ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2011 р. Справа № 2а/0470/5064/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Боженко Наталії Василієвни
при секретаріВасиленко К.Е.
за участю:
позивача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська про визнання нечинною та скасування податкової вимоги, -
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська про визнання нечинною та скасування податкової вимоги Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська №69 від 25.01.2011 року про сплату податкового боргу за узгодженими грошовими зобов’язанням по єдиному податку на підприємницьку діяльність з фізичних осіб у сумі 683,33 грн.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на порушення Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська вимог Податкового кодексу України, Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 р. N 507 «Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. N 727» та просить визнати не чинною та скасувати податкову вимогу № 69 від 25.01.2011 року про сплату податкового боргу за узгодженими грошовими зобов’язаннями по єдиному податку на підприємницьку діяльність з фізичних осіб у сумі 683,33 гривень.
В судовому засіданні позивач підтримала позов та посилаючись на обставини викладені в позовній заяві просила позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Надав до суду письмові заперечення та просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровськ винесена податкова вимога № 69 від 25.01.2011 року про сплату податкового боргу за узгодженими грошовими зобов’язаннями по єдиному податку на підприємницьку діяльність з фізичних осіб у сумі 683,33 грн. - основний платіж (а.с.13).
Позивач в адміністративному порядку оскаржив податкову вимогу до Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області. Рішенням від 24.03.2011 року №8785/10124-227 Державною податковою адміністрацією у Дніпропетровській області податкову вимогу №69 від 25.01.2011 року залишено без змін, скаргу без задоволення (а.с. 14-18).
Указом Президента України від 3 липня 1998 року N 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (з наступними змінами) встановлено, що суб’єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Ставка єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.
У разі, коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім’ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.
Чисельність працівників позивача складає 10 чоловік, що підтверджується звітом суб’єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку за перший квартал 2011 р. (а.с. 8). Ставка єдиного податку за місяць складає 1200 гривень.
Підрозділом 8 Розділу XX Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N2756-VI встановлено, що з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб’єктів малого підприємництва Указ Президента України від 3 липня 1998 року N 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (з наступними змінами) та абзацами шостий-двадцять восьмий пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №13-92 «Про прибутковий податок з громадян» застосовуються з урахуванням таких особливостей:
- нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування здійснюються суб’єктами малого підприємництва, які сплачують єдиний податок відповідно до Указу Президента України від З липня 1998 року N 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (з наступними змінами) або фіксований податок відповідно до абзаців шостого - двадцять восьмого пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»;
- єдиний податок або фіксований податок сплачується на рахунок відповідного бюджету в розмірі частини єдиного податку або фіксованого податку, що підлягають перерахуванню до цих бюджетів відповідно до норм Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (з наступними змінами) та Закону України «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., N 30 - 31, ст. 195) (крім єдиного податку, який сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року). При цьому розподіл коштів єдиного податку або фіксованого податку на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або до Пенсійного фонду України Державним казначейством України не здійснюється;
- зарахування до бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування (у тому числі пенсійного страхування) єдиного податку, який сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року, здійснюється у порядку та на умовах, які діяли до 1 січня 2011 року.
Порядок та умови, які діяли до 1 січня 2011 року встановлюються постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 р. N 507 «Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. N 727» згідно із якою суб’єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачувала єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховувало суми єдиного податку у таких розмірах:
до місцевого бюджету - 43 відсотки;
до Пенсійного фонду України - 42 відсотки;
на обов’язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.
Пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 р. N 507 «Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. N 727» (із змінами та доповненнями), встановлено порядок та умови сплати єдиного податку після 01 січня 2011 року, відповідно до якого розподіл сплачених суб’єктом малого підприємництва сум єдиного податку Державною казначейською службою не здійснюється. Суб’єкт малого підприємництва сплачує 43 відсотки нарахованого єдиного податку на рахунки відповідного бюджету; 57 відсотків нарахованого єдиного податку на рахунки органів Пенсійного фонду України як частину суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до ч. 6 ст. 2 Указу № 727 єдиний податок сплачується щомісячно авансом не пізніше за 20-е число кожного місяця.
Тобто позивач в грудні 2010 року перерахував до відділення Державного казначейства суму 1200 гривень, як сплату єдиного податку за січень 2011 року, згідно із випискою банка від 03.12.2010 року (платіжне доручення № 217) (а.с. 9). Ця сума була розподілена відділенням Державного казначейства на 43 відсотки - до місцевого бюджету, 42 відсотки - до Пенсійного фонду України, 15 відсотків - на обов’язкове соціальне страхування.
У зв’язку з тим, що Державним казначейством України не були відкриті нові окремі рахунки для сплати єдиного податку та не було ніяких роз’яснень щодо такої сплати, позивач згідно із вимогами чинного законодавства України у січні 2011 року сплатила єдиний податок на відповідний рахунок за кодом бюджетної класифікації 16050200 за лютий 2011 року в сумі 516 гривень (а.с.10).
В листі від 14.02.2011 року № 2634/03-20, N 3986/7/19-0117/165 щодо надходжень єдиного податку зазначено, що за період з 01.01.2011 року до 07.02.2011 сплата єдиного та фіксованого податків здійснювалась на розподільчі рахунки, відкриті в органах Державного казначейства України у 2010 році. Нові рахунки для зарахування сум єдиного та фіксованого податків в органах Державного казначейства України відкрито 07.02.2011 року.
Відповідно до абзацу А, пункту 3.1. розділу ІІІ наказу ДПА України від 24.12.2010 року № 1037 податкові вимоги формуються автоматично на підставі даних облікової інформації системи органів державної податкової служби.
З урахуванням вищевикладеного, суд доходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, оскільки позивач в січні 2011 року сплатив єдиний податок за лютий 2011 року, згідно із вимогами чинного законодавства України.
Відповідно до частини 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.
Частина 1 статті 71 КАС України закріплює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов’язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Виходячи з наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська про визнання нечинною та скасування податкової вимоги – задовольнити.
Визнати нечинною та скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська №69 від 25.01.2011 року про сплату податкового боргу за узгодженими грошовими зобов’язаннями по єдиному податку на підприємницьку діяльність з фізичних осіб у сумі 683,33 грн.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 22.06.2011 року.
Суддя
Н.В. Боженко