ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" липня 2011 р. Справа № 2a-1276/11/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Главача І.А.,
за участю секретаря судового засідання Зарицької Н.М.,
представників позивача Небилович А.М., Солонини Р.Д., Мельника О.Г.,
представників відповідача –Гринчака В.В., Хомик Н.Ю., Маюрка В.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна торгова компанія»
до відповідача: Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську
про визнання протиправними дій щодо встановлення порушень в акті перевірки та дій щодо прийняття податкових повідомлень-рішень, визнання нечинними податкових повідомлень-рішень за № 0000292301 та за № 0000302301 від 24 03.2011 року,-
ВСТАНОВИВ:
12.04.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіональна торгова компанія»звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання протиправними дій щодо встановлення порушень в акті перевірки та дій щодо прийняття податкових повідомлень-рішень, визнання нечинними податкових повідомлень-рішень за № 0000292301 та за № 0000302301 від 24 03.2011 року.
В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, суду пояснили, що вважають оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, так як не погоджуються із зафіксованим в акті перевірки висновками, вважають їх необґрунтованими, непідтвердженим належними засобами доказування. Наголосили на тому, що на момент укладення позивачем договору з Товариством з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс», правоздатність якого як юридичної особи підтверджуються його установчими документами, було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені законодавством для такого виду договорів, дотримано вимог щодо письмової форми правочину. Безпідставними є також посилання відповідача на те, що договір та інші документи були підписані не директором Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»ОСОБА_1, а іншою особою, оскільки висновок спеціаліста, зроблений на основі звірки підписів в копіях документів. Вказали також, що бухгалтером помилково, всупереч вимогам статті 261 Цивільного кодексу України, включено до складу валових доходів кредиторську заборгованість, яка обліковується на рахунку 631 «Розрахунки з постачальниками та підрядчиками»протягом 1 095 днів, а саме по Товариству з обмеженою відповідальністю «Дантона»у сумі 233 100,00 грн. (в т.ч. ПДВ –38 850,00 грн.), Товариству з обмеженою відповідальністю «Сантрейд-гроуп»у сумі 530 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ –83 333,33 грн.) та Товариству з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія»у сумі 300 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ –50 000,00 грн.), оскільки початок перебігу позовної давності не настав. Позивачем з цього приводу було вжито відповідні заходи, зокрема, згідно Наказу № 1/03 від 15.03.2011 року «Про притягнення до відповідальності»головному бухгалтеру Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна торгова компанія»ОСОБА_3 оголошено догану. Просили позов задовольнити.
Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили, суду пояснили, що перевірка проводилась у відповідності до вимог чинного законодавства. В ході перевірки встановлено, що позивач здійснював господарські операції, для проведення будівельних робіт (штукатурки стін та виготовлення металевих гаражних воріт) на будівництві багатоквартирного житлового будинку по вул. Федорченко, 1, в м. Івано-Франківськ залучало підрядну організацію Товариство з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс». Останнє вказані будівельні роботи виконувало згідно договору підряду б/н від 01.07.2009 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіональна торгова компанія»(замовник) в особі директора ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»(підрядник) в особі директора ОСОБА_1 Однак з пояснень ОСОБА_1, отриманого працівниками ГВПМ Макіївської об’єднаної державної податкової інспекції, вбачається, що він жодного відношення до Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»не має. Вказали також, що Макіївською ОДПІ у Донецькій області було складено акт про неможливість проведення перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»(акт за №3234/23-3/34591096 від 27.10.2010 року), в якому зафіксовано, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою, основні засоби на момент перевірки відсутні, відсутні також необхідні умови для ведення господарської діяльності, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення та транспортні засоби, а отже договір підряду від 01.07.2009 року відповідно до ч.1, 5 ст.203 ЦК України, п.1, 2 ст.215, ст..228 ЦК України має ознаки нікчемності. Зазначили, що положення статтей 207 та 208 ГК України застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно частини 1 статті 203 та частини 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Вказали, що Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування»у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачений обов’язок зі сплати податків, зборів, обов’язкових платежів. А такий правочин по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, протирічить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частини 2 статті 228 ЦК України є нікчемним. Просили в задоволенні позову відмовити повністю.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 суду пояснив, що 01.07.2009 року ним - директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна торгова компанія»та директором Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»ОСОБА_1 укладено договір підряду. На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»будівельні роботи (штукатурка стін та виготовлення металевих гаражних воріт) на будівництві багатоквартирного житлового будинку по вул. Федорченко, 1, в м. Івано-Франківськ виконало належним чином, сторонами договору підписано відповідні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та проведено розрахунки. ОСОБА_2 також підтвердив суду той факт, що ОСОБА_1 особисто було підписано вказані документи.
Вислухавши представників позивача, представників відповідача, свідка ОСОБА_2, дослідивши наявні та подані докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіональна торгова компанія»16.07.2003 року зареєстроване Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради як юридична особа та 18.07.2003 року взято на податковий облік як платник податків Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську.
З матеріалів справи вбачається, що з 10.02.2011 року по 02.03.2011 року посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську відповідно до наказу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську, плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб’єктів господарювання та на підставі направлень № 00000309 від 09.02.2011 року і № 00000471 від 23.02.2011 року проведено планову виїзну документальну перевірку Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіональна торгова компанія»з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також іншого законодавства за період з 01.01.2008 року до 31.12.2010 року.
За результатами перевірки складено акт за № 1253/23-1/32604887 від 11.03.2011 року, в якому зафіксовані порушення, які слугували підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень –рішень, зокрема:
- пп. 1.22.1 п.1.22 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3, п.8.1 мт.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено заниження податку на прибуток всього в сумі 437 562,00 грн., у тому числі за рахунок завищення за 2008 рік в сумі 2 165,00 грн., та заниження за 2009 рік в сумі 353 414,00 грн., і за 2010 рік в сумі 86 313,00 грн.;
- пп.7.2.1, пп. 7.2.6 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1, п.7.4.5 п.7.4 ст.7, пп.7.5.1 п.7.5 с.7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено заниження податку на додану вартість всього у сумі 462 205,00 грн., у тому числі за серпень 2009 року в сумі 215 784,00 грн., за вересень 2009 року в сумі 238 171,00 грн., за січень 2010 року в сумі 7 718,00 грн., за травень 2010 року в сумі 532,00 грн.
На підставі вищевказаного акту перевірки Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську винесено податкові повідомлення-рішення № 0000292301 від 24.03.2011 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 561 365,00 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 437 562,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 123 803,00 грн., а також податкове повідомлення-рішення № 0000302301 від 24.03.2011 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 577 757,00 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 462 205,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 115 552,00 грн.
Не погоджуючись із даними рішеннями позивач оскаржив їх в судовому порядку.
Щодо висновків перевіряючих про наявність порушень згідно акту перевірки від 11.03.2011 року № 1253/23-1/32604887 слід зазначити наступне.
З акту перевірки вбачається, що в ході проведення до перевірочного аналізу господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна торгова компанія»працівниками ГВМП Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську встановлено, що позивач здійснював господарські операції, для проведення будівельних робіт (штукатурки стін та виготовлення металевих гаражних воріт) на будівництві багатоквартирного житлового будинку по вул. Федорченко, 1, в м. Івано-Франківськ залучало підрядну організацію Товариство з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс».
Судом встановлено, що вказані будівельні роботи Товариство з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»виконувало згідно договору підряду б/н від 01.07.2009 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіональна торгова компанія»(замовник) в особі директора ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»(підрядник) в особі директора ОСОБА_1
Сторонами договору підписано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за липень-серпень 2009 року від 30.08.2009 року, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) за липень-серпень 2009 року від 30.09.2009 року та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) за липень-вересень 2009 року від 30.09.2009 року, копії яких містяться в матеріалах справи.
Товариством з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»виписано податкові накладні за виконані будівельні роботи за № 69501 і № 69600 від 30.08.2009 року на суму 459 037,00 грн. (ПДВ –76 501,17 грн.) та на суму 118 956,00 грн. (ПДВ –19 826,00 грн.) відповідно, а також податкові накладні за № 69601 і № 79619 від 30.09.2009 року на суму 719 248,00 грн. (ПДВ –119 874,60 грн.) та на суму 1 473 834,00 грн. (ПДВ –44 000,00 грн.) відповідно.
Однак дані первинні документи не взяті відповідачем до уваги, оскільки з пояснення ОСОБА_1 (директора Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»), отриманого працівниками ГВПМ Макіївської об’єднаної державної податкової інспекції, вбачається, що ОСОБА_1 жодного відношення до Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»не має, чує про нього вперше, дане товариство ніколи не засновував і не реєстрував в органах виконавчої влади, жодних документів, пов’язаних з діяльністю Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс», ніколи не підписував, рахунків у банківських установах не відкривав. Також жодних договорів з іншими суб’єктами господарської діяльності не укладав та не підписував, а також мети займатися підприємницькою діяльністю у нього ніколи не було.
Крім того, 27.10.2010 року Макіївською ОДПІ у Донецькій області було складено акт про неможливість проведення перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»(акт за №3234/23-3/34591096), в якому зафіксовано, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою, основні засоби на момент перевірки відсутні, відсутні також необхідні умови для ведення господарської діяльності, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення та транспортні засоби.
На підставі вказаних відомостей відповідач дійшов висновку, що договір підряду, укладений позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс», не спрямований на реальне настання правових наслідків. А отже, відповідно до пунктів 1, 2 статті 215 ЦК України, пунктів 1, 5 статті 203 ЦК України є нікчемним, і в силу статті 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Дослідивши подані докази та надавши їм належну правову оцінку, суд приходить висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних мотивів.
Доведення факту існування нікчемного правочину повинно здійснюватись певними засобами доказування з урахуванням індивідуальних обставин кожної операції. Наявність комплексу доказів, посилання на які обов’язково повинні міститись в акті перевірки, може бути підставою для встановлення факту нікчемності (удаваності) правочину, однак не може бути доказом посилання в акті перевірки на відсутність інформації щодо підтвердження чи спростування будь-яких фактів.
З довідки з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України № 02-24-0150 від 06.03.2007 року вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»зареєстровано як юридичну особу виконавчим комітетом Макіївської міської ради 06.09.2006 року за адресою: 86105, Донецька область, м. Макііївка, Кіровський район, вул. Папаніна, буд.29 (свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи Серія А00 № 723977).
Товариство з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»взято на податковий облік як платник податків Макіївською об’єднаною державною податковою інспекцією 07.09.2006 року (довідка форми 4-ОПП № 6/10/29 від 19.01.2007 року), а з 02.02.2007 року є платником податку на додану вартість (свідоцтво № 100018608 від 02.02.2007 року).
Згідно довідки форми 4-ОПП Макіївської ОДПІ № 6/10/29 від 19.01.2007 року керівником Товариство з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»є ОСОБА_1 (НОМЕР_1).
При цьому суд зазначає, що ним не приймається до уваги посилання представника відповідача щодо відсутності Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»станом на 27.10.2010 року (дату складання акту Макіївської ОДПІ № 3234/23-3/34591096) за адресою, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оскільки сам факт відсутності даного підприємства за його місцезнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»як платником податків вимог законодавства, зокрема, невиконання обов’язку повідомляти контролюючі органи про зміну свого місцезнаходження. У зв’язку з невиконанням вказаного обов’язку платник податків несе відповідальність згідно чинного законодавства.
Все вищенаведене свідчить про те, що у відповідності до вимог частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України всі сторони відповідних правочинів на момент їх вчинення були наділені необхідним обсягом цивільної дієздатності, були належними платниками податків та інших обов’язкових платежів, які виникали при здійсненні ними господарської діяльності.
Окрім того, зважаючи на специфіку своєї діяльності, а саме будівельна діяльність, в тому числі й штукатурення і виготовлення металевих конструкцій, які були предметом правочину, що не визнаються відповідачем, вищезазначене підприємство мало ліцензію Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № АВ 356923 від 27.07.2007 року на здійснення даного виду діяльності, копія якої міститься у матеріалах справи. При цьому Ліцензія видана строком на 5 років, з 27.07.2007 року по 27.07.2012 року, тобто включає період, протягом якого Товариство з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»виконувало для позивача будівельні роботи.
Не відповідають дійсності і посилання Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську щодо відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки, оскільки в матеріалах справи міститься копія Дозволу на продовження виконання робіт підвищеної небезпеки (№ 034.07.14.51.21.1 від 27.01.2006 року), виданого Територіальним управлінням Держнаглядохоронпраці України по Донецькій області Товариству з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс». При цьому Дозвіл діє з 27.01.2006 року по 27.01.2011 року, тобто повністю охоплює період, протягом якого Товариство з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»виконувало у відповідності до вимог договору підряду від 01.07.2009 року будівельні роботи (штукатурка стін, виготовлення металевих гаражних робіт) на будівництві багатоквартирного житлового будинку по вул. Федорченко, 1, в м. Івано-Франківськ для Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна торгова компанія».
Посилання Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську на висновок спеціаліста експертного сектору ІТСЕ СБУ в Івано-Франківській області Думи Я.М., де зазначено, що договір підряду б/н від 01.07.2009 року, а в подальшому і податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт, локальні кошториси на виконання підрядних робіт були підписані не директором Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»ОСОБА_1, а іншою особою, суд не приймає до уваги з наступних підстав.
Згідно 1.7 розділу 1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 року, підставою для проведення є передбачений законом процесуальний документ (постанова, ухвала) про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом).
Однак, з наявного в матеріалах справи висновку спеціаліста експертного сектору ІТСЕ СБУ в Івано-Франківській області від 04 березня 2011 року № 07 вбачається, що головний спеціаліст вказаного сектору Дума Я.М. провів почеркознавче дослідження підписів ОСОБА_1 на підставі листа-звернення № 8/1-271 від 04.03.2011 року, підписаного начальником відділу КЗЕ Управління Служби Безпеки України в Івано-Франківській області підполковником Цідилом С.К., а не постанови чи ухвали про призначення експертизи.
Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 року, встановлено, що для проведення досліджень особа або орган, які призначають експертизу (почеркознавча експертиза), повинні надати експертові вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.
З самого висновку спеціаліста експертного сектору ІТСЕ СБУ в Івано-Франківській області від 04 березня 2011 року № 07 вбачається, що дослідження було проведено на основі навіть не оригіналів, а просто копій документів, та тільки з урахуванням умовно-вільних взірців підпису ОСОБА_1 Відповідно ж до пункту 1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 року, дослідження за копіями можуть бути проведеними експертами в галузі технічного дослідження документів тільки після розв’язання питання про відсутність монтажу. Однак у висновку спеціаліста експертного сектору ІТСЕ СБУ в Івано-Франківській області від 04 березня 2011 року № 07 питання про відсутність монтажу на копіях досліджуваних документах не розв’язувалось.
Оскільки зазначене дослідження підписів ОСОБА_1 головний спеціаліст експертного сектору експертного сектору ІТСЕ СБУ в Івано-Франківській області Дума Я.М. проводив як спеціаліст, а не як експерт, який відповідно до статті 4 Закону України «Про судову експертизу»№ 4038-ХІІ від 25.02.1994 року несе кримінальну відповідальність за статтею 384 Кримінального кодексу України за надання завідомо неправдивого висновку, то суд не може розцінювати висновок спеціаліста експертного сектору ІТСЕ СБУ в Івано-Франківській області від 04 березня 2011 року № 07 як доказ в силу статті 82 КАС України.
Згідно частини 3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
Судом також не приймається до уваги посилання відповідача в акті перевірки № 1253/23-1/32604887 від 11.03.2011 року про те, що відповідно до пояснень осіб, які протягом 200802009 років працювали на Товаристві з обмеженою відповідальністю «Регіональна Торгова Компанія»та виконували усі роботи, в тому числі роботи, які нібито виконували працівники Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс», оскільки з представлених відповідачем пояснень цих осіб (а.с.137-145) вбачається, що вказані особи не виконували тих робіт, які зазначені в актах здачі-прийняття робіт (наданих послуг) Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс».
Суд вважає за необхідне зазначити, що в ході судових засідань було досліджено наданий відповідачем акт Макіївської ОДПІ № 3234/23-3/34591096 від 27.10.2010 року про неможливість проведення перевірки контрагента Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»з питань підтвердження отриманих від платника Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна торгова компанія»відомостей за період з 01.01.2009р. по 01.09.2010р. Як вбачається з даного акту, Макіївська ОДПІ повідомляє, що у поточному році було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, за результатами якої складено акт № 2822/23-2/3459191096 від 06.04.2010 року, в якому зафіксовано, що перевіркою відображених показників за період з 01.01.2009 року до 31.12.2009 року у загальній сумі 77 821 242,00 грн. встановлено, що суб’єкт господарювання здійснював операції із реалізації будівельно-монтажних робіт. Проведеною перевіркою відображеного показника за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року у сумі 77 821 242,00 грн. на підставі таких документів: декларацій по ПДВ з додатками, уточнюючих розрахунків до декларацій з ПДВ, реєстрів обліку продажу, договорів, відомостей по рахунку 311, відомостей по рахунку 64, податкових накладних тощо, встановлено заниження задекларованих суб’єктом господарювання показників у рядку 1 Декларацій «операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20 відсотків, крім імпорту товарів»в сумі 23 грн. Відповідальним за фінансово-господарську діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»(код ЄДРПОУ 34591096) були (є) керівник –ОСОБА_1, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1, наказ про призначення № 1 від 06.09.2006 року.
Окрім цього, суд зазначає, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно абзацу 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Однак, відповідач не зазначає, якою саме нормою закону встановлено недійсність відповідного правочину і якою нормою визначено його оскаржувані дії, як правовий наслідок недійсного чи нікчемного правочину. Натомість частинами 1, 3 статті 115 Цивільного кодексу України з врахуванням положень статті 203 Цивільного кодексу України, визначено лише підстави визнання оскаржуваного правочину недійсним в судовому порядку.
Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Аналогічні положення визначено і в частині 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Вказані норми закону не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на його оспорюваність.
Суттєвою різницею між оспорюваними та нікчемними правочинами є те, що відносно оспорюваних правочинів діє принцип їх правомірності, тобто вони дійсні до тих пір, доки їх не буде визнано судом, а не будь-яким іншим органом державної влади, недійсними (стаття 204 ЦКУ). Відповідачем не надано суду доказів, що договір підряду від 01.07.2009 року визнаний недійсним в судовому порядку.
При цьому суд зазначає, що необхідною умовою для визнання угоди, укладеної з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, недійсною відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, є наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
В матеріалах справи відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи спірний договір, відповідачі діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.
Щодо посилання відповідача на частину 2 статті 228 Цивільного кодексу України, то суд зазначає, що дана норма стосується виключно правочинів, які порушують публічний порядок. В чому законодавець вбачає порушення публічного порядку ним зазначено в частині 1 статті 228 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Таким чином, законодавець розмежовує поняття “порушення публічного порядку” та “недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам”. Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.
Жодних доказів того, що заперечуваний правочин був спрямований саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить.
Посилання представника відповідача на ту обставину, що старшим слідчим з ОВС слідчого відділу ПМ ДПА в Івано-Франківській області Петрушкою В.І. порушено кримінальну справу стосовно директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна торгова компанія»ОСОБА_2 за ч.2 ст.212 КК України та ч.2 ст.366 КК України за фактами ухилення від сплати податків в значних розмірах, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, та вчинення службового підроблення, що спричинило тяжкі наслідки, суд не приймає до уваги, оскільки постановою Івано-Франківського міського суду від 21.04.2011 року по справі № 4-582/11 скасовано постанову старшого слідчого з особливо важливих справ слідчого відділу податкової міліції ДПА в Івано-Франківській області Петрушка В.І. від 31.03.2011 року про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.212 КК України та ч.2 ст.366 КК України. При цьому суд зазначає, що постанова Івано-Франківського міського суду від 21.04.2011 року по справі № 4-582/11 набрала законної сили.
В судовому засіданні також встановлено, що 06.05.2011 року старшим слідчим з ОВС слідчого відділу ПМ ДПА в Івано-Франківській області Петрушкою В.І. вдруге винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.212 КК України, однак і дана постанова слідчого скасована постановою Івано-Франківського міського суду від 24.05.2011 року по справі № 0907/4-743/11.
При цьому суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від 20.04.2001 року зазначено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обов’язкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.
Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Як уже було встановлено судом, і позивач, і його контрагент на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники ПДВ.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що господарська діяльність –це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в матеріальній або нематеріальній формах.
В акті перевірки № 1253/23-1/32604887 від 11.03.2011 року відповідачем не наведено жодного факту того, що сума ПДВ в розмірі 461 845,00 грн. згідно податкових накладних виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс»нарахована (сплачена) позивачем у зв’язку з придбанням товарів (послуг) не з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності позивача.
Відповідно до підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
В ході проведення перевірки позивачем було надано відповідачу всі податкові накладні по операціях з Товариством з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс», які оформлені відповідно до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та підтверджують правомірність включення згідно них сум ПДВ до складу податкового кредиту позивача згідно з правилами, визначеними підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Щодо правомірності віднесення понесених позивачем витрат до валових витрат, то слід зазначити, що у відповідності до вимог пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Також, відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
У відповідності до вимог пункту 5.11 статті 5 цього Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Як зазначалось вище, в матеріалах справи наявні копії відповідних документів (актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних), які підтверджують факт правомірності формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіональна торгова компанія»правомірно включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість 461 845,00 грн. по підрядних роботах за договором підряду від 01.07.2009 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «СК «Екос-Плюс», а також правомірно сформовано склад валових витрат на здійснення оплати цих робіт у сумі 1 710 098,00 грн., що виключає допущення позивачем заниження податку на прибуток.
Щодо посилання відповідача на порушення позивачем вимог пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в частині не зменшення суми валових витрат на суму 635 917,00 грн. та суми амортизаційних відрахувань в розмірі 35 028,00 грн. по кредиторській заборгованості, яка обліковується на рахунку 631 «Розрахунки з постачальниками та підрядчиками»протягом 1 095 днів, а саме по Товариству з обмеженою відповідальністю «Дантона»у сумі 233 100,00 грн. (в т.ч. ПДВ –38 850,00 грн.), Товариству з обмеженою відповідальністю «Сантрейд-гроуп»у сумі 530 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ –83 333,33 грн.) та Товариству з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія», то суд зазначає, що в акті перевірки № 1253/23-1/32604887 від 11.03.2011 року відповідачем зафіксовано факт не представлення в ході проведення перевірки письмових угод, претензій, вимог, платіжних документів, документів про проведені взаємозаліки між суб’єктами господарювання щодо поставлених товарів, робіт (послуг). В той же час, відповідачем визнано правомірним включення позивачем до складу валових доходів в рядок 01.6 Декларацій з податку на прибуток підприємств сум кредиторської заборгованості по вищезазначених підприємствах як таких, по яких минув термін позовної давності.
В ході судових засідань представниками позивача надано суду пояснення, що по кредиторській заборгованості, яка обліковується на рахунку 631 «Розрахунки з постачальниками та підрядчиками»протягом 1 095 днів, а саме по Товариству з обмеженою відповідальністю «Дантона»у сумі 233 100,00 грн. (в т.ч. ПДВ –38 850,00 грн.), Товариству з обмеженою відповідальністю «Сантрейд-гроуп»у сумі 530 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ –83 333,33 грн.) та Товариству з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія»у сумі 300 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ –50 000,00 грн.), початок перебігу позовної давності не настав, а до складу валових доходів дана заборгованість включена бухгалтером всупереч вимогам статті 261 Цивільного кодексу України. На підтвердження своїх пояснень позивачем надано суду Наказ № 1/03 від 15.03.2011 року «Про притягнення до відповідальності». З даного Наказу вбачається, що головному бухгалтеру Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна торгова компанія»ОСОБА_3 у зв’язку з виявленими порушеннями при веденні податкового обліку, а саме за віднесення до валових доходів кредиторську заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Дантона»на суму 233 100,00 грн. та перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Сантрейд-гроуп»на суму 530 000,00 грн., без документального підтвердження закінчення термінів позовної давності, що призвело до безпідставного завищення валових доходів, –оголошено догану.
Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Пунктом 1 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Пунктом 5 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Крім того, статтею 263 Цивільного кодексу України передбачено випадки зупинення перебігу позовної давності, а статтею 264 Цивільного кодексу визначено випадки переривання перебігу позовної давності.
Порушуючи вимоги Цивільного кодексу України щодо визначення терміну позовної давності та початку його перебігу, відповідач, не перевіривши всі правові норми щодо виникнення строку виконання позивачем зобов’язань перед вказаними кредиторами, безпідставно виключив із складу валових витрат суму 635 917,00 грн. та із складу амортизаційних відрахувань суму 35 028,00 грн. за кредиторською заборгованістю перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Дантона»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сантрейд-гроуп», яка є незмінною протягом 1 095 днів.
При цьому суд зазначає, що відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Крім того, необхідно відмітити, що навіть після закінчення терміну позовної давності по даній кредиторській заборгованості операції по продажу товарів (робіт, послуг) зберігають свій статус та не можуть визначатись як безоплатно надані в розумінні пункту 1.23 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а приписами норм цього Закону не передбачено зменшення поточних валових витрат на суми кредиторської заборгованості, щодо якої минув термін позовної давності.
Враховуючи все вищенаведене, суд вважає, що позов в цій частині підставний та підлягає до задоволення.
Щодо посилання позивача на протиправність нарахування податкових зобов’язань з сплати податку на додану вартість внаслідок завищення податкового кредиту в розмірі 1 099,00 грн. у зв’язку із поверненням ЗАТ «Зірниця»товару реалізованого на Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіональна торгова компанія»та нарахування у зв’язку з цим штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 275,00 грн., то суд зазначає, що позивачем не зазначено підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Пунктом 4.5 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.
Згідно підпункту 4.5.1 пункту 4.5 статті 4 цього Закону України якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:
а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку;
б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів (послуг).
Як вбачається з акту перевірки № 1253/23-1/32604887 від 11.03.2011 року, позивачем в порушення вищезазначеної норми не проведено коригування податкового кредиту у сумі 1 099 грн. згідно розрахунку № 1 від 10.12.2008 року коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 31.10.2008 року № 125.
За таких обставин, судом не встановлено протиправності дій посадових осіб Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську у визначенні позивачу грошових зобов’язань з податку на додану вартість у розмірі 1 099,00 грн. та нарахуванні штрафних (фінансових) санкцій за ними у розмірі 275,00 грн., а тому позовні вимоги в цій частині є безпідставними та до задоволення не підлягають.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до пунктів 1,2,3,4,5,6 частини 3 статті Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.
Стосовно судових витрат, то відповідно до частини 3 статті 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що на користь позивача підлягають стягненню 3,40 грн. судового збору.
За таких обставин, суд вважає, що позов слід задовольнити частково.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити частково.
Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Івано-Франківську № 0000292301 від 24.03.2011 року, згідно якого Товариству з обмеженою відповідальністю «Регіональна торгова компанія» збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 561 365 (п’ятсот шістдесят одна тисяча триста шістдесят п’ять) грн., в тому числі за основним платежем у сумі 437 562 (чотириста тридцять сім тисяч п’ятсот шістдесят дві) грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 123 803 (сто двадцять три тисячі вісімсот три) грн.
Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Івано-Франківську № 0000302301 від 24.03.2011 року в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Регіональна торгова компанія» суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 576 383 (п’ятсот сімдесят шість тисяч триста вісімдесят три) грн., в тому числі за основним платежем у сумі 461 106 (чотириста шістдесят одна тисяча сто шість) грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 115 277 (сто п'ятнадцять тисяч двісті сімдесят сім) грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна торгова компанія» (вул. Кобилянської, 22, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ – 32604887) 3 (три) грн. 40 коп. судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано
Суддя Главач І.А.
Постанова складена в повному обсязі 29.07.2011 року.