УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді Кузнєцової О.О.
суддів Берещанської І.І.
Новікова Р.В.
при секретарі Ломовському І.В.
розглянувши в відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду АР Крим цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права на частку нерухомого майна у вигляді майнових витрат,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 31.03.2011 року,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом та, остаточно вточнивши позовні вимоги, просив визнати за ним право на частку житлового будинку та господарський споруд по АДРЕСА_1, мотивуючи вимоги тим, що з 1989 року постійно проживав однією родиною з власницею житлового будинку ОСОБА_4, за рахунок власних грошових внесків та трудової участі значно поліпшив та збільшив у вартості цій житловий будинок, а тому набув права на його частку, однак після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 її спадкоємцем ОСОБА_5 його права не визнаються.
Рішенням Сакського міськрайонного суду АР Крим від 31.03.2011 року у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.
На вказане судове рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального закону та невідповідності висновків суду фактичним обставинам у справі.
У запереченнях ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу відхилити. Вказавши на неспроможність наведених в ній доводів.
Справа №22-ц-0190/4596/11 головуючий суддя суду першої інстанції Дахневич О.Д.
суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Кузнєцова О.О.
Обговоривши доводи апеляційної скарги та поданих на неї заперечень, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню, а рішення суду не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення по відмову у позові, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності заявлених вимог.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони засновані на матеріалах справи та відповідають нормам матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Сакського міськрайонного суду АР Крим від 27.01.2007 року встановлено юридичний факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 і ОСОБА_4 з 1989 року по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6).
Рішенням Сакського міськрайонного суду АР Крим від 25.01.2006 року за ОСОБА_5, як спадкоємцем за законом першої черги, визнано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 (а.с. 5).
Ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 18.02.2008 року при апеляційному перегляді за апеляційною скаргою ОСОБА_2 рішення суду від 25.01.2006 року встановлено, а тому відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України не потребує доказуванню, що спірний житловий будинок був отриманий чоловіком ОСОБА_8, батьком відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_9 у 1966 році, а станом на 24.04.1970 року ним проведено повний розрахунок за нього.
Ставлячи питання про визнання права власності на частку житлового будинку, ОСОБА_2 посилається на те, що за рахунок власних грошових внесків та своєї трудової участі під час сумісного проживання з власницею житлового будинку однією сім’єю без реєстрації шлюбу будинок було значно поліпшено та збільшено у вартості.
Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, яке не перебувають у шлюбі між собою та будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 СК України.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України, майно, набуто до шлюбу, є об’єктом права приватної власності дружини чи чоловіка.
Частиною 1 ст. 62 СК України встановлено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своєї вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Між тим, ставлячи питання про поліпшення житлового будинку та збільшення його у своїй вартості, позивачем на виконання вимог ст. 10, 60 СК України, не надано безумовних доказів у підтвердження того, чи здійснені ці поліпшення під час його сумісного проживання з ОСОБА_8 та чи дійсно вони є істотними та такими, що збільшили вартість будинку порівняно зі станом на час його придбання.
Надані позивачем копії квитанції на будівельні матеріали, оплату послуг з газо та електропостачання, набуття побутових предметів (а.с. 13-27) такими належними та допустимими доказами не є.
До матеріалів справи, надано копію Технічного паспорту на житловий будинок (а.с. 37-44), який виготовлений 18.11.2005 року, тобто вже після смерті ОСОБА_8, та копію домової книги (а.с. 28-30), за даними якої станом на 1969 рік розмір як житлової так і загальної площі житлового будинку суттєво не відрізняється від даних станом на час вирішення справи по суті.
За загальним правилом цивільного права, об’єктом права власності на нерухоме майно є насамперед житловий будинок. Господарські будівлі і споруди є речами, що призначені для обслуговування житлового будинку та є його приналежністю. Отже, облаштування подвір’я, побудова навісів, сараїв, гаражу та інших господарських будівель та споруд, на чому наполягає позивач, навіть, якщо вони побудовані під час його сумісного проживання з ОСОБА_8 за рахунок у тому числі його грошових внесків та трудової участі, не можна визнати, як істотне поліпшення житлового будинку, збільшення його у своєї вартості та відповідно визнання цього будинку об’єктом права спільної власності подружжя або визнання за позивачем будь-яких прав на цій будинок.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що проживаючи з ОСОБА_2 однією сім’єю, ОСОБА_8 станом на 1990 рік визначила права останнього на житловий будинок лише як наймача, уклавши з ним відповідний договір (а.с. 10), що не можна прирівняти до прав співвласника.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення на користь ОСОБА_2 понесених ним витрат на поліпшення житлового будинку та його утримання.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 року "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" роз’яснено, що члени сім’ї власника жилого будинку, якщо вони брали участь лише у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних приміщень або коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них ст. 156 ЖК України обов’язок, вправі вимогами відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу вони надавали не безоплатно. При цьому, зазначені роз’яснення постанови Пленуму Верховного Суду України не суперечать нормам чинного законодавства.
Ставлячи питання про стягнення затрат на будівництво підсобних будівель, утримання будинку та його облаштування, позивач не надав суду доказів, що понесені ним витрати надавалися не безоплатно та вони перевищували визначені ч. 3 ст. 156 ЖК України витрати по утриманню будинку і прибудинкової території та проведенню їх ремонту.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.
Колегія суддів, переглядаючи законність та обґрунтованість судового рішення відповідно до положень ст. 303 ЦПК України, вважає, що судом першої інстанції правильно, повно, об’єктивно та всебічно встановлені обставини справи, характер спірних правовідносин, наданим та дослідженим доказам дана належна правова оцінка, на підставі чого, вирішуючи спір у межах заявлених вимог, ухвалено рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, підстав для скасування якого за апеляційною скаргою немає.
Таким чином, визнавши, що судом першої інстанції ухвалено рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів, відповідно до ст. 308 ЦПК України, вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, залишивши рішення суду без змін.
На підставі наведеного та, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цвіль них справах Апеляційного суду АР Крим,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити..
Рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 31.03.2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді:
Берещанська І.І. Кузнєцова О.О. Новіков Р.В.