РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Пономаренко А.В.
Суддів Дралла І.Г.,
Павловської І.Г.
При секретарі Таранець О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа – орган опіки та піклування –відділ у справах дітей Сакської міської ради АР Крим, про визнання частки майна роздільним майном подружжя, поділ спільного сумісного майна подружжя,
за апеляційною скаргою ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 10 червня 2011 року,
ВСТАНОВИЛА :
У вересні 2009 року представник ОСОБА_6 – ОСОБА_5 звернулася до суду з зазначеним позовом , посилаючись на те, що з 26 лютого 2004 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі , під час якого за спільні кошти придбали однокімнатну квартиру НОМЕР_1.
Крім того, за рахунок особистих коштів позивача ОСОБА_6 відповідачка купила двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Право власності на обидві квартири зареєстроване за ОСОБА_7
У зв’язку з зазначеними обставинами представник позивача просила визнати спільним сумісним майном подружжя квартиру АДРЕСА_4 та визнати за ОСОБА_6 право власності на 1\2 частку цієї квартири , а також визнати квартиру АДРЕСА_1 роздільним майном подружжя і визнати за позивачем право власності у цілому на дану квартиру .
Рішенням Сакського міськрайонного суду АР Крим від 10 червня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 – ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не дав належної правової оцінки наявним у справі доказам , у зв’язку з чим дійшов хибного висновку щодо безпідставності позовних вимог , який не відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Крім того, на думку представника позивача , суд припустився суперечливих висновків щодо статусу вищевказаної квартири у м.Саки , фактично визнавши це майно спільним сумісним майном подружжя , водночас відмовивши у визнанні права власності ОСОБА_6 на 1\2 частку даної квартири.
В запереченнях на апеляційну скаргу відповідачка і третя особа просять апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з’явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі-ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак оскаржене рішення суду не відповідає цілком зазначеним вимогам закону.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності і необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_6 , з чим повністю не може погодитись колегія суддів.
Положеннями статті 60 Сімейного кодексу (далі - СК) України визначені підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя , яким вважається майно, набуте подружжям за час шлюбу, крім випадків, встановлених статтею 57 цього Кодексу , відповідно до якої особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте ним або нею до шлюбу , під час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначається за правилами статті 70 СК України, зокрема, частки майна кожного з подружжя є рівними , якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до статті 71 цього Кодексу майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. При цьому беруться до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення для справи.
Зазначені норми матеріального права презюмують факт спільної сумісної власності подружжя , доки не доказано інше кимось з подружжя.
Роз’ясненнями у пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007року « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено необхідність при вирішенні спорів між подружжям про майно встановлювати обсяг спільно нажитого майна , наявного на час припинення спільного ведення господарства , з’ясовувати джерело і час його придбання.
За загальним правилом , установленим статтею 60 ЦПК України , кожна сторона зобов’язана довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків ,установлених статтею 61 цього Кодексу .
Отже, за вимогами закону для визнання майна особистою власністю одного з подружжя або спільною сумісною власністю подружжя, відповідно до зазначеної процесуальної норми, на сторін покладається обов’язок доведення фактів придбання одним з подружжя майна під час спільного чи окремого проживання незалежно від реєстрації чи розірвання шлюбу, обсяг спірного майна, трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох при створенні спільної власності подружжя та, залежно від установленого, розмір часток подружжя у спільній сумісній власності.
Судом першої інстанції встановлено , що з 26 лютого 2004 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 09 червня 2009 року на підставі рішення суду від 28 травня 2009 року.
Під час шлюбу ОСОБА_7 за договорами купівлі-продажу 05 квітня 2004 року була придбана за 18700 грн. квартира АДРЕСА_1, а 25 грудня 2004 року – за 73000 грн. квартира АДРЕСА_4.
Правильність викладених обставин сторонами не заперечується і підтверджена матеріалами справи ( а.с. 8,10-13,17-18 ).
На порушення вищезазначених правових норм позивач на навів безперечних доказів того, що спірна квартира АДРЕСА_4 є об’єктом спільної сумісної власності сторін як подружжя .
Посилання ОСОБА_6 на купівлю зазначеної квартири за рахунок грошей спільного сімейного бюджету спростовується наявними у справі доказами про витрачання на придбання цього майна грошей , отриманих ОСОБА_7 від продажу належної їй з донькою ОСОБА_8 приватизованої квартири АДРЕСА_3 , а саме: договором купівлі-продажу цієї квартири від 27 жовтня 2004 року, квитанцією про внесення на банківській рахунок в Укрексімбанку м. Львова відповідачкою 27 жовтня 2004 року 10000 доларів США, договором відкриття банківського рахунку № 1035 від 27 жовтня 2004 року між ОСОБА_7 і ВАТ « Державний експортно – імпортний банк України», довідкою про відкриття відповідачкою 03 листопада 2004 року у відділенні Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» № 4573 у м.Саки депозитних рахунків на суми 6000 і 10000 доларів США, які були закриті 03 грудня 2004 року (а.с. 49-54,61- 63).
Докази , на які посилається позивач у підтвердження статусу квартири у м.Євпаторія як спільної сумісної власності подружжя, - розписки ОСОБА_9 від 02 грудня 2005 року, 25 листопада 2006 року , 02 грудня 2007 року , 25 грудня 2008 року про отримання від ОСОБА_6 8000 доларів США у рахунок повернення позичених ним у грудні 2004 року 10000 доларів США для купівлі квартири в м. Євпаторія ( а.с. 78-81,83) були предметом оцінки та дослідження судом першої інстанції відповідно до вимог статті 212 ЦПК України.
Таким чином доводи ОСОБА_7 про придбання спірної квартири в м.Євпаторія хоча і під час шлюбу з позивачем, але за рахунок коштів, що належали їй особисто , є обґрунтованими і місцевий суд при вирішенні справи дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_6 стосовно поділу цієї квартири як спільного сумісного майна подружжя .
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання квартири АДРЕСА_1 роздільним майном подружжя і визнання права власності на цю квартиру , суд виходив з відсутності правових підстав для його задоволення за недоведеністю сторонами факту придбання цього майна за рахунок особистих коштів кожного з подружжя .
Проте, правильно керуючись відсутністю у справі безперечних доказів придбання вищевказаної квартири за особисті кошти позивача , отримані від продажу належного йому до шлюбу з відповідачкою автомобілю MERCEDES – BENZ С 200 ELEGANS державний номер НОМЕР_1 ( а.с. 25,33,42,73 ), місцевий суд визнав спірну квартиру в м.Саки спільним сумісним майном подружжя, залишивши поза увагою , що за правилами статей 60 і 70 СК України у такому випадку це майно належить до об’єктів спільної сумісної власності подружжя, в якої їхні частки є рівними, та підлягає поділу і кожна із сторін набула право власності на 1/2 частку даного майна .
Оскільки при вирішенні справи суд першої інстанції не врахував вимог наведених норм матеріального закону і дійшов помилкового висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_6 про поділ спірної квартири в м.Саки, оскаржене рішення в цій частині не можна визнати законним та обґрунтованим .
З огляду на наведене відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 10 червня 2011 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання квартири АДРЕСА_1 АР Крим роздільним майном подружжя та визнання права власності на цю квартиру підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення - про часткове задоволення позову і визнання за позивачем і відповідачкою права власності кожного на 1\2 частку даної квартири .
Відповідно до частини 5 статті 88 ЦПК України суд апеляційної інстанції при ухваленні нового рішення відповідно змінює розподіл судових витрат, тому зі ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 підлягають стягненню судові витрати по справі пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 153,50 грн. (187 : 2 = 93,50 грн.+ 60 грн. /120 :2/ ).
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, статтями 313, 314 та 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 10 червня 2011 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання квартири АДРЕСА_1 АР Крим роздільним майном подружжя і визнання права власності на вищевказану квартиру скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_6 право власності на 1\2 частку квартири АДРЕСА_1 АР Крим.
Визнати за ОСОБА_7 право власності на 1\2 частку квартири АДРЕСА_1 АР Крим.
Стягнути зі ОСОБА_10 на користь ОСОБА_6 судові витрати у розмірі 153,50 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили у день його проголошення та може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.
Судді: Пономаренко А.В. Дралло І.Г. Павловська І.Г.