ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2011 р. Справа № 2а/0270/3572/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни,
при секретарі судового засідання: Розлуцькому Андрію Миколайовичу
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1- за довіреністю
відповідача : не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_2
до: управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі
про: визнання протиправними та скасування вимог № 1034 від 07.07.2011 року
ВСТАНОВИВ :
ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі про визнання протиправними та скасування вимог № 1034 від 07.07.2011 року.
Позовні вимоги мотивовані наступним. 12.07.2011 року позивачка поштою отримала вимоги управління Пенсійного фонду України у Бершадському районі № 1037 від 07.07.2011 року та №1035 від 07.07.2011 року про сплату недоїмки зі страхових внесків, фінансових санкцій та пені на загальнообов'язкове державне пенсійне боргу. Позивачка не погоджуючись із вищезазначеними вимогами звернулась до суду про їх скасування.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити посилаючись на обставини викладені в матеріалах позовної заяви.
Представник відповідача не з'явився, повноважного представника не направив, надавши клопотання, яким просив розгляд справи здійснити без його участі, одночасно надіславши письмові заперечення.
У запереченнях представник відповідача зазначив, що враховуючи частину фіксованого (єдиного) податку, що перерахована ОСОБА_2 на рахунок відповідача, станом на 01.04.2011 року, заборгованість зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у позивачки становить 1900,80 грн. За наслідками вищезазначеного, УПФУ у Бершадському районі пред'явлено до боржника вимоги про сплату боргу.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про задоволення позову, з огляду на наступне.
ОСОБА_2 є фізичною особою - підприємцем та зареєстрована Гайсинською районною державною адміністрацією Вінницької області 23.10.2003 року за №21500170000000497, за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом серія НОМЕР_2(а.с.7).
Позивачка є платником фіксованого податку.
Судом встановлено, що управлінням Пенсійного фонду України у Бершадському районі пред'явлено до позивачки вимогу № 1034 від 07.07.2011 року на суму 861,96 грн. та № 1035 від 07.07.2011 року на суму 868,84 грн.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходив з наступного.
Правовий статус Пенсійного фонду України визначений Указом Президента України № 1572/99 від 15.12.1999 року “Про систему центральних органів виконавчої влади”, Положенням про Пенсійний фонду України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від Правовий статус Пенсійного фонду України визначений Указом Президента України № 1572/99 від 15.12.1999 року “Про систему центральних органів виконавчої влади”, Положенням про Пенсійний фонду України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 р. N 1261.
Відповідно до вищевказаного Указу Президента України до системи центральних органів виконавчої влади в Україні входять міністерства, відомства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, серед таких центральних органів виконавчої влади є і Пенсійний фонд України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, через який здійснюється керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування України.
У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 1261 Пенсійний фонд України наділений повноваженнями на створення відповідних головних управлінь Пенсійного фонду України та на створення районних управлінь Пенсійного фонду України.
Відповідно до п.5 вказаної постанови Пенсійний фонд України має право застосовувати фінансові санкції, передбачені законом, стягувати з платників страхових внесків їх несплачені суми; вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності усунення виявлених фактів порушення законодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійснення фінансових операцій з коштами Пенсійного фонду України та порядку їх використання.
Відносини, які виникли між позивачем та відповідачем регулюються Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 09.07.2003р., який вступив в силу 01.01.2004р.( далі - Закон № 1058-ІV).
Відповідно до ст. 14 Закону №1058-ІV, до кола осіб, які є страхувальниками, відносяться застраховані особи, визначені в п.3,4 ст.1 та ч.1 ст.12 цього Закону. Тобто, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), є як застрахованими особами, так і страхувальниками щодо себе та члена своєї сім'ї, що бере участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивач як суб'єкт підприємницької діяльності, який обрала особливий спосіб оподаткування підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і є платником страхових внесків до Пенсійного фонду.
01 липня 2004 року набрав законної сили Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003р., у відповідності до аб.4 ч.1 ст. 6 ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний реєстратор передає органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування повідомлення та відомості з реєстраційних карток про вчинення реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, у тому числі щодо створення або ліквідації відокремлених підрозділів юридичних осіб.
Таким чином, платником страхових внесків до Пенсійного фонду України, фізична особа-підприємець стає автоматично з моменту державної реєстрації.
У відповідності до п.п.4 п.8 розділу ХV “Прикінцеві положення” Закону України 1058-ІV від 09.07.2003р., фізичні особи-підприємці, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок) та члени їх сімей, які беруть участь у справі у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування, сплачують страхові внески в порядку та розмірах, визначених цим Законом. Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно, але при цьому сума такого внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Статтею 7 Закону №1058-ІV, визначено, що загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципом обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 11 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (далі – Закон №1058-IV), в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до пункту першого статті 14 Закон №1058-IV страхувальниками визначено роботодавців: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону. На виконання зазначеного Закону в пункті другому "Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного Фонду України", затвердженої Постановою Правління Пенсійного Фонду України № 21-1 від 19.12.2003 року наведено такий же перелік платників страхових внесків.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивач як суб'єкт підприємницької діяльності, яка обрала особливий спосіб оподаткування підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і є платником страхових внесків до Пенсійного фонду.
Відповідно до підпункту четвертого пункту восьмого розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України №1058-IV (в редакції Закону України "Про внесення змін до законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 8 липня 2010 року N2461-VI), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.
Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески. Мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунками як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу) (стаття 1 Закону).
Порядок визначення розміру страхового внеску для платника, міститься у визначенні мінімального страхового внеску, що передбачене статті 1 Закону №1058-ІV, а саме: мінімальний страховий внесок - це сума коштів, що визначається розрахункові як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати ( доходу).
Частиною 3 статті 18 Закону №1058-ІV визначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно статті 17 Закону №1058-ІV платник страхових внесків зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески. Відповідно до пункту 6 статті 20 даного Закону страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для даної категорії страхувальників є квартал.
З урахуванням зазначених вище положень Закону №1058-ІV позивачка зобов'язана сплачувати нараховані у порядку, визначеному пп.4 п.8 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону, страхові внески. Однак, як вбачається із матеріалів позовної заяви, позивачка стверджує, що сплачує фіксований податок, проте, звіт про його сплату не подавала та внески не сплачувала, що є порушенням вимог Закону №1058-ІV.
За змістом частини 2 статті 106 Закону суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною 3 статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків.
Частиною 3 статті 106 Закону №1058-ІV визначено, що територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Таким чином, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не встановлені пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення від їх сплати. Відтак, обов’язок сплачувати страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не залежить від статусу платника податку.
Відповідно до п. 5.3.2 п. 5.3 Інструкції "Про порядок обчислення та сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України", затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року № 21-1(тут і далі по тексту інструкція в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), суми страхових внесків, сплачені у вигляді авансових платежів, ураховуються платником при остаточному розрахунку, який здійснюється ним до 1 квітня року, наступного за звітним роком, на підставі даних річної податкової декларації. Розмір місячного страхового внеску повинен бути не менше мінімального розміру страхового внеску за кожний місяць, розрахованого шляхом множення розміру мінімальної заробітної плати за відповідний місяць, у якому платник мав чистий дохід, на розмір страхового внеску.
Як вбачається зі змісту оскаржуваних вимог, недоїмка зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, пред'явлена на підставі статті 106 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
З урахуванням зазначених вище положень Закону №1058-IV позивач зобов'язана сплатити нараховані в порядку, визначеному пп.4 п.8 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону.
За змістом частини другої статті 106 Закону суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків.
Частиною третьою статті 106 Закону визначено, що територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату боргу може бути сформована не тільки за наслідками проведення перевірки, але й на підставі даних особових рахунків платника у випадку наявності в такого платника недоїмки зі сплати страхових внесків.
Однак, як вбачається із матеріалів справи, факту наявності заборгованості по сплаті страхових внесків, що визначені у вимогах, відповідачем не підтверджено та не надано до суду доказів ні проведення перевірки, ні картки особового рахунку, та невідомо за який період нарахована відповідна заборгованість позивачці.
Суд дослідивши вимоги Пенсійного фонду, встановив, що вимоги про сплату боргу суперечать одна одній, так як за вимогою №1034 від 07.07.2011 року заборгованість станом на 01.04.2011 року становить 861,96 грн., а у вимозі № 1035 від 07.07.2011 року станом на 01.04.2011 року становить 868,84 грн.
Також, судом встановлено, що оскаржувані вимоги про сплату боргу надіслані до позивачки, винесено на підставі ст. 106 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".
Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року, який набрав чинності з 01.01.2011 року, частини з першої по дев’яту ст. 106 Законі України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" виключено.
Згідно з п. 2 ч. 9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (чинного до 31.12.2010 року) виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників такі фінансові санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Таким чином, судом при дослідженні вимог відповідача, не вбачається період за який дані вимоги сформовані.
Інших доказів на підтвердження правомірності винесення вимог про сплату боргу за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, УПФ у Гайсинському районі до суду не надано.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржувані вимоги прийняті відповідачем із застосуванням норм Закону, який частково втратив чинність.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що вимоги №1034 від 07.07.2011 року та №1035 від 07.07.2011 року про сплату боргу по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 прийняті без додержання вимог чинного законодавства України, у зв’язку з чим останні підлягають скасуванню.
В силу статті 19 Конституції України Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не було надано суду достатньо належних доказів, які б свідчили про правомірність оскаржуваних вимог про сплату боргу по сплаті внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Враховуючи вищевикладене та норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам, встановленим у справі, а тому підлягають задоволенню з урахуванням положень ст. 94 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати із Державного бюджету України. Квитанцією № 96 від 22.07.2011 р. документально підтверджено судові витрати здійснені позивачем в розмірі 3,40 грн., а тому вони підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати вимоги управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі № 1034 та № 1035 від 07.07.2011 року.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя/підпис/ Жданкіна Наталія Володимирівна
Копія вірна:
Суддя:
Секретар:
11.08.2011