Україна
КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 липня 2011 року Справа № 1170/2а-2317/11
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої –судді Нагібіної Г.П.
при секретарі –Дегтярьові Д.В.
за участю:
позивача –ОСОБА_1
представника позивача –ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Компаніївському районі про визнання незаконними дій та скасування рішення.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ФОП ОСОБА_1 (далі –позивач) звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати дії начальника Управління Пенсійного фонду України в Компаніївському районі щодо пред’явлення позивачеві вимоги про сплату боргу від 03.02.2011 р. незаконними, а також скасувати зазначену вимогу про сплату боргу.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що до нього 09.02.2011 р. надійшла вимога про сплату боргу від 03.02.2011 р., відповідно до якої позивач має сплатити заборгованість у розмірі 813,84 грн., яка виникла станом на 21.01.2011 р.
Позивач зазначає, що відповідно до супровідного листа Управління Пенсійного фонду України в Компаніївському районі вимога про сплату боргу від 03.02.2011 р. винесена на підставі пункту 6 частини дев’ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», проте частина дев’ята зазначеної статті виключена на підставі Закону № 2464-VI від 08.07.2010 р.
Враховуючи викладене, позивач зазначає, що Управлінням Пенсійного фонду в Компаніївському районі незаконно нараховано позивачеві суму страхових внесків та пред’явлено вимогу про сплату боргу.
У судовому засіданні позивач та представник позивача просили суд задовольнити адміністративний позов у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.
Представник позивача додатково пояснив суду, що оскаржувана вимога підлягає скасуванню, оскільки вона винесена на підставі норми закону, яка на момент винесення вимоги про сплату боргу втратила чинність.
Представник Управління Пенсійного фонду України в Компаніївському районі (далі –відповідач), повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи у судове засідання не з’явився, надавши заперечення проти позову, в яких просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі та розглянути справу без участі представника відповідача.
Заперечення проти позову обґрунтовані тим, що з 17.07.2010 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до законів України «Про державний бюджет на 2010 рік»та про «Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Частиною другою зазначеного закону внесено зміни до підпункту 4 пункту 8 розділу XV «Прикінцеві положення»Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», зокрема, встановлено обов’язок фізичних осіб –підприємців, які сплачують єдиний податок, самостійно встановлювати для себе суму страхового внеску, при цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого податку повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску.
Враховуючи, що позивачем страхові внески за четвертий квартал 2010 року були сплачені не в повному обсязі, в неї виникла недоїмка зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, відтак управлінням Пенсійного фонду України правомірно складено і надіслано позивачеві вимогу про сплату боргу.
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. N 2747-IV (далі - КАС України) в судовому засіданні 11.07.2011 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено до 15.07.2011 р., про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови у судовому засіданні.
Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа –підприємець 07.08.1998 р. Компаніївською районною державною адміністрацією Кіровоградської області, про що свідчить копія свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи –підприємця (а.с. 37), є платником єдиного податку (а.с. 28) та перебуває на обліку в УПФУ у Компаніївськму районі з 07.08.1998 р. (а.с. 29).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 07.09.2003 р. № 1058-IV.
Відповідно до абзацу тридцять четвертого статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Платниками страхових внесків згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»є страхувальники, якими, зокрема, відповідно до пункту 5 статті 14, абзацу першого пункту 3 частини першої статті 11 Закону є фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Згідно з частиною третьою статті 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»страхувальники набувають статусу платників страхових внесків з дня їх взяття на облік територіальним органом Пенсійного фонду.
Судом встановлено, що позивач обрав на 2010 рік спосіб оподаткування доходів, одержаних від підприємницької діяльності, шляхом сплати єдиного податку, про що свідчить копія свідоцтва про сплату єдиного податку (а.с. 28).
Відповідно до підпункту 4 пункту 8 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(у редакції, чинній на момент виникнення заборгованості у позивача) фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.
Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.
Абзацом дев’ятим статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»,у редакції, чинній на момент виникнення заборгованості у позивача, встановлено, що мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу).
Таким чином позивач, як фізична особа-підприємець, який обрав особливий спосіб оподаткування шляхом сплати єдиного податку, зобов’язаний сплатити страхові внески за IV квартал 2010 року у строк до 20 січня 2011 року, у розмірі, що з урахуванням частини єдиного податку повинен становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, з якої сплачуються страхові внески.
Відповідно до абзацу п’ятого пункту 7 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення»Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»від 08.07.2010 р. № 2464-VI, який набрав чинності з 01.01.2011 р., стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.
Судом встановлено, що 03.02.2011 р. відповідачем винесено вимогу про сплату боргу № Ф-17, відповідно до якої позивач станом на 21.01.2011 р. має заборгованість зі сплати страхових внесків у розмірі 813,84 грн., тобто відповідач має заборгованість зі сплати страхових внесків за 2010 р., тому вказана заборгованість, згідно з приписами абзацу п’ятого пункту 7 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення»Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»повинна стягуватися у порядку, передбаченому законодавством, чинним на момент виникнення такої заборгованості.
Частиною другою статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у редакції, чинній на момент виникнення заборгованості, встановлено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Відповідно до абзацу першого та другого частини третьої цієї ж статті, у редакції, чинній на момент виникнення у позивача заборгованості, територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Частиною другою статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на досліджені обставини справи та норми законодавства, які їх регулюють, суд вважає, що відповідачем, як суб’єктом владних повноважень, доведено правомірність винесення вимоги про сплату боргу від 03.02.2011 р. № Ф –17, а позивачем не враховано особливість стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, яка виникла до 01.01.2011 р.
Таким чином, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, тому адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Оскільки відповідачем судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз не здійснювалися, то стягувати з позивача судові витрати не має підстав.
Керуючись статтями 11, 71, 86, 94, 158 - 163, 186, 254 КАС України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні адміністративного позову фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Компаніївському районі про визнання незаконними дій та скасування рішення відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі, протягом десяти днів з дня проголошення постанови суду, апеляційної скарги через Кіровоградській окружний адміністративний суд, з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 15 липня 2011 р.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Г.П. Нагібіна