Категорія №10.3.4
ПОСТАНОВА
Іменем України
20 липня 2011 року Справа № 2а-5531/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Петросян К.Є.,
при секретарі: Ковіної І.В.
За участю сторін:
представник позивача – Ємельяненко А.В.
представник відповідача – не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Луганська справу за адміністративним позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю СУ-224 «Коксохімтепло-монтаж» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за незайняті робочі місця інвалідами у 2010 році,-
ВСТАНОВИВ:
30 червня 2011 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СУ-224 «Коксохімтепло-монтаж» адміністративно-господарські санкції у розмірі 9065,00 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 206,72 грн. на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що згідно із ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів».
В порушення вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII на підприємстві відповідача у 2010 році замість 1 інваліда працювало 0. Таким чином, на підприємстві за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, відповідач до 16.04.2011 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 9065,00 грн. Дана сума заборгованості по адміністративно-господарських санкціях підтверджується документом, а саме: звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ за 2010 рік. Дана сума заборгованості по адміністративно-господарських санкціях підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати адміністративно-господарських санкцій. Розмір пені у сумі 206,72 грн. підтверджується розрахунком пені на суму заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій. Всього сума заборгованості підприємства перед Державним бюджетом складає – 9271,72 грн. У зв’язку з чим, позивач просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СУ-224 «Коксохімтепло-монтаж» адміністративно-господарські санкції у розмірі 9065,00 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 206,72 грн. на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні зазначеним у позові.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату й час слухання справи був повідомлений належним чином, причин не явки суду не доповів.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434 Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики і підпорядковується йому.
Згідно з пунктом 9 зазначеного Положення для реалізації покладених на Фонд соціального захисту інвалідів завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.
Основним завданням Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до пункту 3 цього Положення є, зокрема контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю (далі - роботодавці), нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону У відповідності до покладених на Фонд завдань останній здійснює контроль за сплатою роботодавцями адміністративно-господарських санкцій і пені (підпункт 3 пункту 4 зазначеного Положення).
Таким чином, Фонд та його відділення є органами державної влади, які у правовідносинах з роботодавцями, зокрема у зв’язку із здійсненням контролю за перерахуванням адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону, реалізують владні управлінські функції.
Право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку (частина 9 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).
З огляду на викладене та відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3, п. 5 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України справи за позовами суб’єктів владних повноважень - відділень Фонду до роботодавців про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за кожне робоче місце призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним, є адміністративними.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює та визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантії їх рівності з усіма іншими громадянами для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875 -ХІІ.
Відповідно до ч.8 ст.69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.
Відповідно до вимог ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»:
- для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця;
- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення;
- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Стаття 18 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вимагає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Відповідно до Положення “Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1995 року „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів”, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Чинним законодавством передбачений обов'язок повідомлення підприємствами, установами та організаціями уповноважених органів про наявність вільних робочих місць (форма 3-ПН), за наслідками розгляду яких компетентні органи направляють на підприємство для працевлаштування інвалідів.
Згідно обставин справи за нормативом робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідач повинен створити у 2010 році 1 робоче місце для інвалідів та повідомляти відповідні органи про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів. У відповідача у 2010 році жодного інваліду не було працевлаштовано відповідно встановлених нормативів, отже, обов’язок відповідача у передбачений законодавчими нормами спосіб повідомляти державну службу зайнятості, органи Мінсоцзахисту, місцеві Ради народних депутатів, громадські організації інвалідів про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів. Разом з тим, відповідач протягом 2010 року не повідомляв місцевий центр зайнятості (звіт форма 3-ПН) про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, тобто відповідачем не виконаний покладений на нього чинним законодавством обов’язок по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування відповідних органів, які займаються працевлаштуванням інвалідів, про створення таких робочих місць, що позбавило відповідні органи прийняти міри по працевлаштуванню інвалідів на підприємстві відповідача.
Згідно зі ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Згідно звіту за формою №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві становила 10 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 інваліда, кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 1 інвалід, середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 18130 грн., тому з урахуванням положень ст.20 наведеного Закону відповідач зобов’язаний сплатити адміністративно-господарські санкції за не прийняття мір по працевлаштуванню 1 інваліду в розмірі 9065 грн. Вказана сума адміністративно-господарських санкцій визначена самим відповідачем у наведеному звіті. (а.с. 7).
За ч. 3 ст.20 Закону сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до ч. 3 ст.20 Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
У відповідності до ч. 2 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Розмір пені обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України (Постановою правління Національного банку України від 09.08.2010 року № 377 встановлена з 10.08.2010 року облікова ставка у розмірі 7,75 % річних), що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк, з урахуванням наведеної норми підлягає стягненню пеня в розмірі 206,72 грн.
Всього сума заборгованості підприємства перед Державним бюджетом складає –9271,72 грн. (9065,0 грн. + 206,72 грн. = 9271,72 грн.
Відповідно до ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” у разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом. Позивач з урахуванням наданих повноважень обґрунтовано звернувся до суду про стягнення з відповідача несплачених у добровільному порядку адміністративно-господарських санкцій. Відповідач не виконав покладені на нього обов’язки щодо прийняття відповідних мір по працевлаштуванню інвалідів, передбачених законодавчими нормами, тому позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Оскільки, спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача – суб’єкта владних повноважень, пов’язаних із залученням свідків та проведення судових експертиз, судові витрати(судовий збір) згідно ч.4 ст.94 КАС України стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю СУ-224 «Коксохімтепло-монтаж» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за незайняті робочі місця інвалідами у 2010 році – задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СУ-224 «Коксохімтепло-монтаж» (код 32898984) на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (91055, м. Луганськ, вул. Володарського, буд. 59) за невиконання у 2010 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 9065,00 грн. (дев’ять тисяч шістдесят п’ять гривень) та пеню в сумі 206,72 грн. (двісті шість гривень 72 коп.).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
СуддяК.Є. Петросян