ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 серпня 2011 р. Справа № 2а/0470/8091/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.
при секретаріЄдаменко І.В.
за участю:
від позивача –
від відповідача –ОСОБА_3;
ОСОБА_4 (дов. у спр.);
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Військового комісаріату Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення, -
ВСТАНОВИВ:
07 липня 2011 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до військового комісаріату Дніпропетровської області, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій у Збройних силах України, викладене в протоколі №4 від 13.04.10р., про відмову ОСОБА_3 у встановленні йому статусу учасника бойових дій; зобов’язати комісію Дніпропетровського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій у Збройних силах України прийняти рішення про визнання ОСОБА_3 учасником бойових дій та видати йому посвідчення встановленого зразка.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що позивач під час проходження військової служби на посаді рядового відділення військової частини 5461 управління внутрішніх військ МВС СРСР по УРСР и МРСР в період з 1989 року по 1990 рік неодноразово залучався до виконання спеціальних службово-бойових завдань в умовах надзвичайного стану та при збройних конфліктах по нормалізації стану, відновлення законності та порядку на територіях Грузинської РСР м. Сухумі (з 15 липня по 26 серпня 1989 року), Азербайджанської РСР м. Баку (в ніч з 19 на 20 січня 1990 року), тому рішення комісії Дніпропетровського обласного військового комісаріату, викладене в протоколі № 4 від 13.04.2011 року, яким відмовлено у визнанні позивача учасником бойових дій та рекомендовано звернутись до відповідної комісії МВС, так як позивач проходив службу в органах МВС, позивач вважає незаконним і таким, що прийняте без урахування положень п.2 ст.6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та постанови Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 року.
Ухвалою суду від 08.07.11р. на підставі ст.108 КАС України позовну заяву залишено без руху, а ухвалою суду від 19.07.2011р. після усунення позивачем недоліків позовної заяви відкрито провадження в адміністративній справі №2а/0470/8091/11 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 28.07.2011р.
В судове засідання сторони не з’явилися, в зв’язку з чим, а також у зв’язку з витребуванням додаткових доказів розгляд даної справи відкладено на 09.08.2011 року.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав повністю з підстав зазначених в позовній заяві.
Представник відповідача просила відмовити в задоволенні позовних вимог та надала суду заперечення, в яких зазначено, що відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 року №16 «Про застосування пункту 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» участь громадян у бойових діях або в забезпеченні бойової діяльності військ (флоту) визначається комісіями, що створюються у міністерствах і відомствах, які направляли своїх працівників на роботу в держави, де в цей період велися бойові дії. Якщо працівників направляли на роботу міністерства, відомства колишнього СРСР, а також Української РСР, що згодом були ліквідовані або реорганізовані, комісії створюються у міністерствах, відомствах України, у віданні яких перебувають чи перебували підприємства, установи та організації, з яких відряджалися зазначені працівники. Згідно архівної довідки Головного управління внутрішніх військ Центрального архіву МВС України рядовий ОСОБА_3 проходив службу у військовій частині, яка входила до складу внутрішніх військ. Внутрішні війська МВС входять до системи МВС України, таким чином надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_3, який проходив службу у внутрішніх військах МВС виходить за межі повноважень Дніпропетровського обласного військового комісаріату.
Заслухавши присутніх представників сторін, дослідивши чинне законодавство, матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд зробив висновок, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав:
06.12.1988 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 був призваний на строкову військову службу у військову частину 5461, де проходив службу в період з 10.12.1988 року по 04.12.1990 року на посаді стрілка зі званням рядовий, що підтверджується військовим квитком УН №НОМЕР_1 та довідкою №159 від 04.08.2011 року.
У період з 1989 року по 1990 рік ОСОБА_3 направлявся у складі військової частини №5461 до Азербайджанської та Грузинської РСР для виконання службово-бойових задач в умовах надзвичайного стану та при озброєних конфліктах по нормалізації обстановки, поновлення законності та правопорядку.
Цей факт підтверджується, зокрема архівною довідкою №3/35-709 від 26.07.2010 року Центрального архіву Головного управління внутрішніх військ МВС України, відповідно до якої ОСОБА_3 з 1989 року по 1990 рік знаходився в службових відрядженнях для виконання службово-бойових задач по охороні громадської безпеки при надзвичайних обставинах, пов’язаних з масовими антигромадськими проявами в період: з 17.01.1990 року (наказ №14 від 16.01.1990 року командира військової частини 5461) по 19.06.1990 року (наказ №146 від 20.06.1990 року командира військової частини 5461) в м. Баку Азербайджанської РСР. Згідно документів військової частини 5461 за 1988-1989 роки, відображаючих вибуття в службове відрядження в м. Єреван, в м. Сухумі, а також прибуття із відрядження військовослужбовців строкової служби відображено тільки кількісним складом (без зазначення прізвищ).
Як вбачається зі справи, 01 березня 2011 року ОСОБА_4 звернувся до Дніпропетровського обласного військового комісаріату із заявою про визнання його учасником бойових дій на підставі того, що при проходженні військової служби на посаді стрілка в званні рядового військової частини №5461 в період з 1988 року по 1990 рік він неодноразово залучався до виконання службово-бойових задач в умовах надзвичайного положення і при озброєних конфліктах. Вирішення питання про надання позивачу статусу учасника бойових дій було предметом розгляду на засіданні комісії Дніпропетровського обласного військового комісаріату щодо вирішення питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України.
Відповідно до протоколу №4 від 13.04.2011 року засідання цієї комісії позивачу відмовлено у визнанні його учасником бойових дій у зв’язку з тим, що встановлення статусу учасника бойових дій визначається комісіями, що створені у міністерствах і відомствах, які направляли своїх працівників на роботу в держави, де в цей період велись бойові дії; а архівною довідкою №3/35-709 від 26.07.2010 року Центрального архіву Головного управління внутрішніх військ МВС України підтверджується, що позивач проходив військову службу у внутрішніх військах, тому для вирішення порушеного у заяві питання, комісією запропоновано позивачу звернутись до відповідної комісії Міністрерства внутрішніх справ України.
Відповідно до преамбули Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551 ним, серед іншого, визначається правовий статус ветеранів війни. Поняття і зміст статусу ветеранів війни та осіб, на яких поширюється чинність цього Закону, передбачені розділом 2, статтею 5 якого визначені учасники бойових дій, а статтею 6 –особи, які належать до учасників бойових дій.
Відповідно до п.2 ст.6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Абзацом третім статті 6 даного Закону визначено, що Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України. Такий перелік затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року №63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (надалі Перелік), з внесенням наступних змін та доповнень.
В даному Переліку зазначено, що до нього відносяться також інші країни після грудня 1979 року.
Відповідно до примітки 6 до вказаної постанови Генеральним штабом Збройних Сил колишнього СРСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
Відсутність вказаної довідки у позивача не позбавляє його права, наданого діючим законодавством, на визнання його учасником бойових дій.
Порядок розгляду питань, пов’язаних із розглядом матеріалів про призначення учасників бойових дій і прийняття відповідних рішень визначений постановою Кабінету Міністрів України №16 від 13.01.1995 року «Про застосування пункту 2 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Згідно з п. 2 вказаної Постанови участь громадян, зазначених у п. 1 цієї Постанови, у бойових діях або в забезпеченні бойової діяльності військ (флоту) визначається комісіями, що створюються у міністерствах і відомствах, які направляли своїх працівників на роботу в держави, де в цей період велися бойові дії. Якщо працівників направляли на роботу міністерства, відомства колишнього СРСР, а також Української РСР, що згодом були ліквідовані або реорганізовані, комісії створюються у міністерствах, відомствах України, у віданні яких перебувають чи перебували підприємства, установи та організації, з яких відряджалися зазначені працівники.
Відповідно до п.1 Положення про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 08.04.2009 року №158, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.05.2009 року за №428/16444, комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних силах України створюються в Міністерстві оборони України, військовому комісаріаті АР Крим, обласних та Київському міському військових комісаріатах.
Пунктом 6 Наказу від 08.04.2099 року №158 передбачено, що на комісії військового комісаріату АР Крим, обласних та Київського міського військових комісаріатів покладається вирішення питань про визначення учасників бойових дій відповідно до ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з числа осіб, звільнених з військової служби, які перебувають на обліку у військових комісаріатах.
Матеріалами справи, зокрема, військовим квитком ОСОБА_3, підтверджується факт того, що 06.12.1988 року він був призваний до Збройних Сил СРСР та проходив службу в Збройних силах СРСР у військовій частині 5461.
Отже, Дніпропетровський обласний військовий комісаріат є компетентним органом щодо розгляду заяви позивача про встановлення статусу учасника бойових дій.
Крім того, судом з’ясовано, що в рішенні окружного адміністративного суду Автономної республіки Крим від 11.11.2010р. у справі №2а-9334/10/16/0170, яке залишено в силі ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13.04.11р. у цій справі, і яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_11 про визнання протиправним та скасування рішення комісії військового комісаріату Автономної республіки Крим щодо вирішення питань стосовно ветеранів війни про відмову встановити ОСОБА_11 статус учасника бойових дій, викладену в протоколі №4 від 01.06.10р., та зобов’язання комісію визнати позивача учасником бойових дій та видати йому посвідчення встановленого зразка, встановлено, що ОСОБА_11 був командиром відділення, в склад якого входила військова частина №5461 і яке з 19 на 20 січня 1989р. було введено в м.Баку у складі внутрішніх військ МВС СРСР.
Статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а частиною 2 статті 19 Конституції України - що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В той же час згідно ч.2 ст.71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи усе вищевикладене, суд вважає, що рішення комісії Дніпропетровського обласного військового комісаріату щодо вирішення питань стосовно ветеранів війни від 13.04.2011 року, викладене в протоколі №4, яким позивачу відмовлено у встановлені йому статусу учасника бойових дій, є неправомірним, крім того достатніми та законними є підстави для визнання позивача учасником бойових дій.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст.160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_3 до військового комісаріату Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення - задоволити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій у Збройних силах України, викладене в протоколі №4 від 13.04.10 р., про відмову ОСОБА_3 у встановленні йому статусу учасника бойових дій.
Зобов’язати комісію Дніпропетровського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій у Збройних силах України прийняти рішення про визнання ОСОБА_3 учасником бойових дій та видати йому посвідчення встановленого зразка.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 3,40 грн. судового збору.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 11.08.11р.
Суддя
С.В. Ніколайчук