені ст. 151 Земельного кодексу України. В свою чергу, повноважний орган державної влади розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки та користування або залишення клопотання без розгляду в установлений строк може бути оскаржено в судовому порядку.

Тобто, виходячи з викладеного, право ініціювати одержання земельної ділянки у постійне користування або в оренду надано особі, зацікавленій в її одержанні; а розглянути це питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний державний орган.

При цьому як ЗК України, так і Закон України "Про оренду землі" не передбачають обов'язку певної особи отримати земельну ділянку в постійне користування або укласти договір оренди земельної ділянки, оскільки це є лише його правом. З огляду на таке зобов'язання відповідача укласти договір, обов'язковість укладення ним якого не встановлена законом, є порушенням вимог ст. 19 Конституції України.

Звертаючись з касаційним поданням, прокурор не довів наявність законодавчої норми, яка зобов'язує відповідача укласти спірний договір. Натомість, прокурор доводив неврахування судами положення ст. 125 ЗК України.

Вказана норма в ч. 3 забороняє приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Порушення даної норми тягне за собою відповідальність, визначену ст. 212 Земельного кодексу України -повернення самовільно зайнятих земельних ділянок, яке провадиться за рішенням суду.

Проте правомірність або неправомірність користування відповідачем спірною земельною ділянкою та наявність у нього певного права на цю земельну ділянку не є предметом даного спору, оскільки прокурором у даній справі заявлено вимоги про зобов'язання відповідача вчинити конкретну дію -укласти договір оренди, тобто спонукання виконання обов'язку, наявність якого при розгляді справи не доведено.

З огляду на таке слід погодитись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині вимог.

Крім того, прокурором заявлено вимоги про стягнення з відповідача на користь Воловецької селищної ради збитків, заподіяних безоплатним користуванням землею, розмір яких уточнений позивачем.

Позов в цій частині мотивований тим, що внаслідок ухилення відповідача від укладення договору оренди спірної земельної ділянки ним сплачується земельний податок в розмірі 1% від її грошової оцінки, а не орендну плату в розмірі 10% грошової оцінки земельної ділянки. Вказані обставини, як доводить прокурор, тягнуть за собою ненадходження коштів до бюджету Воловецької селищної ради.

В силу ст. 2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним; плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

З аналізу положень цієї норми та ч. 2 ст. 15 Закону України "Про плату за землю" вбачається, що за відсутністю у користувача земельної ділянки документів, визначених у ст.ст. 125-126 ЗК України, тобто без укладення договору оренди земельної ділянки у встановленому законом порядку, такий користувач здійснює фактичне користування з зобов'язанням сплатити за період користування у поточному році податок на землю.

Разом з тим, відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

З огляду на викладене обов'язок відшкодування збитків як захід цивільної відповідальності передбачається виключно при встановленні обставин порушення цивільних прав і вини сторони, яка здійснила дії, внаслідок яких сталися події, що визначені цивільним законодавством як порушення і збитки.

Проте прокурор при зверненні з позовом доводив не обставини порушення цивільних прав Воловецької міської ради, а обставини пов'язані з ненадходженням коштів до місцевого бюджету.

Відповідно до ст. 1 Бюджетного кодексу України відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів є бюджетними правовідносинами, що регулюються цим кодексом.

В силу ж ч. 2 ст. 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом

Отже, виходячи з предмету спору -стягнення збитків, судова колегія вважає, що позивач не довів наявність збитків у цивільно-правових відносинах між радою і відповідачем, а несплата коштів до місцевого бюджету, якою обґрунтовані позовні вимоги позивача, не є збитками в розумінні цивільного законодавства, тому в суди правомірно відмовили у задоволенні позову в цій частині.

З огляду на викладене судова колегія не вбачає підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційного подання.

 

Керуючись ст.ст. 108, 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹ ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

 

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.12.07 у справі  №9/115 залишити без змін, а касаційне подання без задоволення.

 

Головуючий                                                                                Д.Кривда

 

Судді                                                                                                    Г.Жаботина

 

                                                                                                    А.Уліцький