Категорія №12.2
ПОСТАНОВА
Іменем України
22 червня 2011 року Справа № 2а-732/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ірметової О.В.,
судді: Прудника С.В.
судді: Смішливої Т.В.
при секретарі Вівдюк М.М.
за участю
позивача: не з’явився
представника відповідачів ТУ ДСА, ДСА: Музика С.В.
представника відповідача ДКУ: не з’явився
представника третьої особи Міністерства фінансів України: не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Міністерство фінансів України, про стягнення недоотримання грошового забезпечення -
ВСТАНОВИВ:
18 січня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення недоотримання грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначила , що вона під час роботи на посаді судді Луганського апеляційного господарського суду у період з 19.08.2009 по 31.12.2010 з вини відповідачів не доотримала заробітну плату у сумі 166245,20 грн. У відповідності до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата судді складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Згідно ч. 2 ст. 44 вказаного Закону в редакції станом на 01.06.2005 розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Також, ч. 4 даної статті передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. Однак, з червня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято ряд постанов, якими змінено порядок встановлення посадового окладу суддям та розрахунку надбавки за вислугу років. Так, постановою Кабінету Міністрів України № 514 від 30.06.2005 підвищено посадові оклади голові, першому заступнику та заступникам голови Верховного Суду України без підвищення посадових окладів іншим суддям, постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 з 1 січня 2006 року підвищено посадові оклади суддям та в основу посадового окладу судді покладено розмір мінімальної заробітної плати. Однак, постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 до постанови Кабінету Міністрів України № 865 внесено зміни та зазначено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Починаючи з 01.01.2006 позивачу перераховано розмір заробітної плати на підставі вищевказаних постанов Кабінету Міністрів України і у подальшому, незважаючи на неодноразове підвищення мінімальної заробітної плати, не змінювався та не перераховувався з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2008 визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 та пункт 4 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865. За таких підстав позивач вважає, що посадовий оклад починаючи з 19 серпня 2009 року, повинен збільшуватися у зв’язку зі зміною розміру заробітної плати.
У судове засідання позивач не з’явився, надав заяву, якою просив розглянути справу у її відсутність.
Представник відповідача ДСА України, ТУ ДСА України у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 року визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів». Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2009 постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 залишена без змін. Однак, постановою Вищого адміністративного суду від 13 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України, треті особи - Верховний суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України про визнання незаконними та скасування актів касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено та постановлено постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
За таких підстав представник відповідачів вважає, що немає жодної підстави для прийняття рішення щодо зобов'язання Державної судової адміністрації України, територіального управління державної судової адміністрації в Луганський області здійснити перерахунок і виплату недоотриманої заробітної плати та щомісячного грошового утримання судді, оскільки висновок суду про невідповідність оскаржуваних постанов Кабінету Міністрів України Закону України «Про статус суддів» є помилковим та необґрунтованим. Скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року є підставою для відмови у задоволенні позову. В даному випадку Державна судова адміністрація України виконувала в повному обсязі свої завдання, діяла та діє згідно Законів України про Державний бюджет України на 2008-2010 роки, Бюджетного кодексу України та статті 68 Конституції України, яка передбачає обов'язкове виконання самої Конституції та законів України, дії її ґрунтуються на закон і цілком правомірні, а тому просив відмовити в задоволенні позову.
Представник відповідача Державне казначейство України у судове засідання не з’явився, надіслав до суду письмові заперечення в яких зазначив, що відповідно до статті 43 Бюджетного кодексу України та п.1 ч.4 Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1232, Державне казначейство України та його територіальні органи є окремими юридичними особами, які здійснюють розрахунково - касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів. Тобто, Державне казначейство України здійснює перерахування коштів з рахунку відповідного розпорядника бюджетних коштів за його дорученням. Також, жодним нормативним актом не передбачено, що органи Державного казначейства України повинні нести відповідальність за неправомірні дії посадових чи службових осіб органів державної влади. Поряд з цим у частині 2 статті 95 Конституції України зазначено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, а також розмір і цільове спрямування цих видатків. У свою чергу Бюджетним кодексом України (пункт 6 частини 1 статті 2 цього Кодексу) встановлено, що повноваження на здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету надаються розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення.
Згідно з частиною 1 статті 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
У даному випадку, керуючись ч. 2 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції здійснює Державна судова адміністрація України. Розподіл коштів за напрямками видатків Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів здійснює самостійно.
Крім того відповідач в запереченнях зазначив, що Державній судовій адміністрації України Законами України про Державний бюджет України на відповідні роки були встановлені бюджетні призначення за програмою „Виконання рішень судів на користь суддів" на кожний відповідний бюджетний рік. Тобто, здійснювати певні заходи щодо погашення заборгованості суддям повинен відповідний розпорядник бюджетних коштів, на якого покладено обов'язок щодо фінансового забезпечення суддів.
Відповідно до зазначеного, на думку відповідача, позивач повинен звернутись до вищого спеціалізованого суду, як головного розпорядника бюджетних коштів. (державне казначейство України не має права розпоряджатись коштами, які призначені для фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції.
Відповідно до наданих повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України, Законом України про державний бюджет, Положенням про Державне казначейство України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1232, Державне казначейство України: не є головним розпорядником всіх бюджетних коштів; не може надати будь-яких фактичних даних, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин, що стосуються предмету спору.
Державне казначейство України, як юридична особа, самостійно несе відповідальність за свої дії. В даному випадку правових підстав вирішувати питання про взаємовідносини між позивачем та Державним казначейством України немає.
Також відповідач зазначив, що позивачем було пропущено строк для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів, оскільки статтею 99 КАС України встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Таким чином, суд повинен з'ясувати поважність причини пропущення строку позовної давності позивачем для звернення до суду.
За таких обставин Державне казначейство України просило відмовити в задоволенні позову.
Представник третьої особи, Міністерства фінансів України у судове засідання не з’явився, надіслав до суду письмові заперечення в яких зазначив, що вимоги до Міністерства фінансів України є необґрунтованими, оскільки головним розпорядником коштів є Державна судова адміністрація України
Заслухавши пояснення представника відповідачів ДСА України, ТУ ДСА України, дослідивши пояснення позивача, заперечення відповідача ДК України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, матеріали адміністративної справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.
Позивач – ОСОБА_3 з 12.10.1999 року працює на посаді судді та з 26.04.2005 на посаді судді Луганського апеляційного господарського суду, має 2 кваліфікаційний клас.
Заробітна плата позивача обчислювалася виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати протягом спірного періоду.
Проблемою даного спору є правомірність дій відповідачів щодо не проведення перерахунку посадового окладу позивача у разі зміни розміру мінімальної заробітної плати.
У статті 6 Конституції України міститься правова норма, згідно з якою державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Статус суддів, відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України, визначається виключно законами України.
Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України, Конституція і закони України повинні гарантувати незалежність і недоторканість суддів.
Збереження існуючого статусу суддів, недопущення його скасування або звуження його змісту та обсягу є однією з основоположних гарантій незалежності суддів.
Незалежність та недоторканість суддів гарантується наданням їм відповідно до Закону України "Про статус суддів" спеціальних умов матеріального та соціально-побутового забезпечення. Згідно зі статтею 44 вказаного Закону заробітна плата судді, як складова його матеріального і соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді. Вона складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. У свою чергу посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
У такий спосіб законодавець диференційовано вирішив питання про оплату праці суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів, які виконують ще й обов'язки на адміністративних посадах, з тим, що б досягти справедливого співвідношення в оплаті праці в залежності від обсягу виконуваної роботи.
Іншого законодавчого акту з питань оплати праці суддів немає.
У розумінні частини другої статті 8 Закону України "Про оплату праці", умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаного Закону 30 червня 2005 року та 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанови № 514 "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України", згідно з абзацом другим пункту 1 якої посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року становив 15 розмірів мінімальної заробітної плати, та № 865 "Про оплату праці суддів", якою затверджена Схема посадових окладів голови та заступника голови судової палати, голови Військової судової колегії, секретаря Пленуму та суддів Верховного Суду України, керівників та суддів вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів (додатки № № 2 - 6).
Постанова Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 провинна була набрати чинності з 01 січня 2006 року. Однак, до набрання чинності вказаною постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" було зафіксовано розрахункову величину для обчислення посадових окладів працівників певних установ, що фінансуються з бюджету, у тому числі й суддів, у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати - 332 грн.
Іншою постановою від 31 грудня 2005 року № 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865" внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865, зокрема, постанову доповнено пунктом 4-1 , згідно з яким також встановлено, що розміри посадових окладів, передбачені постановою від 03 вересня 2005 року № 865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і у подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Такі зміни були внесені до постанови від 03 вересня 2005 року № 865 до набрання нею чинності.
При обчисленні посадового окладу з якості сталої (розрахункової) величини Кабінет Міністрів України використав встановлений з 01 вересня 2005 року Законом України "Про державний бюджет України на 2005 рік" розмір мінімальної заробітної плати 332 грн., що виключало можливість її збільшення у випадку підвищення розміру мінімальної заробітної плати.
Слід зазначити , що у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України зазначених постанов оклади суддям та головам судів збільшені більш як у шість разів.
Посилання позивача як на належний доказ у справі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008, яким було визнано незаконною постанову Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів», п.4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 №1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865» судом не приймається до уваги, оскільки зазначене судове рішення було скасоване постановою Вищого адміністративного суду від 13 квітня 2011 року. В своєму рішенні суд дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України при прийнятті оскаржуваних постанов не зменшив розрахунок посадових окладів суддів, а отже, й не обмежив матеріальний і соціальний захист суддів.
Таким чином, оскільки на день прийняття судового рішення постанова Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 з урахуванням внесених змін постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 №1310, є чинною, суд дійшов висновку, що позивачу правомірно здійснювалось нарахування заробітної плати із розрахунку посадового окладу у розмірі 332 грн.
Відповідно до ч.2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони — суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Керуючись статтями 2, 11, 17, 18, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Міністерство фінансів України, про стягнення недоотримання грошового забезпечення відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст постанови складено та підписано 24 червня 2011 року.
Головуючий суддяО.В. Ірметова
суддя
суддяТ.В. Смішлива
С.В. Прудник