ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2011 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/4892/11
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді – Молодецького Р.І.,
при секретарі – Лазаренко У.І.,
за участю:
представника позивача - Фищук В.В.
представника відповідача - Порхун В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Підйомремсервіс-Кременчук" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
В С Т А Н О В И В:
07 червня 2011 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватного підприємства "Підйомремсервіс-Кременчук" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем порушено вимоги статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме підприємство не виконало нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у кількості 7 робочих місць, що має наслідком, відповідно до положень статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", накладення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 15 887,50 грн., та пені в сумі 252,81 грн. у зв’язку з порушенням терміну сплати адміністративно-господарських санкцій.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав просив в задоволенні позову відмовити.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
24.01.2011 року відповідач подав до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість населення та працевлаштування інвалідів за 2010 рік (форма № 10-ПІ).
Згідно відомостей, зазначених в Звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві в цей період становила 8 осіб. Норматив для працевлаштування інвалідів склав 1 робоче місце, фактично ж на підприємстві відповідача на протязі 4 місяців працювала одна особа, якій, згідно чинного законодавства, встановлено інвалідність.
За недотримання нормативу робочих місць по кількості працюючих інвалідів позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 15 887,50 грн.
Прострочення терміну оплати адміністративно-господарських санкцій відповідачем складає 53 дні (з 16.04.2011 по 07.06.2011), у зв’язку з чим відповідачу нараховано пеню у розмірі 252,81 грн.
Відповідачем у судовому засіданні було зазначено, що з січня 2010 року по вересень 2010 року середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за звітний період була меншою, ніж передбачено частиною першою статті 19 Закону № 875-ХІІ. На підтвердження цього ним було надано Звіти про нарахування внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за період з січня 2010 року по грудень 2010 року.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Статтею 8 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 № 875-ХІІ (надалі –Закон № 875-ХІІ) встановлено, що державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 № 1434, Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.
Пункт 9 цього ж Положення передбачає, що для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників. Положення про територіальні відділення затверджує директор Фонду.
За змістом статті 20 Закону № 875-ХІІ Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді. Тобто саме Фонду соціального захисту інвалідів надано право на стягнення адміністративно-господарських санкції за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Позивач в позовній заяві посилається на порушення відповідачем частини першої статті 19 Закону №875-ХІІ щодо недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Частиною першою статті 19 Закону № 875-ХІІ визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідачем на виконання вимог Закону № 875-ХІІ подано позивачу Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік (форма № 10-ПІ), що підтверджується матеріалами справи і не заперечується представником позивача.
Згідно Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 1 особу. Згідно цього ж звіту у 2010 році норматив забезпечення робочих для місць працевлаштування інвалідів було дотримано, оскільки з січня 2010 року по серпень 2010 року включно середньооблікова кількість штатних працівників відповідача була меншою, ніж це передбачно ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, а з вересня 2010 року по грудень 2010 року відповідачем було забезпечено працевлаштування 1 особи, якій була встановлена інвалідність. Таким чином, відповідачем було виконано вимоги Закону № 875-ХІІ у повному обсязі.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною третьою статті 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Частиною першою статті 18 Закону № 875-ХІІ встановлено, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
З наведених норм статей 18, 19 Закону № 875-ХІІ вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог статті 18 Закону.
Стаття 18 Закону № 875-ХІІ не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов’язано самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
Частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ чітко визначено зобов'язання підприємства, що використовує найману працю:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством,
- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів,
- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивач, посилаючись на порушення з боку відповідача правил господарської діяльності, встановлених Законом, не надав суду доказів того, що підприємством відповідача не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, або ж про факти відмови у працевлаштуванні з боку підприємства відповідача за зверненням інваліда до відповідача чи за направленням державної служби зайнятості.
Частиною четвертою статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.
Згідно статей 216-218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
До суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.
Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 614 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Згідно зі статтею 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Види адміністративно-господарських санкцій передбачені статтею 239 Господарського кодексу України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов'язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання; скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
Статтею 241 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Позивач не довів, що відповідачем порушені встановлені правила здійснення господарської діяльності.
Оскільки відповідач вчинив всі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів правові підстави щодо накладення адміністративно-господарської санкції та пені за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів відсутні.
Згідно зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні адміністративного позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Підйомремсервіс-Кременчук" про стягнення адміністративно-господарських санкцій відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 19 липня 2011 року.
Суддя Р.І. Молодецький