Судове рішення #17753916

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

_____________________________________________________________________________


Справа № 22-ц/0191/647/2011 Головуючий суду першої інстанції Шкуліпа В.І.

Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Притуленко О.В.


РІШЕННЯ

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

08 червня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії в складі:

головуючого – судді         Притуленко О.В.,

суддів:             Авраміді Т.С., Кустової І.В.,

при секретарі             Воронович К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, виділ часток у спільному майні, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в здійсненні права власності та розподіл майна, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 21 березня 2011 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2005 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом.

          У позові зазначила, що з 1996 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем ОСОБА_4 Під час спільного проживання, 16 березня 2001 року, вони за спільні кошти придбали у приватну власність житловий будинокАДРЕСА_1, який за договором дарування було оформлено на ім'я відповідача. На час придбання будинку його вартість складало 14500 грн. За період проживання з відповідачем ними спільно було здійснено переобладнання житлового будинку, проведено добудову та капітальний ремонт, на що було витрачено біля 50000 грн., вартість житлового будинку та споруд істотно збільшилася внаслідок спільних трудових та грошових затрат.

З урахуванням наведеного позивачка просила визнати спірне домоволодіння об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а також розділити його в рівних ідеальних частках між нею та відповідачем.

У листопаді 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3, в якому зазначив, що 16 березня 2001 року, на підставі договору дарування, він прийняв в дар спірний житловий будинок площею 41,9 кв.м. та відповідні господарсько-побутові будівлі та споруди; під час спільного проживання з ОСОБА_3 будинок було реконструйоване, в зв’язку з чим загальна площа збільшилася до 94,4 кв.м.  У червні 2010 року ОСОБА_3, без його дозволу, відгородила частину будинку суцільною цегляною стіною, зайнявши 35 кв.м. житлової площі, яка відповідно до договору дарування належить йому особисто.

З урахуванням наведеного (уточнивши вимоги), просив суд зобов’язати ОСОБА_3 розібрати вказану цегляну стіну, а крім того, поділити між ними побудовані: кухню площею 13,7 кв.м., хол площею 16,2 кв.м., душову площею 1,7 кв.м., сауну площею 3,0 кв.м., санвузол площею 6,1 кв.м. та веранду площею 5,5 кв.м., виділивши у власність ОСОБА_3 хол та веранду, а йому – кухню, душову, сауну та санвузол.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 21 березня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволений: домоволодіння АДРЕСА_1 визнано спільною сумісною власністю подружжя; за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 встановлено право власності на це домоволодіння в розмірі по 1/2 частині за кожним.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.  

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 – ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_4

На думку апелянта, при вирішенні спору суд не врахував, що майно, одержане в дар ОСОБА_4, є його особистою власністю. Виходячи з наведеного, є помилковим висновок суду про те, що спірне домоволодіння повністю є спільною сумісною власністю сторін. Поза увагою суду залишилося і те, що самочинно побудовані будівлі, без їх реєстрації в установленому законом порядку, не можуть бути об’єктом власності.  

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

           Відповідно до статті 22 КпШС України (1969 року) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

           Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь - які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором або законом.

            До спільної сумісної власності не належить майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу, набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто (ст. 24 КпШС України).

            Частиною 1 статті 57 СК майно, також передбачено, що майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування, є особистою власністю дружини (чоловіка).

            Суд може визнати майно дружини (чоловіка) об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо воно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, але при цьому майно, що належало одному із подружжя, не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише в порядку, визначеному ст. 62 СК України (ст.25 КпШС України), тобто право спільної сумісної власності виникає на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом.

           З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3. та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 06 листопада 1996 року.

            Згідно договору дарування від 16 березня 2001 року ОСОБА_4 прийняв в дар від ОСОБА_7 домоволодіння АДРЕСА_1 вартістю 14447 грн., яке складалося з житлового будинку літ. «А» житловою площею 33,4 кв.м та господарських будівель і споруд: літньої кухні літ. «Б», сараю літ. «В», вбиральні літ. «Г», огородження 1 – 4, замощення 1-ІІ, басейну ІІІ.

             З технічного паспорту домоволодіння, складеного станом на 30 серпня 2010 року слідує, що вказаний житловий будинок та господарські будівлі були реконструйовані та добудовані; в якості самочинного будівництва зазначені: житлова прибудова  літ. «А1» площею 24,1 кв.м , веранда лит. «а1» площею 5,9 кв.м, прибудови літ. «а2» площею 34,3 кв.м та літ. «а3» площею 16,9 кв.м , навіс «а4», літня кухня літ. «Е» площею 18,9 кв.м, сарай літ. «Ж», навіс «3», вбиральня-душ літ. «И», навіс «К», сарай літ. «Б» (перебудований).

             Рішенням Керченського міського суду АРК від 22 квітня 2010 року (залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 вересня 2010 року) шлюб, укладений між сторонами, розірвано.

             Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3., суд першої інстанції виходив із того, що за рахунок спільних трудових та грошових затрат ОСОБА_3. та ОСОБА_4 відбулося суттєве збільшення площі будинку АДРЕСА_1, придбаного за рішенням сторін в період перебування їх в зареєстрованому шлюбі. В зв’язку з чим суд дійшов висновку, що спірне домоволодіння є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя і визнав ідеальні частки сторін в цьому майні.

Разом з тим, суд відмовив в задоволенні вимог ОСОБА_4 про поділ спільного майна, посилаючись на наявність у спірному домоволодінні самовільно побудований одинадцяти будівель, які сторонами у встановленому законом порядку не узаконені.  

             Вирішуючи спір, суд не надав належної правової оцінки тому, що домоволодіння, придбане 16 березня 2001 року за договором дарування, є власністю ОСОБА_4 і дійсність вказаного договору дарування ОСОБА_3 не оспорюється.

             Самочинно зведені будівлі не є об’єктом права власності, оскільки за змістом ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва, прийняття його до експлуатації та державної реєстрації. До завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

             В безспірному порядку встановлено, що реконструйований будинок та зведені будівлі у встановленому законом порядку в експлуатацію не прийняти і право власності у будь-кого із сторін на них не виникло.

              За таких обставин суд дійшов хибного висновку про істотне збільшення вартості домоволодіння і неправомірно визнав спірне майно об’єктом спільної сумісної власності сторін.

    Виходячи з того, що рішення суду постановлено з порушенням норм  матеріального права, воно підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3. про визнання домоволодіння АДРЕСА_1 АР Крим спільною сумісною власністю подружжя та визнання за кожною із сторін права власності на 1/2 частину вказаного майна, а також зустрічного позову ОСОБА_4 про поділ майна (при цьому колегія суддів враховує, що вимог стосовно матеріалів, використаних в процесі будівництва, не заявлено).

             Відсутні підстави також для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом зобов’язання ОСОБА_3. розібрати стіну, якою відокремлені кімната-зал площею 20 кв.м та кімната-спальня площею 15 кв.м від іншої частини будинку. Як слідує з технічного паспорту, при придбанні житлового будинку (у березні 2001 року) вхід в ці кімнати був передбачений з кухні площею 8,5 кв.м, але на час розгляду справи в приміщенні колишньої кухні обладнаний санвузол, що робить неможливим відновлення проходу, який існував до реконструкції будинку.

             На підставі наведеного, керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 21 березня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання домоволодіння АДРЕСА_1 АР Крим спільною сумісною власністю подружжя та визнання за кожною із сторін права власності на 1/2 частину вказаного майна

та зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності та розподіл майна.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

Притуленко О.В.                   Кустова І.В             Авраміді Т.С.

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація