Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2011 року лютого місяця „28” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Горбань В.В.
Суддів: Курської А.Г.
Чистякової Т.І.
При секретарі: Савенко М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Роздольненської селищної ради про визнання угоди купівлі-продажу дійсною і визнання права власності на нежилу будівлю, за апеляційною скаргою КРП «Бюро реєстрації і технічної інвентаризації м. Євпаторії» на рішення Роздольненського районного суду Автономної Республіки Крим від 06 червня 2007 року,
ВСТАНОВИЛА:
05 червня 2007 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Роздольненської селищної ради про визнання угоди купівлі-продажу дійсною і визнання права власності на нежилу будівлю. Вимоги мотивовані тим, що до травня 2007 року він орендував нежилі приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням 11 сесії 5 скликання Роздольненської селищної ради від 24.01.2007 року зазначені нежилі приміщення були внесені у перелік об’єктів комунального майна, що підлягає приватизації шляхом викупу в 2007 році. Ним було подано заяву до Роздольненської селищної ради про викуп 45/100 часток домоволодіння, а саме окремо визначене майно – вбудоване приміщення нежитлової будівлі, що складається з: коридору № 1, архіву № 13, каси № 14, бібліотеки № 15, кабінету № 16, кабінету № 17, кабінету № 18, складової № 19, загальною площею 96,8 кв.м., було підготовлено проект договору купівлі-продажу зазначених приміщень. У зв’язку з відсутністю в бюджеті Роздольненської селищної ради коштів на оплату послуг за посвідчення договору купівлі-продажу у державного нотаріуса між органом приватизації Роздольненської селищної ради і ним було підписано договір купівлі-продажу на вищезазначені приміщення. За умовами п.п. 2.1 п. 2 договору ним було внесено 13740 грн. за придбаний об’єкт приватизації. Просив визнати дійсним договір купівлі-продажу 45/100 часток домоволодіння, а саме окремо визначене майно – вбудоване приміщення нежитлової будівлі, що складається з: коридору № 1, архіву № 13, каси № 14, бібліотеки № 15, кабінету № 16, кабінету № 17, кабінету № 18, складової № 19, загальною площею 96,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ним та органом приватизації Роздольненської селищної ради 14.05.2007 року. Визнати за ним право власності на зазначені приміщення.
Рішенням Роздольненського районного суду Автономної Республіки Крим від 06 червня 2007 року визнано дійсною угоду купівлі-продажу частки нежитлової будівлі від 14.05.2007 року, укладену між ОСОБА_5 і Роздольненською селищною радою. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 45/100 часток нежитлової будівлі, а саме окремо визначене майно – вбудоване приміщення нежитлової будівлі, що складається з вбудованих приміщень: коридору № 1, архіву № 13, каси № 14, бібліотеки № 15, кабінету № 16, кабінету № 17, кабінету № 18, складової № 19, загальною площею 96,8 кв.м, що розташована за адресою: АР Крим, Роздольненський район, АДРЕСА_1.
В апеляційній скарзі КРП «Бюро реєстрації та технічної інвентаризації м. Євпаторії» просить скасувати зазначене рішення суду з прийняттям нового про відмову у задоволенні позову , посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на неповне з’ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника КРП «Бюро реєстрації і технічної інвентаризації м. Євпаторії», колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності. Оскільки ОСОБА_5 і Роздольненська селищна рада виконали всі умови договору, але не посвідчили зазначений договір купівлі-продажу нерухомого майна нотаріально, суд першої інстанції на підставі частини 2 ст. 220 ЦК України визнав можливим визнати даний договір купівлі-продажу дійсним і визнати право власності за ОСОБА_5 на 45/100 часток нежитлової будівлі.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким вирішенням спору, вважає, що суд першої інстанції допустив грубі порушення норм матеріального права, що тягнуть за собою скасування судового рішення за підстав пункту 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України з ухваленням нового про відмову у позові.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.09.2005 Роздольненській селищній раді належала на праві власності нежитлова будівля, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с. 8-9).
В обґрунтування позовних вимог, позивач ОСОБА_5 посилався на укладений 14 травня 2007 року письмовий договір купівлі-продажу, за умовами якого Роздольненська селищна рада передає у власність покупця ОСОБА_5 нерухоме майно – 44/100 частки домоволодіння, АДРЕСА_1, яке належить їй на праві власності згідно зі свідоцтвом про право на нерухоме майно, а останній сплачує їй грошову суму, обумовлену договором купівлі-продажу в сумі 13740 грн.(а.с. 10-13).
Позивач ОСОБА_5 посилався на виконання умов договору та передачу продавцеві зазначеної у договорі купівлі-продажу суми грошей. Однак продавець ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі.
Колегія суддів вважає, що зазначений письмовий договір не може бути безумовною підставою для визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Відповідно до частини 2 статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
За статтею 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 210 ЦК України такий договір підлягає державній реєстрації і вважається вчинений з моменту його державної реєстрації.
Частиною 3 статті 640 ЦК України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації – з моменту державної реєстрації.
Таким чином, законодавець відрізняє договори, які підлягають нотаріальному посвідченню від договорів, які підлягають державній реєстрації та договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Проте, як убачається з конкретного змісту частини 2 статті 220 ЦК України, вказана норма матеріального закону передбачає можливість визнання дійсними тільки договорів, які підлягають лише нотаріальному посвідченню, і не передбачає можливість визнання дійсними договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
З огляду на наведене, законодавче закріплення судового захисту цивільних прав та інтересів таким способом, як визнання дійсними договорів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації – відсутнє.
В той же час, відповідно до положень частини 2 статті 55 Закону України «Про нотаріат» частини 2 статті 182 ЦК України правочини щодо нерухомості підлягають саме нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Таким чином, діюче на час виникнення спірних правовідносин законодавство, взагалі виключає правову можливість визнання в судовому порядку дійсним договору, який підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Проте, вирішуючи спір, суд першої інстанції вказані обставини безпідставно не врахував і тому прийняв рішення з грубим порушенням матеріального закону.
Крім того, слід враховувати таке.
Відповідно до частини 1 статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.
У сенсі положень частини 2 статті 215, частини 1 статті 216 ЦК України вказаний правочин після його укладення взагалі не створював жодного юридичного наслідку.
Однією з підстав позовних вимог було ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору. Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач взагалі не заперечував проти позову і повністю його визнавав. Це свідчить, у свою чергу, про відсутність взагалі спору на час розгляду справи.
Доказів того, що відповідач ухилявся від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна в матеріалах справи немає.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстав для визнання зазначеного договору дійсним за правилами частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України при розгляді справи не встановлено.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що вищезазначені положення закону виключали можливість задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог пункту 4 частині 1 статті 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, що є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні за його необґрунтованістю та безпідставністю.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу КРП «Бюро реєстрації і технічної інвентаризації м. Євпаторії» задовольнити.
Рішення Роздольненського районного суду Автономної Республіки Крим від 06 червня 2007 року скасувати і ухвалити нове.
У задоволенні позову ОСОБА_5 до Роздольненської селищної ради про визнання угоди купівлі-продажу дійсною і визнання права власності на нежилу будівлю - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді: Горбань В.В. Курська А.Г. Чистякова Т.І.