У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 липня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АРК у складі:
Головуючого судді Сокола В.С.,
суддів Куриленка О.С., Онищенко Т.С.,
при секретарі Урденко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Залізничного РВ СМУ ГУ МВС України в АРК про визнання осіб такими, які втратили право на житлову площу, зобов’язання вчинити дії, усунення перешкод у користуванні власністю, зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, до ОСОБА_5, третя особа Залізничний РВ СМУ ГУ МВС України в АРК про визнання права користування житлом, усунення перешкод у користуванні житлом, вселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9 на рішення Залізничного районного суду міста Сімферополя АРК від 07 червня 2011 року,
В С Т А Н О В И Л А :
02.07.2002 р. ОСОБА_8 на підставі ст. 48 Закону України «Про власність», норм ЖК України, посилаючись на те, що відповідачі безпідставно чинять йому, як новому власникові будинку АДРЕСА_1, АРК, перешкоди у користуванні будинком, звернувся до суду з вище зазначеним позовом (том 1, а.с. 3-5, 86, 98, 246-247).
26.01.2010 р. відповідачі, посилаючись на застосування ОСОБА_8 фізичної сили в 2003 р., встановлення замків на вхідних дверях, воротах, розміщенням собаки бійцівської породи, подали зустрічний позов (том 1 , а.с. 214-217),
Рішенням Залізничного районного суду міста Сімферополя АРК від 07 червня 2011 року у задоволенні позовних вимог сторонам відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просять оскаржуване рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову повністю. Вказують, що суд невірно оцінив надані докази – показання свідків та не звернув увагу на те, що апелянти проживали в спірному будинку та фактично являються однією сім’єю.
ОСОБА_8 рішення суду не оскаржив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, апеляційний суд вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для його задоволення, оскільки відповідачі за первісним позовом в 2002 р. самостійно вибули з будинку в інше житлове приміщення і не являються членами сім’ї позивача - ОСОБА_8, як нового власника будинку.
Зазначений висновок ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.
Встановлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 р. власника будинку ОСОБА_10 новим власником будинку 31.8.2001 р. став позивач(том 1, а.с. 10,11).
На час виникнення спірних правовідносин діяли норми Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Цивільного кодексу України 2004 року, Житлового кодексу України та Закону України “Про власність” (останній втратив чинність з 20 червня 2007 року на підставі Закону України від 27 квітня 2007 року № 997-V “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України”).
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції”, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, ст. 48 Закону України “Про власність”).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).
Права власника житлового будинку квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.
Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком.
Таким чином, є вірним висновок суду про те, що права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідними від прав самого власника.
Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири) (на відміну від договору найму (оренди) житла - ст. ст. 810, 814 ЦК України).
Частина ж 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.
Зазначені висновки не суперечать нормам ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України, ст. 311 ЦК України, ст. 48 чинного на час виникнення правовідносин Закону України «Про власність», враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.
Доводи апеляційної скарги про те, що сторони являються однією сім’єю спростовуються матеріалами справи, в тому числі і поясненнями самих відповідачів в судовому засіданні 08.9.2004 р.(том 1, а.с. 136, 137), відповідно до яких вони проживали в спірному будинку до 2002-2003 р., а потім самостійно змінили місце проживання.
Даний висновок судів грунтується також на тому, що до часу подання зустрічного позову (26.01.2010 р.) відповідачі не доводили того, що являються членами сім’ї нового власника, тобто позивача, який до того ж з 2003 р. почав чинити їм перешкоди у користуванні будиноком.
Також колегія судів враховує пояснення відповідачів в судовому засідані 23.7.2002 р., відповідно до яких ОСОБА_8 і ОСОБА_7 показали, що проживають в двокімнатній квартирі в житловому будинку на АДРЕСА_2 з двома дітьми та захищають порушене на їх думку право лише наявністю реєстрації за адресою спірного будинку (том 1, а.с.24, 25).
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що виходячи із тексту зустручної позовної заяви, відповідачі вважають себе членом сім’ї померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 р. власника будинку ОСОБА_10 (том 1, а.с.214).
З огляду на вище зазначене, враховуючи ненадання апелянтами в порядку ст. ст. 27, 60 ЦПК України належних доказів на спростування оскаржуваних висновків суду, колегія суддів рішення суду в оскаржуваній частині залишає без змін за правилами ст. 308 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 303, 308, 315, 324, 325 ЦПК України колегія суддів апеляційного суду АРК,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9 відхилити. Рішення Залізничного районного суду міста Сімферополя АРК від 07 червня 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді: