АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц/0191/823/2011 Головуючий суду першої інстанції Мрозова Л.М.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Притуленко О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого – судді Притуленко О.В.,
суддів Ломанової Л.О.,
Приходченко А.П.,
при секретарі Воронович К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет застави, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 20 квітня 2011 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У жовтні 2010 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») в особі Кримської республіканської дирекції звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави.
У позові зазначено, що 19 травня 2008 року між Банком та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №014/0044/73/73945, за умовами якого відповідачці було надано кредит в сумі 43000 доларів США строком на 82 місяця зі сплатою 12,95% річних.
В забезпечення виконання умов кредитного договору, між сторонами укладений договір застави №12 від 13 липня 2008 року, предметом якого є належний відповідачці автомобіль марки MAZDA CX 7, 2008 року випуску.
Позичальник ОСОБА_5 свої зобов’язання за кредитним договором від 19 травня 2008 року не виконала, в зв’язку з чим Банк просив суд стягнути з ОСОБА_5 заборгованість по кредитному договору в сумі 53513,44 дол. США, що еквівалентно 423783,63 грн., в тому числі: прострочена заборгованість по кредиту – 40243,45 доларів США (що еквівалентно 318695,93грн.), прострочена заборгованість по процентам за користування кредитом – 2627,30 доларів США (що еквівалентно 20806,11 грн.), пеня за порушення строків повернення кредиту – 9032,34 доларів США (71528,91 грн.), пеня за порушення строків повернення процентів по кредиту – 1610,35 доларів США (12752,68 грн.); у рахунок часткового погашення заборгованості звернути стягнення на предмет застави - належний ОСОБА_5 автомобіль марки MAZDA CX 7.
У січні 2011 року ОСОБА_5 звернулася до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним вказаного кредитного договору, мотивуючи тим, що кредит виданий в іноземній валюті без визначення гривневого еквіваленту грошового зобов’язання, що суперечить ч. 2 ст. 524 ЦК України; на час укладення договору у банку була відсутня індивідуальна ліцензія на здійснення валютних операцій, до укладення договору банк не надав їй інформацію, передбачену положеннями ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, кредитний договір не містить істотних умов, передбачених ст. 345 Господарського кодексу України – у ньому відсутні умови, що передбачають відповідальність банку, підписи сторін договору не скріплені печатками.
Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 20 квітня 2011 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволений. Суд вирішив: у рахунок часткового погашення заборгованості звернути стягнення на рухоме майно ОСОБА_5 – автомобіль марки MAZDA CX 7 з укладанням від імені ОСОБА_5 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, а також наданням ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; стягнути з ОСОБА_5 на користь Банку заборгованість за кредитним договором – 423783,63 грн.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 – відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», зустрічний позов - задовольнити.
На думку апелянта, судом першої інстанції не враховані положення ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ст. 3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», здійснено посилання на ліцензію, яка не містить вказівки на право банку використовувати іноземну валюту на території України. Вважає, що право Банку здійснювати валютні операції, зокрема, кредитування в іноземній валюті згідно банківської ліцензії, дозволом та додатком до дозволу, не кореспондується із правом здійснювати такі операції позивачкою та з його обов’язком проводити розрахунки із першим в іноземній валюті. Вказує, що при вирішенні справи судом не взято до уваги, що оспорюваний кредитний договір, а саме його умови, не відповідають вимогам ст. 345 ГК та ст. 626 ЦК України.
Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.
Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 19 травня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (після внесення змін та доповнень до Статуту перейменований у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_5 (позичальник) укладений кредитний договір №014/0044/73/73945, згідно якого банк надав позичальнику кредит в сумі 43000 доларів США строком на 84 місяця зі сплатою 12,95% річних на придбання автомобілю.
13 червня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 (заставодавець) укладений договір застави №12, за умовами якого остання передала у заставу рухоме майно, що може бути відчужене заставодержателем і на яке може бути звернене стягнення у разі невиконання зобов’язання за кредитним договором №014/0044/73/73945 від 19 травня 2008 року, а саме: автомобіль марки MAZDA CX 7, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.16-17).
Також встановлено, що умови кредитного договору ОСОБА_5 порушувалися, у зв’язку з чим для врегулювання питання щодо погашення кредитної заборгованості у досудовому порядку банком на адресу позичальника 12 березня 2010 року була направлена вимога №16-11/453 про дострокове виконання грошових зобов’язань за кредитним договором (а.с.10). Зазначена вимога залишилася без задоволення.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги і стягнув з ОСОБА_5 на користь банка суму заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на майно, яке знаходиться у заставі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» згідно договору застави майна №12 від 13 червня 2008 року.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, суд належним чином оцінив наявні у справі докази та дійшов правильного висновку про безпідставність заявлених вимог про визнання кредитного договору недійсним.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки обставини, на які посилається ОСОБА_5 у своєму позові не є підставами для звільнення її від відповідальності та для визнання кредитного договору недійсним.
Під час розгляду справи обставини законності надання кредиту у іноземній валюті (доларах США), наявності у Банку відповідного дозволу, банківської ліцензії перевірені судом першої інстанції та їм дана належна правова оцінка відповідно до вимог ст. 212 ЦК України.
Відповідно до положень статей 47 та 49 Закону України «Про Банки і банківську діяльність» банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі, розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підстави банківської ліцензії. Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та іншій зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти – це кошти у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Таким чином, законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власних ризик в іноземній валюті (кредитні операції), які включають у себе як власне надання кредитів, та і отримання процентів та інших платежів за кредитом в іноземній валюті.
Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредит в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.
Доводи апелянта з цього приводу не можна визнати обґрунтованими, оскільки вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено. Тому, згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку, є правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті. Надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів та інших платежів за кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України жодною з сторін договору, за умови, якщо стороною договору є уповноважений банк, який має банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення валютних операцій.
Таким чином, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» маючи банківську ліцензію та дозвіл має право використовувати іноземну валюту на території України для здійснення операцій, перелічених в дозволі, зокрема видавати кредити в іноземній валюті юридичним та фізичним особам.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надання ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредиту в іноземній валюті не є порушенням вимог діючого законодавства та не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним.
Посилання апелянта на те, що до спірних правовідносин належить застосувати положення ст.345 Господарського кодексу України, в який визначені істотні кредитного договору, не можна визнати обґрунтованими, оскільки згідно ст.1 ГК України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. При укладенні договору ОСОБА_5 діяла не як суб’єкт або інший учасник відносин у сфері господарювання.
Безпідставним є також посилання апелянта на те, що кредитний договір №014/0044/73/73945 не містить істотних умов, зокрема, не передбачена відповідальність банку.
Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Таким чином, істотними умовами кредитного договору, що визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів. Всі ці умови спірним кредитним договором передбачені, і саме з приводу невиконання відповідачкою передбачених договором умов повернення кредиту між сторонами виник спір.
Суперечать матеріалам справи також доводи апелянта про те, що банком не доведена сума боргу. Наданий позивачем розрахунок заборгованості з визначенням встановлених договором строків та сум повернення кредиту, дат та сум фактичної сплати кредиту, залишком простроченої заборгованості, нарахованих процентів та пені долучений до позовної заяви. Відповідачкою ці відомості не спростовані.
Не можна визнати підставою для визнання кредитного договору недійсним і той факт, що він від імені банку підписаний заступником керівника Судацького відділення ОСОБА_6, оскільки остання діяла на підставі довіреності, виданої банком, і про це зазначено в договорі.
Змістом кредитного договору спростовуються і доводи апелянта про те, що кредитний договір фактично був нею підписаний 13 червня 2008 року, а не 19 травня 2008 року.
Суперечать матеріалам справи і доводи апелянта про те, що оскаржуване рішення ухвалено на користь Кримської республіканської дирекції, яка не є юридичною особою, оскільки стягнення проведено саме на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Виходячи з того, що ОСОБА_5 не виконала свої договірні зобов’язання, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача.
Згідно ч.2 ст.590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідно до п.5.2 укладеного між сторонами договору, реалізація предмету договору передбачена через аукціон (прилюдні торги).
За таких умов суд неправомірно надав ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» право продажу предмету застави з укладенням від імені відповідача ОСОБА_5 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем з наданням всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
Не врахував суд і положення ч.2 ст.591 ЦК України, згідно яких початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку встановленому законом або договором. Договором, укладеним між сторонами це питання не врегульоване, відтак, реалізація заставленого майна і визначення його вартості повинні здійснюватися відповідно до положень ст.ст. 20, 21Закону України «Про заставу», ст.ст. 54, 58, 62 Закону України «Про виконавче провадження». Враховуючи, що відповідно до п.1.2 договору застави заставою забезпечено зобов’язання за кредитним договором у повному обсязі, без визначення вартості предмета застави, висновок суду про те, що звернення стягнення відбувається у рахунок часткового погашення заборгованості не можна визнати обґрунтованим.
З вищенаведених підстав оскаржене рішення підлягає зміні.
Керуючись статтею 303, пунктом 3 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Судацького міського суду АР Крим від 20 квітня 2011 року змінити – абзац 2 та 3 резолютивної частини рішення викласти наступним чином:
«Стягнути з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (на рахунок Кримської республіканської дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»: №29099516 у Кримській РД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Сімферополь, код ОКПО 20680287, МФО 324021) заборгованість за кредитним договором №014/0044/73/73945 від 19 травня 2008 року в сумі 423783 (чотириста двадцять три тисячі сімсот вісімдесят три) грн.. 63 коп., звернувши в рахунок погашення вказаної заборгованості стягнення на предмет застави: автомобіль марки MAZDA CX 7, 2008 року випуску, об’єм двигуна V 22611 куб.см., номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом реалізації на прилюдних торгах.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді:
Притуленко О.В. Ломанова Л.О. Приходченко А.П.