Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2011 року лютого місяця „28” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді: Горбань В.В.

           Суддів: Курської А.Г., Чистякової Т.І.

                                 При  секретарі: Савенко М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу  за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, 3 особа – ОСОБА_7, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 квітня 2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

13 серпня 2008 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, 3 особа – ОСОБА_7, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Вимоги мотивовані тим, що він є власником автомобіля «Volkswagen Passat GL”, 1989 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. 15.08.2005 року близько 21-00 години на 81 км автодороги Сімферополь-Ялта-Севастополь трапилась дорожньо-транспортна пригода. Винним у скоєнні ДТП визнаний водій ОСОБА_6, який, керуючи транспортним засобом БМВ Х-5, реєстраційний номер НОМЕР_2, допустив порушення п.п. 10.1, 13.1, 12.3 ПДД України, в результаті чого сталося зіткнення з автомобілем позивача. Проведеним автотоварознавчим дослідженням  № 55 від 16.08.2005 року матеріальна шкода, спричинена його автомобілю, становить 9826,95 грн. Власником автомобіля БМВ Х-5, реєстраційний номер НОМЕР_2, є ОСОБА_7,  відповідач має право оперативного управління автомобілем, а тому на підставі    ч. 2 ст. 1187 ЦК України несе відповідальність по відшкодуванню шкоди. Посилається на те, що він є засновником, директором ТОВ «Ай-панда-тур», основною діяльністю якого є організація відпочинку дітей в Криму. До його обов’язків відноситься закупівля продуктів харчування, а у з в’язку з тим, що його автомобіль в результаті ДТП зазнав ушкоджень, він не мав можливості його використання, а тому користувався послугами таксі. З 16.08.2005 року по 10.09.2005 року він витратив за послуги таксі 3446,84 грн. Зазначає, що дорожньо-транспортною пригодою йому спричинено моральну шкоду. Моральну шкоду обґрунтовує  тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди  у нього погіршилося емоційне самопочуття, здоров’я, він повинен звертатися до суду, оскільки відповідач відмовився добровільно відшкодувати спричинену шкоду, позбавлений можливості повноцінно працювати, відпочивати, користуватися автомобілем за його призначенням, він та його сім’я повинні витрачати додатково кошти на ремонт автомобіля, на оплату послуг таксі, нести судові витрати. Усе це потребувати додаткових зусиль для організації життя та нормальних життєвих зв’язків. Просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 9826,95 грн., моральну шкоду в розмірі 10 000 грн., судові витрати 148 грн., за проведене автотоварознавче дослідження 300 грн., витрати за висновок спеціаліста за обставинами ДТП – 367 грн., транспортні витрати 3446,86 грн.

Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим  від 20 квітня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції,  посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на неповне з’ясування обставин, які мають суттєве значення для розгляду справи, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.  

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Справа № 22-ц/0190/213/11 р                               Головуючий в 1 інстанції          Савранська Т.І.

                                          Доповідач                    Горбань В.В.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив  з того, що з вини відповідача ОСОБА_6 сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пошкоджено автомобіль «Volkswagen Passat GL”, що є власністю позивача ОСОБА_5 Однак при цьому визнавав недоведеними позовні вимоги щодо розміру спричиненої позивачеві матеріальної шкоди.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з вини відповідача сталася ДТП, унаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача, але при цьому не може погодитися з висновками щодо недоведеності розміру спричиненої ОСОБА_5 матеріальної шкоди.

При розгляді справи судом встановлено, що 15 серпня 2005 року о 21 годині сталася дорожньо-транспортна пригода, в якій ОСОБА_6,  керуючи транспортним засобом марки «БМВ», номерний знак НОМЕР_2, на автодорозі Сімферополь-Ялта-Севастополь, допустив порушення  пунктів 10.1, 13.1, 12.3 ПДР, що призвело до зіткнення з рухавши попереду автомобілем «Volkswagen Passat GL”, номерний знак НОМЕР_3, яким керував ОСОБА_5

За фактом порушення водієм ОСОБА_6  правил дорожнього руху  було відмовлено у порушенні кримінальної справи за ч. 1 ст. 286 КК України і копію постанови про відмову  у порушенні кримінальної справи від 24.08.2005 року направлено до відділу ДАЇ для вирішення питання про прийняття мір адміністративного впливу до водія ОСОБА_6  за невиконання вимог пунктів 10.1, 13.1, 12.3 ПДР, що знаходиться у причинному зв’язку з наступившими  наслідками (а.с.13-14). Матеріали адміністративної справи були  передані на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 грудня 2005 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_6 за ст. 124 КупАП закрито в зв’язку зі спливом строку притягнення порушника, з вини якого сталася ДТП, до адміністративної відповідальності (а.с. 12).

Згідно з висновком автотехнічної експертизи, проведеної під час вирішення питання про порушення кримінальної справи по фату ДТП, у даній дорожній пригоді дії водія ОСОБА_6 не відповідали вимогам п. п. 10.1, 13.1, 12.3  Правил дорожнього руху, що стало причиною ДТП (а.с. 15-16).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що з вини водія ОСОБА_6 який управляв автомобілем «БМВ», сталася дорожньо-транспортна пригода.

Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі /право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо/ володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Як убачається з матеріалів справи, в результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль, що знаходиться у законному володінні позивача, зазнав механічних пошкоджень.

Згідно з висновком автотоварознавчого дослідження № 55 від 16 серпня 2005 року матеріальна шкода спричинена автомобілю «Volkswagen Passat GL», номерний знак НОМЕР_3 складає 9826 гр. 95 (а.с. 19-24).

            Відповідно до акту виконаних робіт від 10.09.2005 року вбачається, що вартість відновлювальних робіт  складає 9750 грн., яка позивачем сплачена виконавцю робіт за ремонт пошкодженого автомобіля – ПП ОСОБА_8 (а.с. 53).

Відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції керувався тим, що ні висновок автотоварознавчого дослідження № 55 від 16 серпня 2005 року, ні  акт виконаних робіт від 10 вересня 2005 року не можуть бути належними доказами щодо визначення розміру матеріальної шкоди, оскільки у справі автотоварознавча експертиза не призначалась і такого клопотання під час розгляду справи позивачем заявлено не було.

Проте погодитися із таким висновком суду не можна.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10,  ч. 1 ст. 60 ЦПК України  кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо розміру спричинення матеріальної шкоди, внаслідок пошкодження автомобіля в результаті ДТП, позивач посилався на висновок автотоварознавчого дослідження № 55 від 16 серпня 2005 року та на акт виконаних робіт по ремонту автомобіля від 10 вересня 2005 року.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача посилався на те, що ні висновок спеціаліста, ні акт виконаних робіт не можна вважати належним доказом.

Але при цьому представник відповідача  не надав будь-яких доказів, які б спростовували висновок спеціаліста і акт виконаних робіт щодо визначення розміру матеріальної шкоди, не було також заявлено останнім клопотання про призначення автотоварознавчої  експертизи.

Відповідно до правил ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При апеляційному перегляді справи, представнику відповідача було роз’яснено його право заявити клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи у разі, якщо він не погоджується з розміром матеріальної шкоди, яка визначена висновком автотоварознавчого  дослідження № 55 від 16.08.2005 року.

Проте представник відповідача відмовився від призначення у справі автотоварознавчої експертизи.

Таким чином, оскільки ні відповідачем, ні його представником не надано інших доказів, які б спростовували надані суду позивачем докази на підтвердження розміру матеріально шкоди і у суді апеляційної інстанції фактично відмовилися від проведення автотоварознавчої експертизи, тому колегія суддів не може погодитися з висновком суду про нездатність визначити розмір шкоди, яка була завдана майну позивача в результаті ДТП.

Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Враховуючи, що позивачем у вересні 2005 року автомобіль був відремонтований самостійно, що підтверджується актом виконаних робіт від 10.09.2005 року, з якого вбачається, що вартість відновлювальних робіт і матеріалів складає 9750 грн., які були сплачені позивачем виконавцю робіт - ПП ОСОБА_8, і ця сума матеріальних збитків фактично співпадає з розміром матеріальної шкоди, який був визначений відповідно до висновку автотоварознавчого дослідження (9826, 95 грн.), то колегія суддів вважає, що сума матеріальних збитків, завданих позивачеві пошкодженням його майна, повинна визначатися відповідно до акту виконаних робіт від 10 вересня 2005 року і складає 9750 грн., що відповідає дійсній шкоді.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що цю суму слід стягнути з відповідача, оскільки з його вини сталося дорожньо-транспортна пригода.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив, що оскільки обставин заподіяння майнової шкоди позивачу не встановлено, то відсутні підстави і для відшкодування моральної шкоди у розумінні ст. 23 ЦК України.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України потерпілій особі відшкодовується моральна шкода, що полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з пошкодженням її майна.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода завдана фізичної або юридичної особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Аналіз зазначених норм цивільного законодавства дозволяє дійти висновку про наявність у позивача ОСОБА_5 права на відшкодування моральної шкоди, завданої пошкодженням його майна.

Із матеріалів справи вбачається, що з вини відповідача позивач зазнав моральних страждань, оскільки у зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою він переніс нервовий струс, отримав тілесні ушкодження, а також у зв’язку з пошкодженням автомобілю позивач не міг користуватися ним, що  вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія суддів вважає, що з урахуванням характеру та обсягу моральних страждань, які зазнав позивач з вини відповідача, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, ОСОБА_5 слід визначити моральну шкоду в розмірі 2000 грн.

           Посилання позивача на те, що йому спричинена моральна шкода у розмірі 10 000 грн., колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки ОСОБА_5 не надав доказів, які б підтверджували спричинення йому моральної шкоди саме у такому розмірі.

           Відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

            Згідно зі ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

           До витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, належать: витрати на інформаційно-технічне забезпечення; витрати на правову допомогу, витрати сторін та їх представників, що пов’язані з явкою до суду; витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням  судових експертиз.

          Оскільки позивачем понесені витрати на проведення автотоварозначного дослідження і витрати на оплату спеціаліста-автотехніка, які не відносяться до судових витрат, пов’язаних з розглядом справи, тому вони не підлягають стягненню на користь позивача за правилами  ст. ст. 79, 88 ЦПК України.

           Разом з тим на користь позивача з відповідача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, а саме судовій збір у розмірі 106 грн. (97 грн. 50 коп. + 8 грн. 50 коп.) і витрати на інформаційно-технічне  забезпечення розгляду справи  в розмірі 30 грн.

           За таких обставин, оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду в повному обсязі не відповідають обставинам справи, тому рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення матеріальної і моральної шкоди на підставі п.п. 1, 2, 3 статті 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Що стосується висновків суду про відмову у задоволенні позову позивача про стягнення витрат на проїзд у таксі, то колегія суддів з ним погоджується, оскільки він відповідає фактичним обставинам та вимогам закону.      

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 квітня 2010 року в частині  відмови у задоволенні позову про відшкодування матеріальної і моральної шкоди скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_5 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6  на користь ОСОБА_5  у відшкодування матеріальної шкоди – 9750 грн., у відшкодування моральної шкоди – 2000 грн.,  витрати, пов’язані зі сплатою судового збору в розмірі 106 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи – 30 грн., а всього  11886 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 90 грн. на рахунок № 31215263700002, одержувач – держбюджет м. Сімферополя, код бюджетної  класифікації  доходів: 22050002, код ЄДРПОУ – 34740405, банк – ГУ Держказначейства України в АРК, МФО – 824026.

В решті це ж рішення залишити без змін.

  Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його  проголошення.

            Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді:       Горбань В.В.               Курська А.Г.                   Чистякова Т.І.