У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    2011 року липня місяця „04” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді: Горбань В.В.

            Суддів: Курської А.Г.

Макарчук Л.В.

                      При  секретарі: Савенко М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Кримського республіканського  підприємства «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» про усунення перешкод у користуванні будинком і земельною ділянкою, стягнення моральної шкоди, зобов’язання до певних дій, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні будинком і земельною ділянкою, стягнення моральної шкоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_5, представника ОСОБА_6 за довіреністю ОСОБА_7, представника  ОСОБА_5 за довіреністю ОСОБА_8 на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 09 грудня 2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

    02  листопада 2005 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні будинком і земельною ділянкою, стягнення моральної шкоди. Вимоги мотивовані тим, що будинок  АДРЕСА_1 належить їй на праві власності. В сусідньому будинку НОМЕР_1 мешкає ОСОБА_6, яка без її згоди, відповідних дозвільних документів, без проекту почала будівництво господарських споруд на межі земельних ділянок. З приводу самовільного будівництва ОСОБА_5 неодноразово зверталася до органів ДАБК, проте ОСОБА_6 будівництво не припинила. Посилається на те, що такими діями відповідачка спричиняє їй моральну шкоду, яку обґрунтовує тим, що вихід вікон споруди ОСОБА_6  у її двір примушує її постійно нервувати, звертатися  до різних інстанцій, нести непередбачені витрати. Уточнивши позовні вимоги, просить зобов’язати ОСОБА_6 не чинити їй перешкод у користуванні земельною ділянкою, заборонити їй самовільне будівництво, віднести будівництво будинків і  господарських споруд на відстань не менше 1 метру від межі земельних ділянок з будівництвом стіни, яка виходить у її двір, без вікон, стягнути на її користь моральну шкоду в розмірі 1500 грн. та судові витрати, зобов’язати ОСОБА_6 та КРП «СМБРТІ» внести в технічний паспорт будинку АДРЕСА_2 фактичні розміри будівель під літерами «а-1», «Б», «В», «Ж».

    Не погодившись з позовом, ОСОБА_6 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права користування будинком і земельною ділянкою, стягнення моральної шкоди. Вимоги мотивовані тим, що вона проживає в будинку АДРЕСА_2, по сусідству в будинку НОМЕР_2 проживає ОСОБА_5, яка з 1990 року, порушивши межі земельних ділянок, почала будівництво без  згоди ОСОБА_6, без відповідних дозвільних документів на відстані менше 1 метра від межі трьох багатоповерхових будинків. Виходом на місце спеціалістами Алуштинського міського управління земельних ресурсів 10.08.2001 року було виявлено, що розміри і розташування ліній на місцевості не відповідають розмірам, що зазначені в державних актах на ділянки по АДРЕСА_1 і НОМЕР_1, ОСОБА_5 було запропоновано відновити порушену нею суміжну межу у відповідності з державним актом, або з узгодження ОСОБА_6 внести відповідні зміни в державні акти на землю. Проте ОСОБА_5 відновлювати межі земельних ділянок відмовилась, на землі, що належить на праві власності ОСОБА_6, вона встановила буто-бетонну огорожу. Крім того, посилається на те, що ОСОБА_5  користується каналізацією, яка проходить крізь будинок ОСОБА_6, крізь її будинок проходить електролінія, якою користується ОСОБА_5,  дроти з високою напругою створюють загрозу для життя сім’ї ОСОБА_6. Прибирати усі ці комунікації ОСОБА_5 не збирається, чим створює перешкоди в користуванні будинком і належною земельною ділянкою. Незаконне будівництво ОСОБА_5 ведеться вже декілька років, роботи ведуться без вихідних, будівельне сміття та пил потрапляють у двір ОСОБА_6, стоїть постійний шум, в результаті чого погіршився  стан здоров’я позивачки за зустрічним позовом. Просить усунути перешкоди у користуванні будинком та земельною ділянкою, зобов’язати ОСОБА_5 відновити суміжну межу відповідно з державним актом на землю, зобов’язати знести самовільно збудовані будинки і господарські споруди, перенести їх будівництво на відстань не менше 1 метру від межі, з будівництвом стін будівель, які виходять у її двір без вікон, стягнути на її користь моральну шкоду в розмірі 1700 грн.

Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим  від 09 грудня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Кримського республіканського  підприємства «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» про усунення перешкод у користуванні будинком і земельною ділянкою, стягнення моральної шкоди, зобов’язання до певних дій відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні будинком і земельною ділянкою, стягнення моральної шкоди відмовлено.

 В апеляційних скаргах ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_8 просять рішення суду скасувати з направленням справи на новий розгляд,  посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на неповне з’ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.      

В апеляційній скарзі     представник ОСОБА_6 за довіреністю ОСОБА_7 просить  рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_6

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_5 просить апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 за довіреністю ОСОБА_7 відхилити, вважає її необґрунтованою.

У запереченнях на апеляційні скарги представник ОСОБА_6 за довіреністю ОСОБА_7 просить апеляційні скарги ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_8 відхилити, вважає їх необґрунтованими.  

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, заперечень на апеляційні скарги, вислухавши пояснення ОСОБА_5, її представника, представників ОСОБА_6, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог та їх недоведеності. При цьому визнав встановленим, що позивачкою ОСОБА_5 не доведено факту наявності перешкод у користуванні земельною ділянкою та будинком за адресою: АДРЕСА_1 з боку  відповідачки ОСОБА_6, яка проживає у будинку НОМЕР_1 за цією ж адресою.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як убачається з матеріалів справи, 02.11.2005 року позивачка ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні будинком і земельною ділянкою, посилаючись на те, що відповідачка самочинно здійснила будівництво господарських споруд безпосередньо на межі земельних ділянок, що суперечить нормам ДБН, тому на підставі ст. 152 ЗК України, ст. 376  ЦК України просила зобов’язати ОСОБА_6 не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою і будинком шляхом заборони здійснювати самочинне будівництво та перенесення будівництва господарських будівель на земельній ділянці будинку АДРЕСА_2 на відстань не менше одного метру від межі земельних ділянок з глухою стіною в бік її будинку та про відшкодування моральної шкоди (а.с. 2 т. 1). В подальшому під час розгляду справи 08.08.2006 року ОСОБА_5 доповнила позовні вимоги про необхідність знесення не однієї самовільної будівлі, а трьох самовільних будівель, які збудовані відповідачкою з порушенням норм ДБН (а.с. 75 т. 1).

Згідно положень частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України  власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За положеннями статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належного проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 25 жовтня 1999 року та нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 15 серпня 1985 року належить на праві власності земельна ділянка площею 0,04426 га й розташований на ній житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 7-8, 11-12 т. 1).

Відповідачці ОСОБА_6 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 04 липня 2000 року належить земельна ділянка площею 0,0804 га й розташований на ній будинок АДРЕСА_2 (а.с. 25 т. 1).

Рішенням виконавчого комітету Алуштинської міської ради  АР Крим № 1018 від 21.12.2007 року затверджений акт державної приймальної комісії про прийняття до експлуатації завершеної реконструкції  веранди, тамбура та господарських приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею будинку 185,1 кв.м, майстерні літ. «Ж», госпблоку літ. «И», виконана реконструкція бані літ. «Д» в госпблок, реконструкція сараю літ. «Е» в госпблок та дозволено ввести об’єкти в експлуатацію громадянці ОСОБА_6 (а.с. 81-86 т. 2). Зазначене рішення на час ухвалення рішення суду не скасовано.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_5 посилалася на те, що відповідачка ОСОБА_6 проводить будівництво господарських будівель без належного дозволу, тому таке будівництво є самочинним.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, приймаючи до уваги вищезазначене рішення виконавчого комітету Алуштинської міської ради  АР Крим № 1018 від 21.12.2007 року, дійшов правильного висновку, що проведена відповідачкою ОСОБА_6 реконструкція тамбуру літ. «а-1» , веранди літ «а» та господарських приміщень не є самочинним будівництвом.

Відповідно до акту відновлення меж від 31.01.2008 року, ПП ОСОБА_10 була проведена робота по відновленню меж згідно державного акту  від 07.04.1999 року між землекористувачами ОСОБА_5, будинок НОМЕР_2 і ОСОБА_6 -  будинок АДРЕСА_2. В результаті чого було відновлено місце розташування точки «4» і «5» (межового знаку) по координатам і проведено повторне маркування межового знаку. Порушень меж між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 немає. Це було визначено інструментально (а.с. 16 т. 2).

Згідно акту встановлення меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_5 від 08.02.1999 року встановлено, що межа земельної ділянки домоволодіння  АДРЕСА_1 повинна проходити з північно-східного напряму від точки 2 до точки 3,4, це є суміжною межею між домоволодінням НОМЕР_2 і домоволодінням НОМЕР_1 і ця суміжна межа повинна проходити  по стінах будівель домоволодіння НОМЕР_1 (а.с. 155-156 т. 1).

Згідно висновку експерта № 2327 від 18.02.2008 року при проведенні необхідних обмірювань (з використанням межових знаків) з порівнюванням їх з державними актами на земельні ділянки домоволодінь НОМЕР_2 і АДРЕСА_2  встановлено, що суміжна межа повинна бути зміщена на 0,16 см в сторону домоволодіння АДРЕСА_1 на ділянці протягом 7,5 метрів (а.с. 130-137 т. 1).

З огляду  на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачкою не доведено факту порушення відповідачкою меж земельної ділянки та здійснення будівництва за межами належної їй на праві власності земельної ділянки.

Також судом першої інстанції обґрунтовано не прийняті до уваги твердження позивачки про те, що відповідачка при проведенні реконструкції тамбуру, веранди та господарських споруд повинна була відступити  від суміжної межі на один метр углиб своєї ділянки, як це передбачено пунктом 3.25* ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", оскільки відповідно до акту встановлення меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_5 від 08.02.1999 року ця суміжна межа між домоволодіннями НОМЕР_2 і НОМЕР_1 повинна проходити  по стінах будівель домоволодіння НОМЕР_1.

Як убачається з матеріалів, відповідачкою було здійснено реконструкцію саме тих будівель, по яких проходила суміжна межа. Сам по собі факт збільшення нею при реконструкції розміру спірних будівель не може бути безумовною підставою для зобов’язання відповідачки здійснити перенесення спірних будівель на відстань 1 метру від суміжної межі з урахуванням того, що дані будівлі в установленому законом порядку прийняті до експлуатації згідно з рішенням виконавчого комітету Алуштинської міської ради  АР Крим № 1018 від 21.12.2007 року саме з таким місцем розташування.

Згідно з вимогами частин 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається  як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61  цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на наведене та проаналізувавши надані сторонами докази та заперечення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог та зазначив, що порушень  прав ОСОБА_5, як власника земельної ділянки і будинку, з боку відповідачки ОСОБА_6, як суміжного землекористувача, не встановлено та правильно ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову про захист порушеного права.

Що стосується висновків суду в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди та про зобов’язання внести  зміни в технічний паспорт будинку АДРЕСА_2, то колегія суддів з ними погоджується, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

           Відповідно до вимог частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

           Всупереч вимогам статті 60 ЦПК України ОСОБА_5 та її представник не надали доказів, які  могли б спростувати висновки суду.

           Так, доводи апеляційних скарг щодо невідповідності висновків суду  фактичним обставинам справи колегія суддів до уваги взяти не може, оскільки судом першої інстанції фактичні обставини з’ясовані повно та всебічно і висновки суду відповідають встановленим фактам.

            Доводи апеляційних скарг щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, тому не можуть бути визнані обґрунтованими.

            Посилання в апеляційних скаргах на те, що суд першої інстанції відповідно до правил п. 4 ст. 201 ЦПК України повинен був зупинити провадження у справі до розгляду касаційної скарги ОСОБА_5 на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду у Вищому адміністративному суді України, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки він ґрунтується на неправильному тлумаченні норм процесуального права.

            Доводи апеляційних скарг ОСОБА_5 та її представника про те, що відповідачка здійснила будівництво спірних будівель з порушенням норм ДБН і санітарних норм, оскільки вікна зазначених будівель виходять у двір будинку позивачки, порушені правила улаштування димових і вентиляційних труб, а також правил протипожежної безпеки, згідно яких будівлі повинні бути збудовані на відставні 8 метрів від будинку позивачки, а не 0,8 метрів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки такі вимоги позивачкою не були заявлені і дані обставини не були предметом дослідження і оцінки суду першої інстанції і рішення суду відносно цих вимог не ухвалювалося.

Як убачається з матеріалів справи, позивачкою під час розгляду справи двічі подавалися до суду доповнення до позовної заяви про усунення перешкод у користуванні будинком і земельною ділянкою, а саме: 08.08.2006 року про необхідність знесення не однієї самовільної будівлі, а трьох самовільних будівель, які збудовані відповідачкою з порушенням норм ДБН (а.с. 75 т. 1) та 06.11.2008 року про внесення змін до технічного паспорту будинку відповідачки (а.с. 4 т. 2).

            Що стосується вимог позивачки про  знесення семи самочинних будівель, чотири з яких, нібито, частково розташовані на її земельній ділянці, про зобов’язання відповідачки прибрати три димових труби і три вентиляційних труби та вентиляцію зі свого вікна та інше, то така додаткова позовна заява позивачкою до суду не подавалась, оскільки вона відсутня в матеріалах справи і судом не приймалася.

            У засіданні суду апеляційної інстанції позивачкою для огляду була надана копія додаткової позовної заяви з приводу саме вищезазначених позовних вимог, на якій є штамп суду з зазначенням отримання 15.05.2007 року, однак такої заяви в матеріалах цієї справи немає.

Крім того зазначена додаткова заява і не могла бути отримана судом першої інстанції, оскільки дана цивільна справа на той час знаходилася в Апеляційному суді АР Крим з апеляційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Алуштинського міського суду АР Крим від 12.03.2007 року (а.с. 108-109 т. 1).

            Що стосується доводів скарг про те, що відповідачкою фактично було здійснено нове будівництво спірних будівель, а не реконструкція існуючих будівель, то колегія суддів вважає, що вони спростовуються рішенням виконавчого комітету Алуштинської міської ради  АР Крим № 1018 від 21.12.2007 року і актом  державної приймальної комісії про прийняття до експлуатації завершеної реконструкції  веранди, тамбура та господарських приміщень.

            Інші доводи апеляційної скарги не містять в собі правових підстав для висновку про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України.

            Судом правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил ст.ст.  11, 60, 212 ЦПК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи за первісним позовом ОСОБА_5  вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення немає.  

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог та їх недоведеності. При цьому визнав встановленим, що права позивачки як власника сусідньої земельної ділянки щодо належного користування нею  відповідачкою ОСОБА_5 не порушені і не підлягають судовому захисту.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до статті 391 Цивільного процесуального кодексу України  власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що згідно з рішенням виконавчого комітету Алуштинської міської ради № 658 від 11.09.1998 року ОСОБА_5 надано дозвіл на проведення проектно-дослідницьких робіт  для будівництва двоповерхового житлового будинку з цокольним поверхом і господарського блоку.

Рішенням  виконавчого комітету Алуштинської міської ради № 416 від 12.05.2000 року ОСОБА_5 надано дозвіл на реконструкцію існуючого житлового будинку, господарської будівлі і гаражу з майстернею (а.с. 173 т. 2).

Згідно з висновком експерта № 2340 від 18.02.2008 року проектна документація  на будівництво житлового будинку, господарського блоку і гаражу домоволодіння АДРЕСА_1 виконана у відповідності з вимогами ДБН А. 2.2-3-2004 «Склад, порядок розробки, узгодження і затвердження проектної документації для будівництва» і ДСТУ Б А. 2.4-4-99 ГОСТ 21.101-97 «Основні вимоги до проектної і  робочої документації». Виконавчо-технічна документація проведення будівельно-монтажних робіт житлового будинку, господарської  будівлі і гаражу в домоволодінні АДРЕСА_1 оформлена у відповідності з Регіональними правилами забудови і вимогам ДБН. На момент проведення огляду (12.02.2008 року) будівництво житлового будинку, господарського блоку і гаражу в домоволодінні АДРЕСА_1 ведеться без порушення  меж між земельними ділянками ОСОБА_5 (АДРЕСА_1) і ОСОБА_6 (АДРЕСА_2) (а.с. 112-127 т. 1).

З огляду на наведене, суд першої інстанції  зазначив, що  відповідачкою ОСОБА_5 здійснюється будівництво не самочинно, без порушення будівельних норм, будівництво також ведеться без порушення меж суміжного землекористування і дійшов обґрунтованого висновку, що права ОСОБА_6, як власника суміжної земельної ділянки і сусіднього будинку, діями ОСОБА_5 при проведенні нею будівництва на своїй земельній ділянці не порушуються  та правильно ухвалив рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 та її представник усупереч вимогам статті 60 ЦПК України не надали доказів, які  могли б спростувати висновки суду.

Посилання в апеляційній скарзі представника ОСОБА_6 на те, що суд першої інстанції не розглянув її вимоги, які були викладені в доповненнях до позовної заяви від 31.08.2008 року, а саме: про визнання протиправним і скасування рішення виконавчого комітету Алуштинської міської ради № 793 від 17.09.1999 року та про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку від 25.10.1999 року, виданого на ім’я ОСОБА_5,  колегія суддів вважає безпідставним, оскільки ухвалою Алуштинського міського суду від 09.12.2010 року провадження у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 в частині позовних вимог про скасування рішення виконавчого комітету Алуштинської міської ради № 793 від 17.09.1999 року і державного акту на право власності на земельну ділянку від 25.10.1999 року  закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України (а.с. 93 т. 2).

Зазначену ухвалу ОСОБА_6 не оскаржила і вона набрала чинності.

За таких обставин доводи скарги не можуть бути предметом оцінки і дослідження суду апеляційної інстанції.

Таким чином, доводи наведені в апеляційній скарзі не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Інших доводів апеляційної скарги щодо незаконності судового рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову відповідно до правил ч. 1 ст. 303 ЦПК України ОСОБА_6 та її представником не наводиться.

При такому положенні рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову є законним та обґрунтованим.

Статтею 308 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

У Х В А Л И Л А:

            Апеляційні скарги  ОСОБА_5 та її представника за довіреністю ОСОБА_8 відхилити.

    Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 за довіреністю ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 09 грудня 2010 року залишити без змін.

Ухвала  апеляційного суду набирає законної сили з моменту її  проголошення.

            Ухвалу може бути оскаржено у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

              Судді:          Горбань В.В.         Курська А.Г.                 Макарчук Л.В.