АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц/0191/892/2011 Головуючий суду першої інстанції Микитюк О.А.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Притуленко О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого - судді Притуленко О.В.,
суддів Ломанової Л.О.,
Приходченко А.П.,
при секретарі Воронович К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договорів дарування недійсними, визнання права власності на майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 26 квітня 2011 року,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2007 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з вимогами про визнання договорів дарування недійсними, визнання права власності на спірне майно.
У позові зазначив, що 7 травня 1998 року, перебуваючи у хворому стані та не розуміючи значення своїх дій, він за договором дарування передав безоплатно у власність ОСОБА_6 належні йому 12/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1
Посилаючись на те, що підписав договір не читаючи та не розуміючи предмету укладеного правочину внаслідок свого психічного та психологічного стану, просив визнати договір дарування від 7 травня 1998 року недійсним. Також вважає недійсним договір дарування від 29 липня 2006 року, згідно якого ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_5 вказану частину житлового будинку, оскільки право власності ОСОБА_6 на підставі вищевказаного договору дарування від 7 травня 1998 року виникло неправомірно.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 26 квітня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов.
На думку апелянта, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення його позову.
Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши пояснення апелянта та його представника, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Положення ЦК України (в редакції 1963 року) передбачають, що договір дарування вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч.1 ст.55 цього Кодексу угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.
Частиною 1 статті 225 ЦК України встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи.
Таким чином, лише за таких умов, коли фізична особа, яка є дієздатною у момент вчинення правочину, перебувала у такому стані, що не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, суд може визнати такий правочин недійсним.
Мається на увазі про тимчасовий стан, при якому особа внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих явищ не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, тому правочин, укладений в такому стані, не відображає справжньої волі особи щодо встановлення, припинення тощо цивільних прав і обов'язків.
Відповідно правове значення для визнання угоди недійсною має бути неспроможність через нервове потрясіння, фізичну травму, тощо, дієздатного громадянина розуміти значення своїх дій або керувати ним саме в момент укладення угоди.
Так, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_7, після смерті якої ОСОБА_4, її чоловік, 2 квітня 1998 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом (копія - а.с. 103) та став власником житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно договору дарування від 07 травня 1998 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Феодосійської державної нотаріальної контори (копія - а.с.39), 12/25 частин вказаного домоволодіння ОСОБА_4 подарував дочці - ОСОБА_6, а остання подарувала дочці ОСОБА_5 за договором дарування від 29 липня 2006 року (а.с 38).
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано беззаперечних доказів того, що під час укладення договору дарування він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він підтверджується матеріалами справи.
Як випливає з акту амбулаторної судово-психіатричної експертизи №239 від 24 лютого 2009 року (а.с. 76-78), за даними медичних документів (амбулаторної карти № 173134, довідки МСЕК сер.МСЗ № 002345) позивач з 1987 року перебував під наглядом невропатолога з приводу церебрального атеросклерозу, з 1991 року - церебросклерозу з явищами паркінсонізму; ніколи не перебував на обстеженні чи лікуванні у психіатрів. За висновками експертів ОСОБА_4 на час складання договору дарування 7 травня 1998 року в стані психічного захворювання не знаходився, за своїм психічним станом він міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Посилаючись на те, що висновки експертів не можна визнати обґрунтованими, апелянт разом з тим не зазначив у чому саме виявилася неповнота проведеного дослідження.
Враховуючи, що матеріали справи не містять відомостей про порушення під час проведення експертизи Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, колегія суддів вважає, що вказаний довід апелянта не можна визнати підставою для скасування оскарженого рішення суду. До того ж слід зазначити, що у складі судово-психіатричної експертної комісії перебував і психолог, і на будь-які факти, які мають значення для
справи і про які експертам не були поставлені питання, в акті не зазначено, що спростовує довід апеляційної скарги про проведення неповного експертного дослідження.
Оскаржуючи рішення суду, апелянт послався також на те, що суд дав неналежну оцінку показанням свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які, на його думку, поясненнями про те, що після смерті дружини він їх не впізнавав, розмовляв сам із собою, не міг контролювати себе, підтвердили, що на час укладення договору дарування він не міг розуміти значення своїх дій.
Колегія суддів вважає, що вказаний довід апеляційної скарги не можна визнати підставою для скасування оскарженого рішення, оскільки показаннями вказаних свідків не підтверджується абсолютна неспроможність особи в момент укладення угоди розуміти значення своїх дій або керувати ними.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 26 квітня 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак
може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання
законної сили.
Судді:
Притуленко О.В. Ломанова Л.О. Приходченко А.П.