ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 червня 2011 р. Справа № 2а/0470/4441/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Боженко Наталії Василієвни
при секретаріМакаревич К.В.
за участю:
представників позивача
представника відповідача Москальця А.П., Турулина В.Ю.
Ковальової Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю спільного Українсько-Латвійського підприємства «Вента» до Дніпропетровській митниці про визнання неправомірною та скасування картки відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України та зобов’язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю спільне Українсько-Латвійське підприємство «Вента» звернулось до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської митниці визнати неправомірною та скасувати картку відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №110000011/1/00347 від 23.03.2011 року, зобов’язати Дніпропетровську митницю прийняти рішення про застосування митної вартості товарів, заявленої декларантом у вантажно-митній декларації №110000011/2011/104701 від 28.03.2011 року, зобов’язати Дніпропетровську митницю внести зміни до вантажно-митної декларації №110000011/2011/104701 від 28.03.2011 року та її електронної копії в частині визначення митної вартості та нарахування обов’язкових платежів товариству з обмеженою відповідальністю спільному Українсько-Латвійському підприємству «Вента» (код ЄДРПОУ 23376096) на користь держави, зобов’язати Дніпропетровську митницю здійснювати оформлення в митному режимі імпорту Борошно кормове з відходів риби консервної промисловості переміщені на митну територію України на умовах Контракту купівлі-продажу товару №15/02/07 від 15.02.2007 р. з АО Помес Феедс (г. Пярну, Естонія) по ціні 450 доларів США за 1 тону.
В судовому засіданні представники позивача, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просили позов задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, надав до суду письмові заперечення та просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
15.02.2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю АО Помес Феедс (Естонія) та товариством з обмеженою відповідальністю спільним Українсько - Латвійським підприємством «Вента» укладено договір купівлі-продажу муки кормової із відходів риби консервної промисловості. Згідно з умовам цього договору продавець зобов’язується передати у власність товар на умовах та в кількості, вказаній в контракті, а покупець зобов’язується прийняти цей товар і своєчасно його оплатити (а.с. 6-8).
З 20 січня 2009 року діє нова редакція дилерської угоди на реалізацію муки кормової із відходів риби консервної промисловості № 16 до контракту 15/02/07 від 15.02.2007 року, згідно із яким не має територіального обмеження дії контракту (а.с. 11).
Відповідно до рахунку-фактури № 15, № 16 від 23.02.2011 року до договору № 15/02/07 від 15.02.2007 року позивач купив партію товару - борошно кормове з відходів риби консервної промисловості. Вартість товару складає 450 доларів США за 1 тону, кількість товару 120 тон, умови оплати протягом 90 днів з дати отримання товару. Дана партія товару поставлена на територію України повністю (а.с. 23, 24).
Товариством з обмеженою відповідальність «Енелайз» подано митну декларацію №110000011/2011/104342 від 22.03.2011 року, як уповноваженим представником позивача під час митно-брокерського обслуговування (а.с. 44, 45, 47, 48).
До митної декларації були додані такі документи: контракт №15/02/07 від 15.02.2007 року; дилерський договір №16 від 20.01.2009 року (а.с. 11 - 22); додаткова угода від 23.02.2011 року № 1541; рахунок – фактура (інвойс) №15, №16 від 23.02.2011року; залізнодорожна накладні №07958792, №07958791 від 28.02.2011 року (а.с. 25, 26); декларация завода виробника AS « Pomes Feeds» №11EE4300EE70401803 від 28.02.2011року (а.с. 27); лист AS « Pomes Feeds» №1542 від 23.02.2011року (а.с.28); пакувальний лист AS « Pomes Feeds» №1541 від 23.02.2011року (а.с.29); лист про транспорті витрати AS « Pomes Feeds» №1540 від 23.02.2011року (а.с. 30); лист калькуляція AS « Pomes Feeds» №1539 від 23.02.2011року (а.с. 31); комерційна пропозиція (а.с. 32); сертифікат походження № ЕЕ161766, №ЕЕ161980 від 23.02.2011року (а.с. 33, 34 ); сертифікат якості AS « Pomes Feeds» №2/02/11, №3/02/11 від 23.02.2011року (а.с.35,36); протокол сертифікаційних досліджень харчової та сільськогосподарської продукції №1296/1 від 21.03.2011року (а.с. 37, 38); ветеринарне свідоцтво Я-32 №037345, Я-32 №037346 від 21.03.2011року (а.с. 39-40); сертифікат відповідності UA1.0243/003930-11 (а.с. 41).
В ДМВ-1 №110000011/2011/104342 від 22.03.2011 року зазначено, що додаткового витребуваним документом є рішення про визначення митної вартості за попередньою поставкою.
Дніпропетровською митницею надано Карту відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №110000011/1/00347 від 23.03.2011 року (а.с. 42-43). Підставою для відмови в митному оформленні відповідачем є ненадання позивачем рішення про визначення митної вартості №110000006/2010/100872/2 від 08.04.2010 року та порушено вимоги пункту 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року №1766, де зазначено, що для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару декларант зобов’язаний подати рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом). Запропоновано надати нову ВМД заповнену в установленому порядку з митною вартістю відповідно до рішення про визначення митної вартості від 08.04.2010 року.
Відповідно до статті 259 Митного кодексу України від 11.07.2002 року № 92-ІV митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.
Статтею 262 Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.
Відповідно до статті 264 Митного кодексу України заявлена декларантом митна вартість і подані відомості про її визначення повинні базуватись на об’єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Стаття 266 Митного кодексу України встановлює шість методів визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, а саме: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість; 6) резервного.
Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Як вбачається з матеріалів справи при декларуванні товару позивач визначив його митну вартість виходячи саме з ціни угоди, що підлягала сплаті згідно до умов договору та інших документів постачальника.
Згідно статті 266 Митного Кодексу України, якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
Це також передбачено методичними рекомендаціями із застосування окремих положень Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженні наказом Державної митної служби України від 19.10.2010 року за №1242.
Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак, такі функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов’язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів, що в даному випадку не було зроблено відповідачем.
Виходячи із поняття митної вартості та системного аналізу вищезазначених норм, суд дійшов до висновку, що митна вартість, оскільки вона є ціною товару повинна, на сам перед, визначатися за першим методом оцінки, а саме за ціною договору, і тільки у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості митні органи визначають митну вартість самостійно із застосуванням інших методів. При цьому шостий метод – резервний застосовується останнім.
Як зазначено в Картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарі і транспортних засобів через митний кордон України № 11 0000011/1/00347 представником позивача невірно визначено митну вартість товару. А саме не надано до митного органу рішення про визначення митної вартості.
Судом встановлено, що рішення про визначення митної вартості №110000006/2010/100872/2 від 08.04.2010 року було прийнято митницею за іншою поставкою у попередній період, за іншим рахунком-фактурою, митною декларацією та доданими до неї документами та є актом індивідуальної дії, крім того попередня поставка встановлювалась на рівні 60 тон, а дана поставка визначена у розмірі 120 тон. Окрім того, митна вартість була підтверджена іншими документами наданими відповідачу.
Також, не подання такого рішення не є підставою для висновку про неправильно визначену митну вартість декларантом, крім того дане рішення від 08.04.2010 року виносилось саме відповідачем і є наявним у нього та, як встановлено в судовому засіданні, скасовано Дніпропетровським окружним адміністративним судом, в період розгляду даної справи по суті.
Окрім того, позивач не мав змоги надати таке рішення оскільки ДМВ-1 №110000011/2011/104342 була подана підприємством 22.03.2011 року, а вже 23.03.2011 року винесена карта відмови.
Пунктом 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для їх підтвердження від 20 грудня 2006 року №1766 визначено, що якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством та, як зазначено в судовому засіданні, відомості у відповідача були різні щодо вартості саме цього товару.
Додаткового рішення про визначення митної вартості, в встановленому законодавством порядку, не приймалося та не оформлювалося.
Митне оформлення товару позивачем було здійснено відповідно до норм статті 264 Митного кодексу України, де зазначено, що у разі виникнення потреби в уточненні заявленої митної вартості товарів або в разі незгоди декларанта з митною вартістю, визначеною митницею, декларант має право звернутись до митного органу з проханням випустити товари, що декларуються, у вільний обіг, під гарантію уповноваженого банку або сплатити податки і збори (обов’язкові платежі) згідно з митною вартістю цих товарів, визначених митним органом.
Механізм реалізації положень статті 264 Митного кодексу України встановлено Порядком випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов’язання при ввезенні їх на митну територію України, затвердженим наказом Держмитслужби України від 17.03.2008 № 230, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.03.08 за № 259/14950.
На підставі заяви позивача від 25.03.2011 № 31 про надання дозволу на митне оформлення вантажу під фінансову гарантію декларанта зі сплатою податків і зборів до Держбюджету України, митницею прийнято рішення щодо можливості випуску ввезеного товару у вільний обіг під обрані гарантійні зобов’язання – сплату до Держбюджету України податків та зборів.
Товар випущено у вільний обіг під гарантійні зобов’язання 28.03.2011 згідно ВМД № 110000011/2011/104701.
Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Приймаючи до уваги викладене вище та враховуючи надані представниками сторін у судовому засіданні пояснення, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності своїх дій щодо видачі картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 110000011/1/00347. Позивачем при митному оформленні товару було подано всі необхідні та належні документи, тому вартість товару необхідно встановлювати та визначати за договором № 15/02/07 від 15.02.2007 року, рахунками – фактурами № 15,16, у зв’язку з чим, під час визначення митної вартості товару повинен був застосовуватись саме перший метод - за ціною договору щодо товарів, які імпортуються.
Щодо позовних вимог про зобов’язання Дніпропетровської митниці здійснювати оформлення в митному режимі імпорту борошно кормове з відходів риби консервної промисловості переміщенні на митну територію України на умовах контракту купівлі-продажу товару № 15/02/07 від 15.02.2007 року з АО Помез Феедс (г.Пярну, Єстонія) по ціні 450 доларів США за тону.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійснені ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суд зазначає, що дана вимога спрямована на майбутнє, а не на захист наявних у позивача прав, свобод та інтересів, а відтак не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.
Частина 1 статті 71 КАС України закріплює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю спільного Українсько-Латвійського підприємства «Вента» до Дніпропетровської митниці про визнання неправомірною та скасування картки відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.
Визнати неправомірною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №110000011/1/00347 від 23.03.2011 р.
Зобов’язати Дніпропетровську митницю прийняти рішення про застосування митної вартості товарів, заявленої декларантом у вантажно-митній декларації №110000011/2011/104701 від 28.03.2011р.
Зобов’язати Дніпропетровську митницю внести зміни до вантажно-митної декларації №110000011/2011/104701 від 28.03.2011р. та її електронної копії в частині визначення митної вартості та нарахування обов’язкових платежів товариству з обмеженою відповідальністю спільному Українсько-Латвійському підприємству «Вента» (код ЄДРПОУ 23376096) на користь держави.
В іншій частині відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 07.06.2011 року.
Суддя
Н.В. Боженко