ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2011 р. Справа № 2а/0270/3624/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,
при секретарі судового засідання: Колос Мирославі Сергіївні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1 - представник на підставі довіреності
відповідача 1 : не з`явився
відповідача 2 : ОСОБА_2 - представник на підставі довіреності
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_3
до: старшого державного виконавця Замостянського відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Дячука Віталія Володимировича, Замостянського відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції
про: визнання дій незаконними та скасування постанови
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулась фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3.) до старшого державного виконавця Замостянського відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Дячука Віталія Володимировича, Замостянського відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції про визнання дій незаконними.
Позов мотивовано тим, що старшим державним виконавцем Замостянського відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Дячуком Віталієм Володимировичем 17 червня 2011 року винесена постанова № 27156170 про відкриття виконавчого провадження на підставі вимоги № 192 управління Пенсійного фонду України у Замостянському районі м. Вінниці. Позивач вважає вищевказану постанову незаконною з огляду на те, що з 01 січня 2011 року абзац 2 частини 3 статті 106 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" в частині того, що вимога є виконавчим документом, втратив чинність, а відтак, відкриття виконавчого провадження на підставі вимоги управління Пенсійного фонду є необґрунтованим.
Ухвалою суду від 09 серпня 2011 року до участі у справі в якості другого відповідача залучено Замостянський відділ Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Відповідач 1 в судове засідання не з`явився, хоча про час, дату та місце судового засідання повідомлявся вчасно та належним чином.
Представник відповідача 2 заперечувала проти заявлених позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Управління Пенсійного фонду України в Замостянському районі м. Вінниці для примусового виконання до Замостянського відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції направлено вимогу №192 про стягнення із ОСОБА_3 недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1732,80 гривень.
17 червня 2011 року старшим державним виконавцем Замостянського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції Дячуком Віталієм Володимировичем відкрито виконавче провадження та винесено відповідну постанову, якою боржнику встановлено термін до 23 червня 2011 року для добровільного її виконання.
Позивач вважає такі дії державного виконавця неправомірними в зв'язку із тим, що положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині того, що вимога є виконавчим документом, з 01 січня 2011 року втратили чинність, а тому державний виконавець безпідставно відкрив провадження по документу, який на той час вже не був виконавчим документом.
Даючи правову оцінку діям державного виконавця з приводу винесення оскаржуваної постанови, суд зважає на таке.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України “Про виконавче провадження”.
Відповідно до статті 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 17 цього Закону примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до положень Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі документи, зокрема: рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.
В свою чергу, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі (частина 1 статті 11 Закону).
Посилання представника позивача на те, що з 01 січня 2011 року вимога управління Пенсійного фонду не є виконавчим документом в зв'язку із виключенням даного положення із статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" спростовуються наступним.
У редакції Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до 01 січня 2011 року стаття 106 містила положення, що вимога Пенсійного фонду України про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Проте, з 01 січня 2011 року, в в'язку з прийняттям Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" дані положення із статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" були виключені.
Проте, такі зміни редакції статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не свідчать про позбавлення вимоги Пенсійного фонду України статусу виконавчого документа.
Так, новоприйнятим Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зокрема абзацом 5 пункту 7 Розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення визначено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.
Тобто, незважаючи на зміни окремих положень статті 106 Закону №1058, які набрали чинності з 01 січня 2011 року, у органів Пенсійного фонду України збереглись повноваження щодо формування вимог з метою погашення недоїмки, яка не сплачена станом на 01 січня 2011 року.
Більше того, на виконання вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" була розроблена Інструкція про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, що затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року №21-1, пунктом 8 якої передбачено підстави та порядок надіслання органами Пенсійного фонду України вимог про сплату заборгованості. Зокрема, даними положеннями визначено, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
При цьому, випадки надіслання органами Пенсійного фонду на адресу відповідних органів державної виконавчої служби вимог про сплату недоїмки передбачені положеннями підпункту 8.8. пункту 8 цієї Інструкції.
Таким чином, з аналізу зазначеного вище прослідковується, що вимога органу Пенсійного фонду є виконавчим документом, незважаючи на те, що зі статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виключені відповідні положення. Однак, вказане не свідчить про те, що такі вимоги позбулися статусу виконавчих документів.
Також судом враховано, що відповідно до статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Вимога управління Пенсійного фонду України в Замостянському районі відповідає вимогам, які пред'являються до виконавчого документа, строк пред'явлення її до виконання не закінчився, вказаний виконавчий документ пред'явлений до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання, відтак дії державного виконавця щодо прийняття вимоги про сплату боргу та відкриття виконавчого провадження є правомірними.
Суд не погоджується з твердженням представника позивача щодо неправомірності дій державного виконавця, оскільки державний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Окрім того, сама по собі невідповідність постанови про відкриття виконавчого провадження окремим вимогам не може бути підставою для її скасування.
В силу статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
При цьому, суд, у відповідності до статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Таким чином, в зв'язку із непідтвердженням в ході судового розгляду справи обставин, що викладені у позові та наведені представником позивача, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.
Оскільки позивачу в задоволенні адміністративного позову відмовлено, а також за відсутності витрат останнього, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович
10.08.2011