У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2011 року лютого місяця „28” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Горбань В.В.
Суддів: Курської А.Г.
Любобратцевої Н.І.
При секретарі:
Савенко М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом
ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Кримське регіональне управління» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 15 липня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
01 червня 2009 року ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Кримське регіональне управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про стягнення заборгованості. Вимоги мотивовані тим, що 22.12.2006 року між Банком «Фінанси та Кредит» /далі – Банк/ та ОСОБА_5 укладено договір про відкриття кредитної лінії, згідно умов якого Банк надав ОСОБА_5 кредит у сумі 286000 доларів США. 18.04.2007 року, 30.01.2008 року, 05.05.2008 року, 26.08.2008 року до договору було внесено зміни, в тому числі і відносно розміру наданого Банком суми кредиту. Посилається на те, що ОСОБА_5 зобов’язання за договором кредиту виконувала неналежно, допускала прострочення по внесенню щомісячних платежів та процентів. За умовами договору Банк має право вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих відсотків та неустойки. У забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов’язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 22.12.2006 року було укладено договори поруки. До укладених договорів поруки були внесені зміни згідно договорів про внесення змін від 18.04.2007 року, 30.01.2008 року, 05.05.2008 року, 26.08.2008 року. Відповідно до зазначених договорів поруки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 зобов’язалися перед Банком відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_5 зобов’язань за кредитним договором. Відповідачі відповідають перед Банком як солідарні боржники. Уточнивши позовні вимоги в процесі розгляду справи, Банк просив стягнути солідарно з відповідачів 37 516 829,01 грн., з яких заборгованість за процентами за користування кредитом у гривні – 852001,55 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом у доларах США – 338922,04 доларів США, що становить 2684703,16 грн., заборгованість за кредитом у гривні – 3 529000 грн., у доларах США – 1464420,67, що становить 11600115,45 грн., пеня – 18 851 008,86 грн. та стягнути з відповідачів судові витрати в розмірі 1950 грн.
Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 15 липня 2010 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором в розмірі 37 516 829 грн. 01 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1700 грн., витрати по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в розмірі 250 грн., а всього 37 518 779 грн. 01 коп.
Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на неповне з’ясування обставин, які мають суттєве значення для вирішення спору, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
У запереченнях на апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просить рішення суду залишити без змін, вважає його законним, а апеляційну скаргу відхилити як необґрунтовану.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, вислухавши пояснення представників позивача, відповідачки ОСОБА_5, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», суд першої інстанції виходив з того, що обов’язки, встановлені кредитним договором, боржник ОСОБА_5 не виконувала належним чином в установлений термін перед кредитором, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає погашенню боржником й поручителями солідарно.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам та фактам, встановленим по справі, і закону, який регулює спірні правовідносини.
При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_5 22.12.2006 року був укладений договори про відкриття кредитної лінії № 2203/06/КІ-669 на суму 286 000 доларів США на споживчі потреби строком до 21 грудня 2021 року зі сплатою 15,5 процентів річних (а.с. 14-19 т. 1). До зазначеного договору сторонами були внесені зміни згідно договорів про внесення змін від 18.04.2008 року (а.с. 21-25 т.1), від 30.01.2008 року (а.с. 28-31 т. 1), від 05.05.2008 року (а.с. 31-32 т.1) та від 26.08.2008 року (а.с. 34-35 т. 1).
З метою забезпечення виконання зобов’язань за договором про відкриття кредитної лінії 22 грудня 2006 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 були укладені договори поруки № 1, № 2, № 3, № 4, та № 5 (а.с. 36-37, 41-42, 46-47, 51-52, 56-57 т. 1) відповідно до умов яких відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 виступили поручителями ОСОБА_5 та зобов'язалися відповідати у повному обсязі за її зобов’язаннями, що виникають з умов договору про відкриття кредитної лінії № 2203/06/КІ-669 від 22 грудня 2006 року.
Після збільшення ліміту кредитування ОСОБА_5 за договором про відкриття кредитної лінії між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та поручителями ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 були укладені додаткові угоди за договорами поруки від 22.12.2006 року, за якими поручителі зобов'язалися відповідати у повному обсязі за зобов’язаннями ОСОБА_5, які виникають з умов кредитного договору та додаткових угод до нього про збільшення ліміту кредитування та усіх кредитних договорів (а.с. 38-40, 43-45, 48-50, 53-55, 58-60 т. 1).
Відповідно до розрахунків позивача, заборгованість відповідачки ОСОБА_5 за кредитом станом на 07.06.2010 року складає 15 129 115, 45 грн., заборгованість за процентами – 3 536 704, 71 грн., пеня за прострочення кредиту – 18 851 008, 85 грн., а всього загальна сума заборгованості складає – 37 516 829,01 грн. (а.с. 54-99 т. 2).
Частиною 2 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Пунктом 3.4 кредитного договору передбачено, що банк має право в разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору достроково стягнути кредит, нараховані відсотки та інші платежі, які підлягають оплаті.
Приписи статей 526, 612 Цивільного кодексу України встановлюють, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом. Нормами ст.ст. 610-611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають передбачені законом наслідки.
Згідно зі статтею 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки.
Оскільки боржник ОСОБА_5 належним чином не виконувала умов кредитного договору, суд першої інстанції, враховуючи умови договорів кредиту та поруки, дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» .
Відповідно до частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Всупереч вимогам статті 60 ЦПК України ОСОБА_5 і ОСОБА_6 не надали доказів, які могли б спростувати висновки суду.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що при відсутності вимог позивача про дострокове розірвання кредитного договору, суд не мав права на стягнення всієї суми кредиту, термін повернення якої є 31.07.2011 року, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки предметом спору були вимоги позивача не про дострокове розірвання кредитного договору, а про дострокове повернення суми кредиту, що залишилася, сплати процентів, пені відповідно до правил ч. 2 ст. 1050, 1054 ЦК України та п. 3.4, 6.1 договору про відкриття кредитної лінії № 2203/06/КІ-669 від 22.12.2006 року.
Довід скарги про те, що сума пені помилково розрахована за прострочку повернення усього кредиту, термін погашення якого наступає саме 31.07.2011 року, тому пеня повинна розраховуватися тільки із суми заборгованості по процентах, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки він суперечить умовам кредитного договору, а саме пункту 6.1 договору.
За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто пеня – це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й доки зобов’язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.
Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 6.1 договору про відкриття кредитної лінії № 2203/06/КІ-669 від 22.12.2006 року передбачено, що за прострочення повернення кредитних коштів та сплати процентів, позичальник сплачує банку пеню в розмірі 1 відсотку від простроченої суми за кожен день прострочення.
Оскільки боржник ОСОБА_5 неналежним чином виконувала умови кредитного договору, тому відповідно до правил ст.ст. 549, 551 та пункту 6.1 договору позивачем правомірно була нарахована пеня у відсотках (1%) від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання (тіло кредиту + проценти) за кожен день прострочення, розмір якої правильно розрахований за весь час правопорушення відповідно до чинного законодавства.
Що стосується посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачі ОСОБА_9 і ОСОБА_10 не були повідомлені про час та місце судового розгляду, то воно не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, оскільки зазначені особи, які не були повідомлені про час і місце судового засідання, не оскаржують зазначене рішення.
Доводи наведені в апеляційній скарзі не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Інші посилання в апеляційній скарзі не містять доводів та мотивів, які можуть бути безумовною підставою для скасування судового рішення.
При такому положенні рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Статтею 308 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає відхиленню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції згідно статті 308 Цивільного процесуального кодексу України.
У засіданні суду апеляційної інстанції представники ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заявили клопотання про забезпечення позову, зазначивши, що відповідачі на теперішній час не обмежені у праві розпорядитися майном, а крім того, відповідачі активно вчиняють дії, спрямовані на відчуження незавершеного будівництвом житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Обговоривши заяву про забезпечення позову, вислухавши пояснення представників позивача, відповідачки ОСОБА_5, колегія суддів вважає, що заява підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 151 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову; забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Виходячи з аналізу даної норми закону, під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, розтратити його, продати або знецінити і, що такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.
Як убачається з матеріалів справи, з відповідачів стягнута сума за неналежне виконання кредитного договору.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем надані докази, які свідчать про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду від 15 липня 2010 року.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304, пунктом 1 частини 1 статті 307, статтями 308, 313, 314, 315, 317 Цивільного процесуального кодексу України, судова колегія, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 15 липня 2010 року залишити без змін.
Клопотання представника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Кримське регіональне управління» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за довіреністю ОСОБА_11 про забезпечення позову задовольнити шляхом накладення арешту на:
1/6 частку незавершеного будівництвом житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_5;
1/6 частку незавершеного будівництвом житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_6;
1/6 частку незавершеного будівництвом житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_9;
1/6 частку незавершеного будівництвом житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_10.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвалу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді: Горбань В.В. Курська А.Г. Любобратцева Н.І.