АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц/0191/790/2011 Головуючий суду першої інстанції Українець Л.І.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Притуленко О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого – судді Притуленко О.В.,
суддів Ломанової Л.О.,
Приходченко А.П.,
при секретарі Воронович К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом прокурора Ленінського району АР Крим, поданого в інтересах Бєлінської сільської ради Ленінського району АР Крим до ОСОБА_4 про відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Ленінського районного суду АР Крим від 6 жовтня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У липні 2010 року прокурор Ленінського району АР Крим звернувся до суду з позовом в інтересах Бєлінської сільської ради Ленінського району АР Крим до ОСОБА_4 про відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва в розмірі 2914 грн.
У позові зазначив, що рішенням 35 сесії 5 скликання Бєлінської сільської ради від 24 вересня 2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_4 в оренду строком на 49 років під будівництво пансіонату в с. Нижньозаморському земельної ділянки загальною площею 0,1500 га за рахунок земель Бєлінської сільської ради, не наданих у власність або користування, в межах населеного пункту Бєлінської сільської ради. Втрати сільськогосподарського виробництва, спричинені вилученням сільськогосподарських угідь з земель, наданих в оренду відповідачу визначені відповідно до п. 2 ст. 207 Земельного кодексу України та Постанови КМУ від 17.11.1997 року «Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню» і відповідачем в добровільному порядку не сплачені.
Заочним рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 6 жовтня 2010 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_4 на користь Бєлінської сільської ради 2914 грн. у відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.
Додатковим рішенням цього ж суду від 24 січня 2011 року судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду від 6 жовтня 2010 року ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволенні позову прокурора відмовити.
На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо виникнення у нього зобов’язань по сплаті втрат сільськогосподарського виробництва, оскільки будь-яких доказів, які б підтверджували те, що він володіє, розпоряджається чи користується земельною ділянкою, позивач не надав. Крім того, апелянт зазначив, що земельна ділянка №53 не відноситься до земель сільськогосподарського призначення, тому не має підстав для компенсації втрат сільськогосподарського виробництва.
Не врахував суд і те, що розрахунок втрат з ним не був узгоджений, підпис за нього зроблений сторонньою особою. 1 жовтня 2010 року він добровільно відмовився від використання спірної земельної ділянки, про що надіслав Белінській сільській раді відповідну заяву.
На підставі ч.2 ст.305 ЦПК України справа розглянута за відсутністю Бєлінської сільської ради, яка надіслала клопотання про розгляд справи у відсутності її представника і долучила до клопотання копію рішення ради від 23 грудня 2010 року про скасування рішення від 24 вересня 2009 року про передачу в оренду ОСОБА_4 вказаної земельної ділянки.
Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, який затверджено постановою КМУ від 17 листопада 1997 року №1279 «Про розміри та Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню».
Статтею 209 Земельного кодексу України визначена форма відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також загальні засади, розміри і порядок використання коштів, що надходять в порядку компенсації цих втрат. Так, пунктом 1 цієї статті передбачено, що втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад у таких розмірах: обласним радам, Автономній Республіці Крим - 25 відсотків; районним радам - 15 відсотків; міським, сільським, селищним радам - 60 відсотків; міським радам Києва та Севастополя - 100 відсотків. Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, використовуються виключно на освоєння земель для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель відповідно до розроблених програм та проектів землеустрою.
Визначені у Земельному кодексі України норми щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва спрямовані на забезпечення раціонального використання і охорони особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та земель лісового фонду з метою збереження їх кількісного і якісного стану. Відшкодування втрат передбачає компенсацію суспільству негативних наслідків соціально-економічного, екологічного характеру, що настають внаслідок переведення особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та лісового фонду до інших категорій земель, а також у разі обмеження землекористування чи погіршення якості земель як особливого національного надбання, що перебуває під особливою охороною держави.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням 35 сесії 5 скликання Бєлінської сільської ради від 24 вересня 2009 року «Про передачу в оренду земельної ділянки» гр. ОСОБА_4 для будівництва пансіонату в с. Нижньозаморському» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,1500 га (кадастровий номер 0122781200:04:001:0020, код цільового використання (1.11.6) в оренду ОСОБА_4 строком на 49 років, за рахунок земель Бєлінської сільської ради, не наданих у власність або користування, в межах населеного пункту Бєлінської сільської ради (а.с.3).
Пунктом 3.3 вказаного рішення ОСОБА_4 зобов’язано відшкодувати втрати сільськогосподарського виробництва в розмірі 2914 грн. Згідно розрахунку, здійсненого приватним підприємством «Землеупорядник» відповідно до ст. 207 п. 2 ЗК України та постанови КМУ від 17.11.1997 року №1279 «Про розміри та порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню», розмір сільськогосподарського виробництва складає 2914 грн. (а.с. 37).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із норм статті 207 Земельного кодексу України, згідно з якою відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ); лісових земель та чагарників, як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб не пов’язаних з сільськогосподарським та лісогосподарським виробництвом.
Оскільки сума втрат сільськогосподарського виробництва погоджена начальником Ленінського відділу земельних ресурсів, доказів здійснення оплати суми 2914 грн. у двохмісячних строк в установленому порядку не надано, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позову.
Між тим, з таким висновком суду погодитися не можна.
Встановлено, що рішенням 35 сесії 5 скликання Бєлінської сільської ради від 24 вересня 2009 року в оренду передана земельна ділянка в межах границь населеного пункту Бєлінської сільської ради з земель, не наданих у власність чи користування. Категорія земель не встановлена, раніше земельна ділянка була віднесена до категорії запасу відповідно до Земельного кодексу (а.с.21).
За висновками Управління екологічної інспекції Керченського регіону №29 від 23 січня 2009 року (п.5, а.с. 22) та Республіканського комітету АР Крим по водогосподарському будівництву та зрошуваному землеробству №2260/21-01 від 2 грудня 2009 року (п. 6, а.с.23) категорія земель – ділянки №53 не встановлена. Згідно з висновком Ленінського районного відділу земельних ресурсів №4896 від 29 жовтня 200 року – категорія земель не встановлена, раніше земельна ділянка була віднесена до земель запасу (розділ ІІ, ч. 2, а.с.24).
Згідно довідки-витягу Ленінського відділу земельних ресурсів №50-02/322 від 3 квітня 2006 року (а.с.26) земельна ділянка №53 по цільовому призначенню відноситься до земель рекреаційного призначення.
Статтею 20 Земельного кодексу України встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність в матеріалах справи відомостей про те, що земельна ділянка, яку планувалося передати в оренду відповідачу, відносилася до сільськогосподарських угідь; не врахував, що відсутні відомості про прийняття селищною радою відповідного рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки; не прийняв до уваги положення ст.207 Земельного кодексу України, згідно яких відшкодуванню підлягають втрати лише сільськогосподарських угідь: ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ).
Відповідно до даної норми відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва може здійснюватись лише тоді, коли відповідні органи державної влади або місцевого самоврядування приймають рішення про примусове вилучення чи викуп земельної ділянки у землекористувачів чи землевласників для суспільних потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва.
За таких підстав оскаржуване рішення не можна визнати законним і обґрунтованим, воно підлягає скасуванню відповідно до пункту 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з вищенаведених підстав.
Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п. 4 ч.1 ст.309. ст.ст. 313-314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 06 жовтня 2010 року та додаткове рішення Ленінського районного суду АР Крим від 24 січня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову прокурора Ленінського району АР Крим, поданого в інтересах Бєлінської сільської ради Ленінського району АР Крим, до ОСОБА_4 про відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді:
Притуленко О.В. Ломанова Л.О. Приходченко А.П.