Україна
КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
( у порядку письмового провадження)
14 липня 2011 року Справа № 1170/2а-2516/11
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої - судді Нагібіної Г.П.
при секретарі –Дегтярьові Д.В.
за участю:
позивача –не з’явився
представника відповідача –не з'явився
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Світловодського міськрайонного управління юстиції про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Фізична особа –підприємець ОСОБА_1 (далі –позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати незаконною та скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Світловодського міськрайонного управління юстиції (далі –відповідач) ВП № 26900120 від 08.06.2011 р. про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню вимоги про сплату боргу № 15-У від 04.11.2010 р. Управління Пенсійного фонду України у Світловодському районі.
До початку розгляду справи по суті позивач надав заяву про уточнення свого статусу, в якій зазначив, що звернувся до суду з даним позовом фактично не як фізична особа, а як фізична особа –підприємець.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем 08.06.2011 р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 26900120 по виконанню вимоги про сплату боргу № 15-У від 04.11.2010 р. Управління Пенсійного фонду України у Світловодському районі.
Вказану постанову про відкриття виконавчого провадження позивач вважає незаконною та такою, що підлягає скасуванню посилаючись на абзац другий частини третьої статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким вимога територіального органу Пенсійного фонду України є виконавчим документом, проте зазначена норма закону втратила чинність, відтак позивач вважає, що відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню рішення територіального органу Пенсійного фонду після 01.01.2011 р. є перевищенням службових повноважень державного виконавця.
Крім того, відповідач вважає постанову про відкриття виконавчого провадження незаконною ще з тих підстав, що Пенсійний фонд України не є органом державної влади, а Законом України «Про виконавче провадження»передбачено виконання підрозділами державної виконавчої служби виконавчих документів, які видаються органами державної влади.
Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, зазначає, що державна виконавча служба є органом державної влади, тому повинна діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
З огляду на викладене, на думку позивача, за приписами Закону України «Про виконавче провадження»відповідач мав би відмовити Управлінню Пенсійного фонду в Світловодському районі у відкритті виконавчого провадження.
Враховуючи викладене, позивач просить суд визнати постанову ВП № 26900120 від 08.06.2011 р. про відкриття виконавчого провадження незаконною та скасувати її.
Відповідач, не погодившись з позовними вимогами, надав письмові заперечення проти позову, в яких він просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
Заперечення проти позову обґрунтовані тим, 07.06.2011 р. до відділу державної виконавчої служби надійшла на виконання вимога № 15-У від 04.11.2010 р. про стягнення з позивача недоїмки зі страхових внесків, фінансових санкцій та пені на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі 829,86 грн.
На виконання приписів Закону України «Про виконавче провадження »відповідачем відкрито виконавче провадження по виконанню зазначеної вимоги про сплату боргу, копія постанови про відкриття виконавчого провадження направлена сторонам виконавчого провадження до відома.
Відповідач зазначає, що Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення, чинним законодавством передбачено, що рішення органів Пенсійного фонду України про нарахування пені, накладення штрафу або вимога про сплату недоїмки є виконавчими документами, а тому підлягають виконанню у порядку, передбаченому законодавством про виконавче провадження.
На підставі викладеного, відповідач вважає, що діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Позивач, повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не з’явився, надавши заяву про розгляд справи без його участі (а.с. 23).
Відповідач, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з’явився, причини неявки суду не повідомив.
Частиною четвертою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. N 2747-IV встановлено, що у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Ці ж наслідки застосовуються у разі повторного неприбуття за таких самих умов відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до частини шостої цієї ж статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Оскільки відповідач, будучи суб’єктом владних повноважень та повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з’явився без повідомлення ним про причини неприбуття, а позивач надав заяву про розгляд справи за його відсутності, суд вирішив розгляд справи не відкладати, здійснити його у порядку письмового провадження, та, у відповідності до частини першої статті 41 КАС України без фіксації за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. N 2747-IV (далі –КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За приписами частини третьої статті 181 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про державну виконавчу службу»від 24.03.1998 р. № 202/98-ВР встановлено, що державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень) відповідно до законів України.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 р. № 606-XIV органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Враховуючи викладене, відділ державної виконавчої служби Світловодського міськрайонного управління юстиції у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 КАС України, є суб’єктом владних повноважень, рішення якого оскаржене позивачем.
ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа –підприємець 30.04.2003 р. Світловодською районною державною адміністрацією Кіровоградської області, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців (а.с. 25.).
Судом встановлено, що 08.06.2011 р. постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Світловодського міськрайонного управління юстиції ВП № 26900120 відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню вимоги № 15-У від 04.11.2010 р., винесеною Управлінням Пенсійного фонду України у Світловодському районі про стягнення з фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 829,86 грн.
Щодо правомірності винесення відповідачем постанови про відкриття виконавчого провадження, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 6 Конституції України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Так, згідно з Конституцією України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і су дову. Органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і від повідно до законів України. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент —Верховна Рада України. Кабінет Міністрів України розглядається як вищий орган у системі органів виконав чої влади, до яких входять також центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації. Правосуддя, згідно з нор мами Конституції, може здійснюватися тільки судами.
До системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року N 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України (далі - Міністр).
Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).
Пунктом 1 Положення про Пенсійний фонду України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.11.2007 р. N 1261, встановлено, що Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики.
За приписами пункту 1.1 розділу І Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 № 8-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 р. N 5-5), Управління Пенсійного фонду України (далі - Фонд) у районах, містах і районах у містах (далі - Управління) є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - регіональні управління), що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.
Зі змісту підпункту 1 пункту 2.2 розділу ІІ та пункту 4.2 розділу IV зазначеного Положення вбачається, що управління Пенсійного фонду в районах, містах і районах у містах є юридичними особами, які мають самостійний баланс, та, відповідно до покладених на них завдань, забезпечують додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами актів законодавства про пенсійне забезпечення.
Отже, Управління Пенсійного фонду у Світловодському районі є територіальним органом Пенсійного фонду України, який являється органом виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики у сфері пенсійного забезпечення.
З огляду на викладене, суд вважає, що твердження позивача про те, що Пенсійний фонд України не є органом державної влади, тому його рішення не підлягають примусовому виконанню підрозділами державної виконавчої служби є необґрунтованим.
З матеріалів справи вбачається, що вимога по сплату боргу УПФУ у Світловодському районі винесена 04.11.2010 р., що дає суду підстави зробити висновок про те, що зазначена вимога спрямована на погашення заборгованості позивачем зі сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яка виникла до 01.01.2011 р.
Відповідно до абзацу п’ятого пункту 7 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення»Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»від 08.07.2010 р. № 2464-VI, який набрав чинності з 01.01.2011 р., стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.
Частиною другою статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 №1058-IV, у редакції, чинній на момент винесення вимоги про сплату боргу № 15-У від 04.11.2010 р., встановлено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Відповідно до абзацу першого та другого частини третьої цієї ж статті, у редакції, чинній на момент винесення вимоги про сплату боргу, територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до чинного законодавства вимога органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки, яка набрала законної сили, є виконавчим документом в силу закону (частина четверта статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»від 08.07.2010 р. № 2464-VI).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Частиною першою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження»на державного виконавця покладено обов’язок вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною другою статті 17 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено перелік виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню органами державної виконавчої служби, а саме:
1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;
2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
3) судові накази;
4) виконавчі написи нотаріусів;
5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;
8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;
9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Абзацом восьмим частини третьої статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у редакції, чинній на момент винесення вимоги про сплату боргу № 15-У від 04.11.2010 р., передбачено, що у разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби.
Аналогічний порядок стягнення недоїмки передбачений частиною четвертою статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Згідно з частиною першою та абзацом першим частини другої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
За приписами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
У справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності законодавець покладає на такого суб’єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову (частина друга статті 71 КАС України).
На основі дослідження спірних правовідносин та норм законодавства, які їх регулюють, суд приходить до висновку, що законом прямо передбачено, що вимога територіального органу Пенсійного фонду України є виконавчим документом, який, у разі її надходження до відповідного підрозділу державної виконавчої служби, підлягає примусовому виконанню у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
За приписами частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дані положення кореспондуються з вказаним у пункті 1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ»від 6 березня 2008 року № 2 (далі постанова Пленуму).
З огляду на зазначене, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам (підпункт 3 пункту 1 постанови Пленуму).
Враховуючи викладене, на підставі всебічно досліджених обставин справи, суд приходить до висновку про те, що відповідач при винесенні оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 26900120 від 08.06.2011 р. діяв на підставі, в межах повноважень та у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», виконуючи обов’язок щодо своєчасного відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого документу, винесеного уповноваженим органом державної влади.
Суд вважає висновки позивача стосовно того, що з 01.01.2011 р. вимоги територіальних органів Пенсійного фонду України про сплату заборгованості не є виконавчими документами та не підлягають виконанню у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження»є помилковими.
Відповідачем доведено правомірність свого рішення при винесенні оскаржуваної постанови від 08.06.2011 р. про відкриття виконавчого провадження ВП № 26900120 по виконанню вимоги про сплату боргу № 15-У від 04.11.2010 р. Управління Пенсійного фонду України у Світловодському районі, тому адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 2, 17, 71, 86, 158 –163, 181 КАС України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні адміністративного позову фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Світловодського міськрайонного управління юстиції про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі, протягом десяти днів з дня проголошення постанови суду, апеляційної скарги через Кіровоградській окружний адміністративний суд, з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Г.П. Нагібіна