ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 

14 лютого 2008 р.

№ 2-70/2004

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Грейц К.В.,

 

суддів:

Бакуліної С.В.,

 

Глос О.І.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги

ОСОБА_1

 

на постанову

від 22.10.2007 року Київського апеляційного  господарського суду

 

у справі  Ріпкинського районного

№ 2-70/04 суду Чернігівської області

 

за позовом

ОСОБА_1

 

до	ВАТ “Добрянська швейна фабрика “Полісся”

 

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на  стороні відповідача             Ріпкинська районна державна адміністрація

 

про	визнання загальних зборів акціонерів відкритого акціонерного товариства такими, що не відбулися, скасування змін до статуту відкритого акціонерного товариства та визнання позивача головою правління

 

в судовому засіданні взяли участь представники :

 

від позивача:

не з'явились

 

від відповідача: третя особа:

не з'явились не з'явились

 

В С Т А Н О В И В:

 

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 24.05.2004 року (суддя Шляхова В.І.) позов задоволено частково; визнано загальні збори акціонерів Товариства, що проведені 10.06.2003 року, неправомочними, а прийняті на них рішення незаконними, у зв'язку з чим вирішено вважати ОСОБА_1 головою правління Товариства на підставі рішення загальних зборів акціонерів Товариства від 21.05.2001 року; зобов'язано Ріпкинську районну державну адміністрацію скасувати розпорядження № 461 від 11.12.2003 року, яким зареєстрований додаток № 1 до Статуту Товариства; в задоволенні решти вимог відмовлено; стягнуто з Товариства на користь ОСОБА_1 274,80 грн. витрат на проведення судово-технічної експертизи документів та сплаченого мита 8,50 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2007 року у справі № 2-70/04 (головуючий суддя -Коваленко В.М., судді -Вербицька О.В., Гарник Л.Л.) рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 24.05.2004 року скасовано повністю; прийнято нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 - відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2007 року, а рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 24.05.2004 року залишити в силі, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року №11 “Про судове рішення”, ст.19 Конституції України, Європейської Конвенції з Прав Людини, ст.41 Закону України “Про господарські товариства”, ч.7 ст.203 ЦПК УРСР, ст.104 ГПК України.

Відзиву на касаційну скаргу сторони не надіслали.

Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого суду та в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач звернувся до місцевого Ріпкинського районного суду Чернігівської області з позовною заявою від 16.01.2004 року, в якій просив визнати загальні збори акціонерів Відкритого акціонерного товариства “Добрянська швейна фабрика “Полісся” згідно протоколу від 10.06.2003 року такими, що не відбулися; негайно призупинити дію змін до статуту Товариства, зареєстрованих розпорядженням Ріпкинської районної державної адміністрації №461 від 11.12.2003 року; до вирішення питання в суді, зобов'язати Товариство відновити його на посаді голови правління. Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що загальні збори акціонерів Товариства, які відбулися 10.06.2003 року, відповідно до Статуту не є повноважними, оскільки на зборах були присутні тільки 2 акціонери, які мають менше ніж 60 відсотків акцій, а протокол зборів в частині реєстрації присутніх і рішення відносно перевиборів голови правління і внесення змін до Статуту Товариства сфальсифікований (т. 1 а.с.3-4).

У скарзі від 05.02.2004 року позивач на підставі ст. 248¹, 248², 248⁷ Цивільного процесуального кодексу України просить визнати, що загальні збори акціонерів Товариства від 10.06.2003 року не відбулися, а внесені цими зборами зміни до Статуту скасувати, а також визнати його головою правління Товариства та зупинити до прийняття рішення по справі дію змін до Статуту Товариства (т. 1 а.с.36-37).

У клопотанні від 22.03.2004 року позивач зазначає, що свої позовні вимоги він уточнив у скарзі від 05.02.2004 року (т. 1 а.с. 140).

Рішенням місцевого Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 24 травня 2004 року позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства “Добрянська швейна фабрика “Полісся” за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Ріпкинської районної державної адміністрації, про визнання загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства такими, що не відбулися, скасування змін до статуту відкритого акціонерного товариства та визнання позивача головою правління, задоволено частково, визнано загальні збори акціонерів Товариства, що проведені 10.06.2003 року, неправомочними, а прийняті на них рішення незаконними, у зв'язку з чим вирішено вважати ОСОБА_1 головою правління Товариства на підставі рішення загальних зборів акціонерів Товариства від 21.05.2001 року; зобов'язано Ріпкинську районну державну адміністрацію скасувати розпорядження № 461 від 11.12.2003 року, яким зареєстрований додаток №1 до Статуту Товариства; в задоволенні решти вимог відмовлено (т. 1 а.с. 192-195).

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 21 вересня 2004 року у справі № 22-2469 апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Добрянська швейна фабрика “Полісся” задоволено частково, рішення місцевого Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 24 травня 2004 року скасовано, а позовні вимоги залишено без розгляду (т. 1 а.с. 237-240).

Ухвалою Верховного суду України від 01 березня 2005 року у задоволенні касаційної скарги позивачу відмовлено (т. 1 а.с. 271-272).

Ухвалою Верховного суду України від 28 квітня 2007 року скаргу ОСОБА_1 про перегляд судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 21 вересня 2004 року та ухвалу Верховного суду України від 01 березня 2005 року скасовано, справу передано до розгляду Київському апеляційному господарському суду (з урахуванням ухвали Верховного суду України від 04 липня 2007 року, якою задоволено заяву Позивача про виправлення описки) (т. 1 а.с. 318-319).

В обґрунтування висновку щодо наявності підстав для визнання загальних зборів акціонерів Товариства неправомочними, прийнятих на них рішень незаконними та визнання ОСОБА_1 головою правління суд першої інстанції посилається на покази свідків та висновки судово-технічної експертизи документів і судово-почеркознавчої експертизи. На підставі даних доказів місцевий суд дійшов висновку, що загальні збори акціонерів Товариства від 10.06.2003 року були проведені з численними порушеннями законодавства, а складені в зв'язку з цим документи не відповідають дійсності. При цьому, місцевий суд керувався нормами ст.ст.41, 44 Закону України “Про господарські товариства”, Порядку посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1995 року № 419, ст.40 Закону України “Про нотаріат” та ст.ст.15, 15¹, 30, 62, 75, 202-203 Цивільного процесуального кодексу України від 18.07.1963 року (т. 1 а.с. 192-195).

Касаційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції щодо визнання загальних зборів акціонерів Товариства неправомочними, прийнятих на них рішень незаконними та визнання ОСОБА_1 головою правління обґрунтовано визнано апеляційним господарським судом таким, що зроблений з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права (п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України).

За таких обставин, оскаржуване рішення суду першої інстанції правомірно скасоване у повному обсязі з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів” № 483 від 15.12.2006 року (надалі - Закон №483) частину 1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доповнено пунктом 4, згідно якого господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

При цьому, стаття 16 ГПК України доповнена частиною 5, яка передбачає, що справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Після набрання чинності цим Законом (29.12.2006 року) заяви і скарги у справах, передбачених абзацом першим пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК України, по яких не порушено (не відкрито) провадження, розглядаються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України (пункт 2 Прикінцевих положень Закону № 483).

Судові рішення у справах, передбачених пунктом 2 Прикінцевих положень цього Закону, які ухвалені судами до набрання чинності цим Законом і не набрали законної сили, можуть бути оскаржені до апеляційного господарського суду за місцезнаходженням господарського товариства в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, і в строки, визначені процесуальним законом, за правилами якого була розглянута справа чи постановлено рішення суду першої інстанції (пункт 3 Прикінцевих положень Закону № 483).

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд правильно прийняв до провадження апеляційну скаргу Товариства у даній справі та переглянув оскаржуване рішення у порядку, встановленому ГПК України, враховуючи, що оскаржуване рішення було прийняте на підставі та у відповідності до норм Цивільного процесуального кодексу України від 18.07.1963 року (із змінами і доповненнями) (надалі - ЦПК України), а отже, його законність та обґрунтованість досліджена апеляційним господарським судом з точки зору відповідності положенням цивільного процесуального законодавства, яке було чинним на момент його прийняття.

Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 предметом позову у даній справі є визнання загальних зборів Товариства від 10.06.2003 року такими, що не відбулися.

Згідно ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 116 ЦК України встановлено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

Статтею 97 ЦК України визначено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 5 ст.98 ЦК України передбачено, що рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

Згідно ч. 1 ст.41 Закону України “Про господарські товариства” вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства. У загальних зборах мають право брати участь усі акціонери, незалежно від кількості та класу акцій, власниками яких вони є. Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени виконавчих органів, які не є акціонерами. Акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для участі у загальних зборах, здійснюється згідно з реєстром акціонерів у день проведення загальних зборів виконавчим органом акціонерного товариства або реєстратором на підставі укладеного з ним договору. Цей реєстр підписується головою та секретарем зборів.

Відповідно до ч.8 ст.41 Закону України “Про господарські товариства” загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60 відсотків голосів.

Таким чином, рішення загальних зборів товариства може бути оскаржене його учасником до суду шляхом подання позову про захист його прав, передбачених законодавством, у спосіб, який встановлений Цивільним кодексом та спеціальним законом, що регулює правовідносини зі створення та діяльності господарських товариств. При цьому, з положень ст.41 Закону України “Про господарські товариства” можна зробити висновок, що за умови прийняття участі в загальних зборах акціонерів, які відповідно до статуту товариства мають менше ніж 60 відсотків голосів, такі збори можуть бути визнані неправомочними. Отже, проаналізувавши наведені норми законодавства, апеляційна інстанція дійшла правомірного висновку, що їх положення не передбачають такого способу захисту порушеного права акціонера як визнання загальних зборів акціонерів такими, що не відбулися.

Положеннями Статуту (пунктом 9.2.2.) Відкритого акціонерного товариства “Добрянська швейна фабрика “Полісся”, копія якого наявна у матеріалах справи (т. 1 а.с.20-34), передбачено наступне: збори вважаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, які володіють більш, ніж 60% акцій Товариства. Таким чином вірним є і те, що Статутом Відповідача також не передбачено такого способу захисту порушеного права акціонера як визнання загальних зборів акціонерів такими, що не відбулися.

З огляду на вищенаведене, апеляційна інстанція правильно виходила із того, що обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає встановленим законом способам захисту порушеного права, а відтак, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання загальних зборів акціонерів згідно протоколу від 10.06.2003 року такими, що не відбулися.

Відповідно до ст.15¹ ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за заявою (скаргою) осіб, зазначених в статті 5 цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, не порушуючи при цьому прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Таким правом користуються і особи (за винятком недієздатних і обмежено дієздатних), в інтересах яких заявлені вимоги.

Як вже зазначалося вище, предметом позову ОСОБА_1 до Товариства у даній справі є визнання загальних зборів такими, що не відбулися. При цьому, у матеріалах справи відсутня заява Позивача про зміну предмету позову. До того ж, як вбачається з протоколу судового засідання від 24.05.2004 року (т. 1 а.с.187), у судових дебатах представник Позивача ОСОБА_2 просила визнати збори акціонерів від 10.06.2003 року такими, що не відбулися та не відповідають закону.

Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом ч.7 ст.203 ЦПК України (в редакції на момент прийняття рішення), відповідно до якої у рішенні суду зазначаються, зокрема, наявність порушення прав і свобод, за захистом яких спрямоване звернення до суду, чи невиконання зобов'язань або інші підстави щодо задоволення вимог, колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.

Вищенаведена норма прямо не давала суду права виходити за межі позовних вимог, а містить законодавчі вимоги до змісту судового рішення. Що стосується наведеного у п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року №11 “Про судове рішення”, відповідно до якого суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, коли ці межі прямо не визначені чинним законодавством або договором, що відповідає законові, то, по-перше, Законом України “Про господарські товариства” та приписами ЦК України, ГПК України, положеннями Статуту Товариства, чітко визначено способи захисту права у зв'язку з прийняттям рішень на зборах, які відбулись за відсутності на них кворуму: 1. визнання зборів неправомочними, 2. визнання прийнятих рішень -недійсними; по-друге, вийти за межі позовних вимог не означає повністю відмовити позивачу у задоволенні заявленого ним позову, та задовольнити його зовсім у іншій спосіб (позивач взагалі не заявляв вимог стосовно прийнятих на зборах рішень), хоч би такий спосіб і відповідав передбаченому законом способу захисту порушеного права.

Крім того, місцевий суд в рішенні зобов'язав третю особу вчинити певні дії, що є порушенням процесуального законодавства України, оскільки статус третьої особи не є тотожним статусу відповідача в спорі.

Враховуючи наведене постанова Київського апеляційного господарського суду є законною і обґрунтованою, а касаційна скарга такою, що ґрунтується на помилковому тлумаченні положень чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст. 111⁵, 111⁷, 111⁸, п.1 ч. 1 ст. 111⁹, ст. 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

 

П О С Т А Н О В И В:

 

Касаційну скаргу ОСОБА_1 від 22.11.2007 року на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2007 року у справі № 2-70/04 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2007 року у справі № 2-70/04 -без змін.

 

Головуючий-суддя

К.Грейц

 

С у д д і

С.Бакуліна  О.Глос