Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2011 року лютого місяця „07” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Горбань В.В.
Суддів: Курської А.Г.
Макарчук Л.В.
При секретарі: Савенко М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, 3 особа – ВГІРФО Київського району м. Сімферополя, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення і вселення, зобов’язання зняти з реєстраційного обліку, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 за довіреністю ОСОБА_8 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 29 листопада 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
27 липня 2010 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, 3 особа – ВГІРФО Київського району м. Сімферополя, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення і вселення, зобов’язання зняти з реєстраційного обліку. Вимоги мотивовані тим, що вона є власником будинку АДРЕСА_1. Крім неї в будинку зареєстрований і проживає її син ОСОБА_6. Посилається на те, що син без її згоди та дозволу відповідних органів самовільно зруйнував капітальні стіни будинку між двома кімнатами, зруйнував підлогу, кімнату, в якій вона проживала та поселив її на кухню. Відповідач забороняє їй користуватися газом, водою, електричною енергією, оскорбляє та погрожує їй, чим створив неможливі умови для проживання в будинку. Вона неодноразово вимагала привести будинок в попередній стан, проте відповідач її вимогу ігнорує. У травні 2010 року ОСОБА_6 змінив замки на вхідних дверях будинку та вигнав її, у зв’язку з чим вона вимушена проживати у другого сина. Зазначає, що відповідач без її дозволу поселив в квартиру свою дружину ОСОБА_7 На підставі ст. 391 ЦК України, ст.ст. 116, 157 ЖК України просить усунути перешкоди у користуванні будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_6, ОСОБА_7, вселити її до будинку, зобов’язати СГІРФО Київського району м. Сімферополя ГУ МВС України в АР Крим зняти ОСОБА_6 з реєстраційного обліку за вищезазначеною адресою.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 29 листопада 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_9 за довіреністю ОСОБА_8 просить скасувати рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_5 в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на неповне з’ясування обставин, які мають суттєве значення для розгляду справи, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення позивачки, її представника, відповідачів, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні власністю – житловим будинком шляхом вселення позивачки в будинок, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог та відсутності перешкод з боку відповідачів для вселення в спірний будинок.
Проте з такими висновками суду в погодитися не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що позивачка ОСОБА_5 є власником житлового будинку АДРЕСА_1. (а.с. 9-12).
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник згідно зі ст. 319 ЦК України володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_5 обґрунтовувала свої вимоги тим, що відповідачі створили їй неможливі умови для проживання, виселили її на кухню, а у травні 2010 року замінили замки, в зв’язку з чим вона змушена проживати у старшого сина за іншою адресою.
Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
У засіданні суду апеляційної інстанції відповідачі не заперечували факту заміни замків у будинку та проживання позивачки за іншою адресою.
Позивачка в засіданні суду апеляційної інстанції надала докази того, що вона проживає у старшого сина за адресою: АДРЕСА_2.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої дійшов помилкового висновку про недоведеність позову та відсутність перешкод з боку відповідачів для вселення позивачку в спірний будинок.
Оцінюючи відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України надані сторонами докази, колегія суддів дійшла висновку про порушення відповідачами законного права позивачки розпоряджатися своєю власністю та встановив факт позбавлення позивачки в повній мірі використовувати права власника спірного будинку, зокрема, проживати у цьому будинку, що відповідно до норм ст. 391 ЦК України є підставою для усунення порушень прав власника, усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном шляхом вселення позивачки в спірний будинок.
Оскільки cуд першої інстанції зазначеного не врахував та вирішив спір без повного з’ясування обставин справи та недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, що відповідно до п. п. 1, 3, частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України є підставою для скасування судового рішення в частині відмови у задоволенні позову про вселення позивачки з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_5 за обраним нею способом захисту порушеного права.
Відмовляючи у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення відповідачів та зняття з реєстрації, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог та їх недоведеності.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.
При розгляді справи встановлено, що відповідач ОСОБА_6, який є сином позивачки ОСОБА_5 - власника житлового будинку АДРЕСА_1, поселився і був зареєстрований в даному будинку як член сім’ї власника (а.с. 13-16). В 2001 році відповідач ОСОБА_6 зареєстрував шлюб з ОСОБА_10, яка зі згоди позивачки поселилася в спірний будинок, де проживає до теперішнього часу, тобто понад 10 років.
Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім’ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, зокрема, їх діти, а також й інші особи, якщо вони проживають разом з власником і ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім’ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 цього Кодексу.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачі вселилися в спірний будинок на правах членів сім’ї власника будинку. При цьому правильно зазначив, що позивачка не довела обставин, що відповідачка ОСОБА_10 вселилася в спірний будинок без згоди власника будинку – ОСОБА_5
Відповідно до норм ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користуватися ним інакше як із підстав і в порядку, передбачених законодавством.
Статтею 157 ЖК України встановлено, що членів сім’ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу.
Звертаючись до суду з позовом про виселення відповідачів, позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що відповідачі руйнують та псують спірне жиле приміщення та систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для неї проживання з ними в одному будинку, а відповідачка ОСОБА_10 також самоправно вселилася в спірний будинок, тому просила позов задовольнити на підставі ч.ч. 1, 3 ст. 116 ЖК України.
Згідно з ч. 1 ст. 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Частиною 3 статті 116 ЖК України передбачено виселення осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, без надання їм іншого жилого приміщення.
Суд першої інстанції, виходячи з правил ст.ст. 156, 157, 116 ЖК України та не встановивши факту руйнування та псування жилого приміщення, систематичного порушення відповідачами правил співжиття, які роблять неможливим проживання позивачки з відповідачами в спірному будинку, та застосування до відповідачів заходів запобігання і громадського впливу, а також самоправного вселення відповідачки в спірне жиле приміщення, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог і правильно ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до вимог частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Всупереч вимогам статті 60 ЦПК України позивачка не надала доказів, які могли б спростувати висновки суду.
Так, доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи колегія суддів до уваги взяти не може, оскільки судом першої інстанції фактичні обставини з’ясовані повно та всебічно і висновки суду відповідають встановленим фактам.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, тому не можуть бути визнані обґрунтованими.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач ОСОБА_6 без згоди позивачки поселив у будинок свою дружину, чим порушив вимоги ст. 156 ЖК України. колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки зазначені обставини були предметом дослідження і оцінки суду першої інстанції і в рішенні суду наведені переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків щодо недоведеності зазначених обставин.
Що стосується доводів скарги про те, що відповідачі без згоди позивачки та дозволу відповідних органів провели реконструкцію належного їй на праві власності жилого будинку, що є підставою для їх виселення з будинку відповідно до правил ч. 1 ст. 116 ЖК України, то колегія суддів вважає їх неприйнятними, оскільки сам по собі факт самочинного будівництва не може бути безспірним доказом того, що відповідачі зруйнували жиле приміщення або привели його в непридатний для проживання стан.
Судом правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено в цій частині рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил ст. 10, 11, 60, 212 ЦПК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення в частині відмови у задоволенні позову про виселення немає.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з наведеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 за довіреністю – ОСОБА_8 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 29 листопада 2010 року в частині відмови у позові про вселення скасувати і ухвалити нове.
Вселити ОСОБА_5 в житловий будинок АДРЕСА_1 Автономної Республіки Крим.
В решті це ж рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді: Горбань В.В. Курська А.Г. Макарчук Л.В.