АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 22-ц/0191/888/2011 Головуючий суду першої інстанції Терентьєв А.М.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Притуленко О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 липня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого – судді Притуленко О.В.,
суддів Ломанової Л.О.,
Кустової І.В.,
при секретарі Воронович К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Приморської селищної ради (третя особа – ОСОБА_9) про встановлення факту родинних відносин та прийняття спадщини, визнання права власності на майно в порядку спадкування, визнання будівель об’єктом спільної власності, визнання відповідачів вратившими право користування жилим приміщенням та виселення, за зустрічними позовами ОСОБА_8, ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_9, Приморської селищної ради про визнання права власності на майно в порядку спадкування, скасування рішення виконавчого комітету селищної ради, визнання незаконними свідоцтва про право власності на нерухоме майно, договорів дарування, договору поділу домоволодіння, за апеляційними скаргами ОСОБА_4, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 4 травня 2011 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У квітні 2005 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до Приморської селищної ради, в якому просила встановити що її чоловік ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, був сином ОСОБА_11, після смерті якої (ІНФОРМАЦІЯ_2 року) він, як спадкоємець першої черги, фактично прийняв спадщину у вигляді 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1, але за життя своє право на спадщину не оформив. В зв’язку з наведеним просила визнати за ним право власності на вказане майно в порядку спадкування, а також визнати за нею в порядку спадкування право власності на вказану частину домоволодіння, оскільки через відсутність свідоцтва про народження ОСОБА_10 вона позбавлена можливості оформити право на спадщину у нотаріальній конторі.
Ухвалою Феодосійського міського суду АР Крим від 11 жовтня 2006 року до участі у справі в якості співвідповідачів були залучені ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_12.
Під час розгляду справи ОСОБА_4 подала заяви про доповнення позову. Посилаючись на те, що під час перебування у шлюбі, нею та ОСОБА_10 (з яким вона проживала у домоволодінні АДРЕСА_1, що належав на праві власності в рівних частках ОСОБА_10 та його матері ОСОБА_11.) на території вказаного домоволодіння були збудовані сараї літ. «Р», «П», «Л», гараж літ. «К», душ літ. «М», вбиральня літ. «О» та хвіртка, просила визнати їх спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, зазначивши, що ОСОБА_5 та члени її сім’ї, самовільно вселившись у спірне домоволодіння, перешкоджають їй у користуванні вказаним майном, просила визнати ОСОБА_5 та ОСОБА_7 такими, що втратили право користування жилим приміщенням в спірному домоволодінні на підставі ст. 391 ЦК, ст. 107 ЖК УРСР та виселити зазначених осіб та ОСОБА_6 з вказаного будинку.
У листопаді 2006 року ОСОБА_5 та ОСОБА_12 звернулися до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_13 та Приморської селищної ради, в якому просили визнати за кожним право власності на 1/6 частину домоволодіння АДРЕСА_1 У позові зазначили, що вони є дітьми ОСОБА_14 – дочки ОСОБА_11, яка померла у 1996 році. Вважають, що в силу ст. 529 ЦК України в редакції 1963 року вони, як спадкоємці першої черги, мають право на частку спадкового майна, яка б належала за законом їх матері після смерті ОСОБА_11
Ухвалою суду від 10 травня 2007 року до участі у справі в якості третьої особи була залучена ОСОБА_9
У червні 2007 року ОСОБА_5 та ОСОБА_12 доповнили позовні вимоги та посилаючись на те, що виконком Приморської селищної ради рішенням №426 від 30 листопада 2005 року незаконно прийняв до експлуатації зведені на території спірного домоволодіння будинок літ. «Б», «б», сараї літ. «Р», «П», «Л», «Н», гараж літ. «К», душ літ. «М», вбиральні літ. «О» та «У» та визнав їх власністю ОСОБА_4, просили суд визнати незаконним вказане рішення виконкому та свідоцтво про право власності на домоволодіння видане ОСОБА_4 10 січня 2006 року. А, крім того, визнати незаконними договір дарування, укладений 10 березня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9, згідно якого ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_9 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1, а також договір про поділ домоволодіння та припинення спільної часткової власності, укладений 9 червня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9
Після смерті 30 березня 2008 року ОСОБА_12, ОСОБА_5 та ОСОБА_8 у лютому 2010 року подали позов (визначений як додатковий) до ОСОБА_4, ОСОБА_9 та Приморської селищної ради АР Крим, в якому, просили визнати недійсним договір дарування від 25 червня 1984 року, згідно якого ОСОБА_11 подарувала 1/2 частину спірного домоволодіння сину ОСОБА_10, зазначивши, що договір був укладений у відсутності ОСОБА_11, підписаний від її імені ОСОБА_15, особа якої не встановлена. Про необізнаність договору, на їх думку, свідчить і те, що 3 жовтня 1989 року ОСОБА_11 заповіла спірне домоволодіння ОСОБА_10 та ОСОБА_8 в рівних частках. За таких підстав вважають також незаконними всі наступні документи, які стосуються спірного домоволодіння, в зв’язку з чим просили визнати незаконними: свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 10 січня 2006 року, договір дарування від 10 березня 2006 року, договір поділу домоволодіння, скасувати рішення виконкому Приморської селищної ради №426 від 30 листопада 2005 року.
У лютому 2011 року ОСОБА_8 доповнив позов вимогою про визнання за ним в порядку спадкування за заповітом право власності на 1/2 частину спірного домоволодіння мотивуючи тим, що 3 жовтня 1989 року його мати ОСОБА_11 заповіла домоволодіння АДРЕСА_1 йому та ОСОБА_10 в рівних частках. Вважає, що має право на спадщину на підставі ст.1269 ЦК України, оскільки від спадщини він не відмовлявся.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 4 травня 2011 року позов ОСОБА_4 та зустрічні позовні заяви ОСОБА_5 і ОСОБА_8 задоволені частково.
Суд вирішив: встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_10 є сином ОСОБА_11; визнати факт прийняття спадщини ОСОБА_10 після смерті ОСОБА_11 у вигляді 1/4 частини домоволодіння, яке станом на 17 жовтня 1988 року в цілому складалося з: житлового будинку літ. «А», тамбуру літ. «а» і «а1», навісу літ «В», сараїв літ. «Б», «б», «Г», «Д», «Е», «Ж», «З», басейну №1, парканів №2, №3, №6, мостіння №4, хвіртки №5;
визнати за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10 на 1/2 частку домоволодіння, що належала йому на підставі договору дарування від 25 червня 1984 року: кімнату 1-3 в житловому будинку літ. «А» площею 13,6 кв.м., сараї літ. «Б», «б» та на 1/4 частину домоволодіння, яка успадкована ОСОБА_10 після смерті ОСОБА_11, яке станом на 17 жовтня 1988 року в цілому складається з: літ. «А», тамбурів літ. «а», «а1», навісу літ «В», сараї літ. «Г», «Д», «Е», «Ж», «З», басейну №1, парканів №2, №3, №6, мостіння №4, хвіртки №5;
визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_10 сараї літ. «Р», «П», «Л», гараж літ. «К», душ літ. «М», вбиральню літ. «О». В решті частини позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
ОСОБА_5 у визнанні права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_11 відмовлено.
Суд також визнав незаконними: свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_4 10 січня 2006 року; договір дарування 1/2 частини домоволодіння від 10 березня 2006 року,укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_9; договір про поділ домоволодіння та припинення спільної часткової власності від 9 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_9; а також рішення виконавчого комітету Приморської селищної ради № 224 від 27 червня 2006 року. В решті вимог ОСОБА_5 відмовлено.
Суд визнав за ОСОБА_8 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_11 на 1/4 частину домоволодіння, яке станом на 17 жовтня 1988 року в цілому складалося з: житлового будинку літ. «А», тамбурів літ. «а», «а1», навісу літ «В», сараїв літ. «Г», «Д», «Е», «Ж», «З», басейну №1, парканів №2, №3, №6, мостіння №4, хвіртки №5. В решті вимог ОСОБА_8 відмовлено.
Одночасно судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
ОСОБА_4, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 оскаржили вказане рішення в апеляційному порядку. В апеляційних скаргах зазначили, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.
В апеляційних скаргах ОСОБА_4 та ОСОБА_9 ставиться питання про скасування рішення в частині залишення без задоволення вимог ОСОБА_4 щодо визнання ОСОБА_5 та ОСОБА_7 втратившими право користування спірним домоволодінням, виселення їх та ОСОБА_6 з будинку, в частині задоволення вимог ОСОБА_8 та ОСОБА_5 про визнання незаконними свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого на ім’я ОСОБА_4 10 січня 2006 року; договору дарування 1/2 частини домоволодіння ОСОБА_9; договору про поділ домоволодіння та припинення спільної часткової власності між ОСОБА_4 та ОСОБА_9, визнання за ОСОБА_8 право власності в порядку спадкування за заповітом на 1/4 частину домоволодіння; а також про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Приморської селищної ради № 224 від 27 червня 2006 року стосовно якого особами, які беруть участь у справі, вимог заявлено не було. Просять ухвалити рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 у повному обсязі та про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_8 та ОСОБА_5
На думку апелянтів, при вирішенні спору суд не врахував, що ОСОБА_8 без поважних причин пропустив строк для прийняття спадщини і питання про його поновлення не порушував, фактично спадщину не приймав; що ані у нього, ані у ОСОБА_5 не було правових підстав для звернення з позовом про визнання вищевказаних договорів та свідоцтва про право власності на спірне майно незаконними.
В апеляційній скарзі ОСОБА_8 ставиться питання про скасування рішення та ухвалення нового рішення про задоволення його вимог у повному обсязі. На думку апелянта, висновок суду про те, що спадкову масу за заповітом ОСОБА_11 складає лише 1/2 частина спірного домоволодіння є помилковим, зробленим без врахуванням обставин складення договору дарування від 25 червня 1984 року, який, до того ж, не був зареєстрований органом місцевої влади в порядку, передбаченому діючим на той час законодавством.
ОСОБА_4 подала заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_8, в яких, посилаючись на неспроможність доводів апелянта, просить апеляційну скаргу відхилити.
Згідно ч.1 ст. 303 Цивільного процесуального кодексу України при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з’явилися у судове засідання, обговоривши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги ОСОБА_4, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 підлягають частковому задоволенню за таких підстав.
Згідно матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_11, якій за життя на праві власності належало нерухоме майно у вигляді 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1
Згідно технічної документації домоволодіння №НОМЕР_1 станом на 17 жовтня 1988 року складалося з: житлового будинку літ. «А», тамбуру літ. «а» і «а1», навісу літ «В», сараїв літ. «Б», «б», «Г», «Д», «Е», «Ж», «З», басейну №1, парканів №2, №3, №6, мостіння №4, хвіртки №5.
Як випливає з договору дарування від 25 червня 1984 року, реєстр 1-442, ОСОБА_11 подарувала 1/2 частину вказаного домоволодіння синові ОСОБА_10, у користування якого перейшли: в будинку літ. «А» кімната 1-3 площею 13,6 кв.м та сараї літ. «Б», «б», в загальному користуванні співвласників залишилося: в літ. «А» передпокій 1-2 площею 5,1 кв.м, тамбури «а», «а1», басейн, паркани, мостіння, хвіртка.
Крім того, за життя ОСОБА_11 склала заповіт від 03 жовтня 1989 року, згідно якого вона заповіла вказане домоволодіння в рівних частках синам ОСОБА_10 та ОСОБА_8
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_10, який з 27 липня 1967 року перебував з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, помер.
З інвентарної справи БТІ на спірне домоволодіння слідує, що станом на 20 вересня 2004 року сараї літ. «Б», «б» були перебудовані у житловий будинок, а також у домоволодінні самочинно були зведені сараї «П», «Р», «Л», «Н», гараж «К», душ «М», вбиральні «О», «У».
За заявою ОСОБА_4 вказані самовільно зведені будівлі рішенням виконавчого комітету Приморської селищної ради № 426 від 30 листопада 2005 року були прийняті до експлуатації, за ОСОБА_4 на них оформлено право власності; 10 січня 2006 року – видано свідоцтво про право власності.
10 березня 2006 року ОСОБА_4 подарувала 1/2 частину вказаного домоволодіння ОСОБА_9 (договір № 305), а 09 червня 2006 року між ними був укладений договір про поділ домоволодіння та припинення спільної часткової власності. Рішенням виконавчого комітету Приморської селищної ради часткам домоволодіння ОСОБА_4 та ОСОБА_9 були присвоєні окремі адреса.
Вирішуючи спір, суд дійшов правильного висновку про те, що після смерті ОСОБА_11 відкрилася спадщина у вигляді 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1, оскільки це підтверджується свідоцтвом про право власності ОСОБА_11 на домоволодіння №НОМЕР_1 (а.с.335, том1) та договором дарування від 25 червня 1984 року про відчуження 1/2 частини домоволодіння ОСОБА_10 (а.с.366, том 1).
Також обґрунтованим є висновок суду про відсутність правових підстав для визнання вказаного договору дарування недійсним, оскільки ані ОСОБА_5, ані ОСОБА_8 не був доведений факт порушення норм закону при його укладенні.
Доводи апелянта ОСОБА_8 про те, що при укладенні вказаного договору ОСОБА_11 присутня не була і не уповноважувала ОСОБА_15 підписувати від її імені договір дарування, матеріалами справи не підтверджується. А змістом рішення виконкому Приморської селищної ради № 39 від 27 квітня 1983 року (архівна виписка – а.с.357, том 1) підтверджується волевиявлення ОСОБА_11 на дарування 1/2 частини належного їй будинку ОСОБА_10
Неспроможними є також довід ОСОБА_8 про недійсність вказаного договору дарування через відсутність його реєстрації органом місцевої влади, оскільки згідно ч.2 ст.243 ЦК України в редакції 1963 року договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. За змістом ст.ст. 244, 227 вказаного Кодексу недійсність договору дарування виникає у разі недодержання вимог щодо нотаріального посвідчення такого договору. Момент виникнення права власності на будинок, згідно вказаних норм закону, не пов’язується з реєстрацією договору у виконавчому комітеті місцевої влади; реєстрація не впливає на дійсність договору.
З урахуванням наведеного доводи апелянта про те, що спадкова маса, яка залишилася після смерті ОСОБА_11 складається з цілого домоволодіння, не можна визнати обґрунтованими.
Задовольняючи частково вимоги ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття ОСОБА_10 спадщини у вигляді 1/2 частини домоволодіння і визнання за нею права власності на це майно в порядку спадкування після смерті ОСОБА_10, суд виходив із того, що ОСОБА_10, як спадкоємець першої черги, який проживав зі спадкодавцем, фактично прийняв спадщину і тому позивачка має право на це майно в порядку спадкування. Разом з тим, суд зазначив, що ОСОБА_10 прийняв спадщину у вигляді 1/4 частини домоволодіння, оскільки ОСОБА_8 також має право на спадщину, виходячи з того, що заповіт складений на користь обох.
Такий висновок суду не ґрунтується на законі, оскільки відповідно до ст.549 ЦК України (в ред. 1963 р.) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини (протягом шести місяців з дня її відкриття).
Згідно повідомлення Першої Феодосійської державної нотаріальної контори, після смерті ОСОБА_11 з заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався.
Враховуючи, що ОСОБА_8 своєчасно з заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звернувся, проживав окремо від спадкодавця і не висловив своїми діями бажання прийняти спадщину (не навів доказів про фактичне прийняття спадщини), висновок суду про те, що за ним належить визнати право власності в порядку спадкування на 1/2 частину спадкового майна не можна визнати правильним, тому що він утратив своє право на спадкування.
З урахуванням наведеного рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_8 про визнання за ним право власності в порядку спадкування на 1/2 частину спадкового майна, а в частині визначення спадкової маси, прийнятої ОСОБА_10 після смерті ОСОБА_11 та визнання за позивачкою після смерті ОСОБА_10 в порядку спадкування за законом права власності на це майно – зміні, з зазначенням, що до складу спадщини входить 1/2 частина спірного домоволодіння.
При цьому доводи апелянта ОСОБА_4 про те, що до складу вказаного спадкового майна суд неправомірно зарахував будівлі літ. «В», «Г», «Д», «Е», «Ж», «З», які вже не існують, не можна визнати обґрунтованими, оскільки відомостей про те, що на час відкриття спадщини вони не існували, матеріали справи не містять.
Підлягає скасуванню і рішення суду в частині визнання незаконними свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого ОСОБА_4 10 січня 2006 року, договору дарування нею 1/2 частини домоволодіння ОСОБА_9, договору про поділ домоволодіння та припинення спільної часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_9
Вирішуючи спір в цій частині суд виходив із того, що ОСОБА_8 є спадкоємцем за заповітом, внаслідок чого змінився обсяг спадкової маси, яка залишилася після смерті ОСОБА_10
Враховуючи, що ОСОБА_8 не реалізував своє право на спадщину, а тому не має права на оспорювання вказаних договорів, колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду. До того ж, після смерті чоловіка, ОСОБА_4 08 грудня 2004 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, яке належало ОСОБА_10 на підставі договору дарування від 25 червня 1984 року (а.с.145, том1), і саме це майно разом з будівлями, прийнятими до експлуатації рішенням виконавчого комітету Приморської селищної ради № 426 від 30 листопада 2005 року, на яке ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності, в подальшому було предметом вказаних договорів.
З урахуванням наведеного є безпідставним задоволення вимог ОСОБА_4 про визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_10 на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 що належала йому на підставі договору дарування від 25 червня 1984 року, тому рішення суду в цій частині також підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні цих вимог.
Підлягають задоволенню і вимоги апелянтів ОСОБА_4 та ОСОБА_9 про скасування судового рішення в частині визнання незаконним рішення виконавчого комітету Приморської селищної ради №224 від 27 червня 2006 року, оскільки такі вимоги у справі заявлені не були, а суд, відповідно до положень ч.1 ст.11 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу. Повноважень суду виходити за межи заявлених вимог положення ЦПК України не містять.
Доводи вказаних апелянтів про те, що суд необґрунтовано відмовив в задоволенні вимог щодо визнання ОСОБА_5 та ОСОБА_7 такими, що втратили право користування жилим приміщенням в спірному домоволодінні та виселення їх та ОСОБА_6 із спірного домоволодіння на підставі ст. 391 ЦК, ст. 107 ЖК УРСР не можна визнати обґрунтованими, оскільки ст.107 ЖК України, яка регулює розірвання договору найму жилого приміщення наймачем, на спірні правовідносини не розповсюджується. Стаття 391 ЦК України передбачає захист права власності від порушень, не пов’язаних із позбавленням володіння шляхом усунення перешкод, проте матеріалами справи не доведений факт вчинення позивачці вказаними особами (які зареєстровані у спірному будинку, ОСОБА_5 - з 25 грудня 1987 року, її дочка ОСОБА_7 – з 13 березня 2004 року) перешкод у здійсненні права власності.
На підставі наведеного, керуючись ст.303, п.2 і 3 ч.1 ст.307, п.3 і 4 ч.1 ст.309, ст.ст. 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії
ВИРІШИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 задовольнити частково.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 4 травня 2011 року в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_5 і ОСОБА_8 та визнання незаконними: свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого ОСОБА_4 10 січня 2006 року виконавчим комітетом Приморської селищної ради, договору дарування Ѕ частини домоволодіння АДРЕСА_1 укладеного 10 березня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 (реєстровий №305), договору про поділ домоволодіння та припинення спільної часткової власності, укладеного 9 червня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9;
визнання за ОСОБА_8 права власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_11;
задоволення вимог ОСОБА_4 про визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_10 на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 що належала йому на підставі договору дарування від 25 червня 1984 року –
скасувати та увалити нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
Рішення суду в частині визначення спадкової маси, прийнятої ОСОБА_10 після смерті матері ОСОБА_11 та визнання за ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_10 в порядку спадкування за законом права власності на це майно змінити, зазначити, що до складу спадщини входить 1/2 частина домоволодіння АДРЕСА_1
Рішення суду про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Приморської селищної ради №224 від 27 червня 2006 року скасувати.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді:
Притуленко О.В. Ломанова Л.О. Кустова І.В.