Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2011 року липня місяця „18” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Горбань В.В.
Суддів: Курської А.Г.
Макарчук Л.В.
При секретарі: Савенко М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в АР Крим до ОСОБА_5 про стягнення суми, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 19 квітня 2011 року,
ВСТАНОВИЛА:
31 березня 2011 року Відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в АР Крим звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення суми. Вимоги мотивовані тим, що 18.04.2010 року ОСОБА_5 на автодорозі Красногвардійськ-Орловське, керуючи автомобілем ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1, допустив зіткнення з автомобілем ЗАЗ 1103, реєстраційний номер НОМЕР_2, та автомобілем ВАЗ 111830, реєстраційний номер НОМЕР_3. Постановою Красногвардійського районного суду АР Крим від 29.04.2010 року ОСОБА_5 притягнуто до адміністративної відповідальності і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу за правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у скоєнні якої визнано винним ОСОБА_5, громадянка ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження, у зв’язку з чим перебувала на лікарняному. Згідно зі ст. 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» їй була надана допомога у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, яка виплачена Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в розмірі 2768,61 грн., тому в порядку регресу зазначена сума підлягає стягненню з ОСОБА_5 на користь позивача.
Рішенням Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 19 квітня 2011 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь Відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в АР Крим матеріальну шкоду в розмірі 2768 грн. 61 коп. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави державне мито в розмірі 51 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн., а всього 171 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 принесено апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, не неповне з’ясування обставин, які мають суттєве значення для розгляду справи, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між Відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в АР Крим і відповідачем склалися цивільні правовідносини по відшкодуванню шкоди. Оскільки встановлена вина ОСОБА_5 у скоєному ДТП, тому він повинен відшкодувати позивачеві здійснені ним виплати потерпілій особі за листами непрацездатності у період її непрацездатності на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України.
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки вони суперечать нормам матеріального та процесуального права, і є необґрунтованими.
Відповідно до ст.213 ЦПК України законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, обґрунтованість рішення передбачає, що воно повинно містити вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим обставинам, які мають значення для вирішення справи.
У справі, що розглядається встановлено, що 18 квітня 2010 року у результаті дорожньо-транспортної пригоди було травмовано працівника Петрівського ВУЖКГ ОСОБА_6 Згідно акту розслідування нещасного випадку (форма Н-5 від 23.04 2010 року) винуватцем даного ДТП є водій автомобілю ВАЗ-2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_5, який порушив п. 16.12 Правил дорожнього руху України.
Відповідно до протоколу № 6 комісії із соціального страхування Петровського ВУЖКГ від 30 червня 2010 року встановлено, що ОСОБА_6 мала захворювання (діагноз) струс мозку та була непрацездатною з 26.042010 року по 14.05.2010 року.
За рахунок коштів позивача постраждалій ОСОБА_6 у зв’язку з тимчасовою втратою непрацездатності було відшкодовано 2768 грн. 61 коп.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Судова колегія дійшла висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки положення ст. 1191 ЦК України не підлягають застосуванню до таких правовідносин, на що суд першої інстанції уваги не звернув і цим допустив порушення норм матеріального закону.
Згідно із ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодовувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зазначена норма, яка знаходиться в главі 82 ЦК України і регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодовувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.
Разом з тим, правовідносини, пов’язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 ЦК України.
Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані з:
1. життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);
2. володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);
3. відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Статтею 999 ЦК України передбачено, що законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Стаття 993 ЦК України передбачає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до цієї норми до страховика переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки про відшкодування шкоди, лише в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування. В разі проведення страхових виплат за договором особистого страхування (життя, здоров’я, працездатності, пенсійного забезпечення) таке право вимоги страховика до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, не передбачене.
Зазначений висновок ґрунтується на комплексному аналізі норм статей 512, 993, 999 положень Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР з наступними змінами; далі - Основи) та Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою непрацездатності та витратам, зумовленими похованням» (далі – Закон № 2240-111).
Зазначені закони визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян у зв’язку з тимчасовою втратою непрацездатності.
Відповідно до ст.ст. 6, 20 Основ страховиками є цільові страхові фонди, які беруть на себе зобов’язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг у разі настання страхових випадків, основними джерелами коштів яких є внески роботодавців і застрахованих осіб.
Основами також передбачено право страховика припинити виплати і надання соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням застрахованій особі на підставах, зазначених у ст. 27 цього Закону та право неналежного страховика, яким здійснено виплати застрахованій особі, звернутися до належного страховика з вимогою понесених ним витрат.
Преамбулою Закону № 2240-111 передбачено, що страхування на випадок тимчасової втрати працездатності є окремим видом загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Статтею 5 Закону № 2240-111 визначено основні принципи страхування від нещасного випадку, якими, зокрема, є обов’язковість страхування у зв’язку з втратою працездатності осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю; державні гарантії застрахованими особами своїх прав; обов’язковість фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності витрат, пов’язаних з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг в обсягах, передбачених цим законом; формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування; цільове використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності; відповідальності роботодавців та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим законом.
Згідно з п. 1 ст. 2 Закону № 2240-111 суб’єктом страхування є: страховик – Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, страхувальник – роботодавець; застрахована особа – найманий працівник, а у випадках, передбачених цим законом, також інших особи, на користь яких здійснюється загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. Об’єктом страхування є тимчасова втрата працездатності застрахованою особою.
Таким чином, страхування у зв’язку з втратою працездатності є обов’язковим особистим страхуванням.
Ні основи, ні Закон № 2240-111, ні норми глави 67 ЦК України не передбачають право страховика, який сплатив страхове відшкодування потерпілій особі, застрахованій за договором загальнообов’язкового державного соціального страхування згідно із Законом № 2240-111, на звернення з вимогою до винної особи про відшкодування сплачених застрахованому страхових сум.
Крім того, задоволення таких вимог означало б заміну сторін у зобов’язанні, в якому права застрахованої особи на отримання відшкодування перейшли б до страховика, у той час як, відповідно до ст. 515 ЦК України, не допускається заміна кредитора у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я.
Оскільки сфера дії Закону № 2240-111 поширюється виключно на застрахованих осіб, страхувальників та страховика й цим законом, а також іншими нормативно-правовими актами не врегульований правовий механізм відносин Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності як страховика з іншими особами відповідальними за шкоду, то до таких правовідносин підлягають застосуванню загальні положення ЦК України щодо страхування.
З урахуванням наведеного та з огляду на положення ст.ст. 993, 999 ЦК України, Закону № 2240-111 та Основ, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності як страховик за обов’язковим особистим страхуванням, не має права вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди потерпілому, а тому рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим.
Крім того, підлягає захисту лише порушене право, а в даному випадку звернення до суду є безпідставним.
За таких обставин, оскільки рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права, воно на підставі п. 4 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 309, 313, 314, 316, 325 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 19 квітня 2011 року скасувати і ухвалити нове.
У задоволенні позову Відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Автономній Республіці Крим до ОСОБА_5 про стягнення суми відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді: Горбань В.В. Курська А.Г. Макарчук Л.В.