Категорія №3

ПОСТАНОВА

                                                                 Іменем України

20 липня 2011 року Справа № 2а-5406/11/1270

          Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді:                                Петросян К.Є.,

при  секретарі:                               Ковіній І.В.,

за участю

позивача:                                         ОСОБА_1,

представника відповідача:              ОСОБА_2 (довіреність № 1/10-1239 від 15.06.2011),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луганської обласної ради про визнання не чинним рішення, -

          ВСТАНОВИВ:

25.06.2011 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Луганської обласної ради про визнання не чинним рішення Луганської обласної ради.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 27.05.2011 п’ятою сесією Луганської обласної ради було прийнято рішення №5/25 «Про реалізацію конституційних гарантій на вільне використання російської мови, інших мов національних меншин в Луганській області». Сама назва цього рішення, на думку позивача, є тенденційною і упередженою щодо сприйняття рішення у цілому, яке ще більше посилюється резолютивною частиною рішення. У констатуючій частині рішення стверджується, що російська мова є регіональною, що не відповідає дійсності.

Крім того, у резолютивній частині вказаного рішення п’ята сесія Луганської обласної ради привласнює собі функції Конституційного суду України щодо тлумачення ст.10 Конституції України. П’ята сесія Луганської обласної ради самовільно цитує лише частину 2 пункту 1 рішення Конституційного суду України від 14.12.1999 №10-рп/99 справа №1-6/99, викривляючи вказане рішення у цілому.

Пунктом 1 резолютивної частини свого рішення відповідач привласнює собі функції Конституційного суду України щодо оприлюднення своїх рішень, а саме пункту 3 рішення Конституційного суду України від 14.12.1999 №10-рп/99 справа №1-6/99.

Позивач вважає, що Луганська обласна рада порушила діюче законодавство України, вийшла за межі делегованих їй законодавством повноважень та прийняла рішення, у якому викривила рішення Конституційного суду України від 14.12.1999 №10-рп/99 справа №1-6/99, поставила під загрозу функціонування української мови на теренах Луганської області, чим піддала загрозу Вітчизні та її інформаційній безпеці.

З урахування вищевикладеного, просить суд визнати не чинним рішення Луганської обласної ради від 27.05.2011 «Про реалізацію конституційних гарантій на вільне використання російської мови, інших мов національних меншин в Луганській області».

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні зазначеним у позові. Зазначив, що приводом для звернення до суду із зазначеним позовом є загроза функціонуванню української мови на теренах Луганської області та інформаційній безпеці Вітчизні, що обумовлено оскаржуваним рішенням.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, про що надав письмові заперечення на адміністративний позов, у яких зазначив наступне.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст. 7 Конституції України). У розділі XI «Місцеве самоврядування» Конституції України, зокрема, визначено засади організації і діяльності місцевого самоврядування як конституційно-правового інституту. Відповідно до положень ч. 1 ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Обласні ради є представницькими органами місцевого самоврядування, які складаються з депутатів і відповідно до закону наділяються правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Зазначив, що ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не містить вичерпного переліку питань, які можуть розглядатися обласними радами. Зазначена норма лише передбачає, що обласні ради зобов’язані розглядати питання, вказані в ній, виключно на своїх пленарних засіданнях, тобто розгляд цих питань не може бути делеговано будь-яким іншим органам, а також голові обласної ради.

Чинним законодавством не заборонено місцевим радам приймати рішення, спрямовані на реалізацію конституційних прав громадян, а також інформувати громадськість про права, що закріплені чинними на цей час нормативно-правовими актами України, про рішення Конституційного Суду України, які відповідно до ч. 2 ст. 150 Конституції України, ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України», рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 № 15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України), є обов’язковими до виконання на всій території України.

Крім того, відповідно до ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. В той же час, в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом (ст. 10, ст. 92 Конституції України).

Порядок використання мов визначається Законом УРСР «Про мови в Українській РСР», Законами України «Про нацiональнi меншини в Україні», «Про звернення громадян» та іншими, відповідно до яких гарантовано:

- вільне використання російської мови та інших мов національних меншин у межах и порядку, що визначаються законом України поряд з українською мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування,

- право громадян звертатися до будь-яких державних органів, установ та організацій українською, російською мовою, або мовою, прийнятою для сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території. На основі цього положення Конституції України у ч. 1 ст. 59 Закону визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Оскаржуване рішення обласної ради ніяким чином не обмежує вільного застосування у суспільному житті державної української мови, не підмінює застосування української мови як державної, не встановлює порядку застосування мов, а лише інформує громадськість, сільські, селищні, міські, районні ради на території Луганської області про положення чинних на цей час нормативно-правових актів, рішень Конституційного Суду України, які мають загальнообов’язковий характер та стосуються використання російської мови, інших мов національних меншин, реалізації конституційних гарантій, закріплених у відповідних актах законодавства.

Рішення Луганської обласної ради є не нормативним актом, а актом інформативного характеру, тому, на думку представника відповідача, твердження позивача, щодо нібито самоствердження Луганською обласною радою у оскарженому рішенні вільного використання службовими особами органів державної влади та місцевого самоврядування, вільного використання російської мови в діловому обороті необґрунтовані та безпідставні.

Посилання на відповідне рішення Конституційного Суду України у резолютивній частині оскаржуваного рішення Луганської обласної ради ні в якому разі не є офіційним оприлюдненням рішення Конституційного Суду України.

Також зазначив, що виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, позивач повинен довести, що оскаржуване рішення Луганської обласної ради порушує його права, свободи або інтереси. Проте жодних доказів, які б підтверджували те, що положення оскаржуваного рішення Луганської обласної ради якимось чином зачіпають або порушують права, свободи або інтереси позивача суду надано не було.

З урахуванням вищевикладеного, просив суд відмовити в повному обсязі у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд прийшов до такого.

Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що 27.05.2011 року Луганською обласною радою шостого скликання було прийнято рішення № 5/25 «Про реалізацію конституційних гарантій на вільне використання російської мови, інших мов національних меншин в Луганській області» (далі – рішення № 5/25) (а.с. 23-28 ).

Ухвалою суду від 20.07.2011 закрито провадження в адміністративній справі за позовом  ОСОБА_1 в частині визнання не чинним п.1 ч.1 рішення Луганської обласної ради № 5/25 «Про реалізацію конституційних гарантій на вільне використання російської мови, інших мов національних меншин в Луганській області» на підставі п.4 ч.1 ст.157 КАС України, оскільки є така, що набрала законної сили, постанова суду з того самого спору і між тими самими сторонами, а саме: постанова Луганського окружного адміністративного  суду  від 17.06.2011 у справі №2а-4355/11/1270 за позовом ОСОБА_1 до Луганської обласної ради про визнання не чинним п.1 ч.1 рішення Луганської обласної ради від 27.05.2011 № 5\25 «Про реалізацію конституційних гарантій на вільне використання російської мови, інших мов національних меншин в Луганській області» (а.с. 39-44).

Відповідно до пункту 2 та пункту 3 оскаржуваного позивачем рішення, Луганською обласною радою вирішено:

1. Інформувати громадськість, сільські, селищні, міські, районні ради на території Луганської області про те, що:

-  відповідно до ст. 5 Закону УРСР «Про мови в Українській РСР» громадянин має право звертатися до державних органів, підприємств, установ і організацій українською, російською мовою, або мовою, прийнятною для сторін;

-  згідно зі ст. 8 Закону УРСР «Про мови в Українській РСР» будь-які привілеї чи обмеження прав особи за мовною ознакою, мовна дискримінація неприпустимі.

Відповідно до ст.7 Конституції України, в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Згідно положень ч.1 ст.140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого самоврядування в межах Конституції і законів України.

Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та   діяльності, правовий статус і відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997р. № 280/97-ВР (Далі Закон №280/97).

Відповідно до частини 2 статті 10 зазначеного Закону, обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Повноваження обласних рад визначені главою 4 Закону Закон №280/97.

Відповідно до статті 5 зазначеного Закону, обласні ради є представницькими органами місцевого самоврядування.

Статтею 43 Закону Закон №280/97 закріплюється перелік питань, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях. Районні і обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їх відання цим та іншими законами.

Отже, зазначена стаття Закону не містить вичерпного переліку питань, які можуть розглядатися обласними радами, а передбачає, що обласні ради розглядають питання виключно на пленарних засіданнях.

Частиною 1 статті 59 Закону Закон №280/97 визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та  інші акти у формі рішень. Відповідно до ч. 11 ст. 59 зазначеного Закону, акти  органів  та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення.

Частиною 1 статті 144  Конституції України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень,  визначених законом,  приймають рішення,  які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно частини 5 статті 10 Основного Закону, застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом. Пунктом 4 ч. 1 ст. 92 Конституції України встановлено, що порядок застосування мов визначається виключно законами України.

Відповідно до частини 1 статті 10 Конституції України, державною мовою в Україні є українська мова. В той же час відповідно до ч. 3 цієї статті, в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Регулювання суспільних відносин у сфері всебічного розвитку і вживання української та інших мов, якими користується населення республіки в державному, економічному, політичному і громадському житті, охорона конституційних прав громадян у цій сфері здійснюється Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про мови в Українській РСР».

Статтею 4 зазначеного Закону встановлено, що мовами міжнаціонального спілкування в Українській РСР є українська, російська ті інші мови. Українська РСР забезпечує вільне користування російською мовою як мовою міжнаціонального спілкування народів союзу РСР.

Тобто, спеціальним Законом про мову вже визначений статус російської мови та право громадянина на вільне користування російською мовою.

Згідно статті 9 цього Закону, організація виконання Закону Української РСР про мови в Українській РСР покладається на Раду Міністрів Української РСР.

Відповідно до частини 2 статті 5 вищезазначеного Закону, громадянин вправі звертатися до державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій українською чи іншою мовою їх роботи, російською мовою або мовою, прийнятною для сторін.

Стаття 6 Закону України «Про звернення громадян» встановлює мову звернень і рішень та відповідей на них. Так, громадяни мають  право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб українською чи іншою мовою, прийнятною для сторін. Рішення щодо звернень громадян та відповіді на них оформляються відповідно до вимог  законодавства  про  мови.  Такі рішення  та  відповіді  можуть  бути  викладені  в перекладі мовою спілкування заявника.

Згідно із частиною 1 статті 8 Закону УРСР «Про мови в Українській РСР», будь-які привілеї чи обмеження прав особи за мовною ознакою, мовна дискримінація неприпустимі.

Рішенням Конституційного Суду від 14.12.1999р. № 10-рп/99 «У справі за конституційними поданнями 51 народного депутата України про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України» (справа про застосування української мови), встановлено, що положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким «державною мовою в Україні є українська мова», треба розуміти так, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом. Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України.

Також, Конституційний Суд України в своєму рішенні №7-рп/2009 від 16.04.2009 дійшов висновку,  що органи місцевого самоврядування, вирішуючи   питання місцевого значення, представляючи  спільні інтереси територіальних громад  сіл, селищ  та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані  на  широке коло  осіб  та  застосовуються неодноразово,  а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені  до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.  

Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні, який наділений повноваженнями приймати закони, є парламент - Верховна Рада України.

З тексту оскаржуваного позивачем рішення Луганської обласної ради від 27.05.2011 року № 5/25 вбачається, що відповідач лише проінформував громадськість, сільські, селищні, міські, районні ради на території Луганської області про те, що: відповідно до ст. 5 Закону УРСР «Про мови в Українській РСР», громадянин має право звертатися до державних органів, підприємств, установ і організацій українською, російською мовою, або мовою, прийнятною для сторін; а також, що згідно зі ст. 8 Закону УРСР «Про мови в Українській РСР», будь-які привілеї чи обмеження прав особи за мовною ознакою, мовна дискримінація неприпустимі.

Отже, суд приходить до висновку, що Луганська обласна рада оскаржуваним рішенням не встановлювала певних прав та обов’язків, не змінювала їх, тому зазначене рішення не має ознак нормативного акту та носить інформаційний характер щодо прав громадян звертатися до державних органів, підприємств, установ і організацій українською, російською мовою, або мовою, прийнятною для сторін, а також щодо неприпустимості будь-яких привілеїв чи обмеженнь прав особи за мовною ознакою, мовної дискримінації.

Посилання позивача на наявність тенденційності та упередженості у назві рішення №5/25 «Про реалізацію конституційних гарантій на вільне використання російської мови, інших мов національних меншин в Луганській області», яке, на його думку, посилюється резолютивною частиною оскаржуваного рішення, суд оцінює критично, оскільки чинним законодавством не заборонено місцевим радам приймати рішення, спрямовані на реалізацію конституційних прав громадян, а також інформувати громадськість про права, що закріплені чинними на цей час нормативно-правовими актами України.

Також суд критично оцінює доводи позивача стосовно привласнення п’ятою сесією Луганської обласної ради функцій Конституційного Суду України щодо оприлюднення своїх рішень, оскільки посилання на відповідне рішення Конституційного Суду України у резолютивній частині оскаржуваного рішення Луганської обласної ради не є офіційним оприлюдненням рішення Конституційного Суду України.

Стосовно доводів позивача, що Луганська обласна рада вийшла за межі делегованих їй законодавством повноважень, слід зазначити наступне.

Відповідно до абзацу 14 статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», делеговані повноваження – це повноваження  органів  виконавчої влади,  надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого  самоврядування,  які передаються відповідним   місцевим   державним   адміністраціям   за  рішенням районних, обласних рад.

Як зазначалося вище, застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України.

Конституційний Суд України у абзаці 3 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 17.10.2002 №17-рп/2002 (щодо повноважності Верховної Ради України) встановив, що визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів.

Таким чином, порядок застосування мов в Україні не належить до повноважень органів виконавчої влади, а тому вони не можуть бути делеговані обласній раді.

Також суд звертає увагу, що відповідачем в оскаржуваному рішенні зазначено, що «…Луганською обласною радою було прийнято рішення від 25.04.2006 №2/13 «Про заходи із забезпечення реалізації Положень Указу Президента України від 07.04.2006 №295/2006 щодо російської мови на території Луганської області», положення якого закріплювали, що російська мова в Луганській області у визначенні Європейської хартії регіональних мов або мов меншин є регіональною мовою (п.1 рішення обласної ради № 2/13 від 25.04.2006).  При цьому, пункти 1 та 4 зазначеного рішення Луганської обласної ради № 2/13 від 25.04.2006, в тому числі щодо встановлення статусу російської мови регіональної (п.1) скасовано постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.06.2008 року у справі №2а-81/07 за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Луганської обласної ради про визнання протиправними та скасування пунктів рішення.

Тому, суд вважає необґрунтованими та безпідставними посилання позивача на ту обставину, що у констатуючій частині оскаржуваного рішення стверджується, що російська мова є регіональною, оскільки оскаржуване рішення не містить у собі зазначеного твердження.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Доказів, які підтверджують, що положення оскаржуваного рішення Луганської обласної ради № 5/25 «Про реалізацію конституційних гарантій на вільне використання російської мови, інших мов національних меншин в Луганській області» порушують права, свободи або інтереси позивача, суду не надано.

Врахувавши все вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

За таких обставин позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст.94 КАС України у випадку відмови у задоволенні позову особі, яка не є суб’єктом владних повноважень, сплачені нею судові витрати не повертаються.

На підставі ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 20 липня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено на 25 липня 2011 року, про що згідно вимог ст.167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 71, 87, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

          ПОСТАНОВИВ:

            У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Луганської обласної ради про визнання не чинним рішення, відмовити за необґрунтованістю.

          Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання  апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

          Повний текст постанови буде складено та підписано 25 липня 2011 року.

Суддя       К.Є. Петросян