ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2011 р.                                                            Справа № 5023/6590/11

вх. № 6590/11

Суддя господарського суду Сальнікова Г.І. 

при секретарі судового засідання Близнюкова А.І.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов. 3 01-62юр/5681 від 22.07.11р. 3-ї особи < Текст > відповідача - не з"явився 3-ї особи < Текст >

розглянувши справу за позовом АК "Харківобленерго" м. Харків 3-я особа < Текст > 

до  КП теплових мереж Харківського району, м. Харків 3-я особа < Текст > 

про стягнення 7197,27 грн. згідно договору на користування електричною енергією № 704 від 01.01.2009 року

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача ПДВ на 3% річних, ПДВ на індекс інфляції, ПДВ на перевищення договірних величин споживання електричної енергії за договором № 704 від 01.01.2009 р. про постачання електричної енергії, укладеним між сторонами АК «Харківобленерго» та Комунальним підприємством теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав належним чином свої зобов’язання, внаслідок чого виникла заборгованість по ПДВ на 3 % річних та ПДВ на інфляційні та ПДВ на перевищення договірних величин споживання електричної енергії за період за жовтень 2010 року та за листопад 2011 року, яка до цього часу не сплачена.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача  в судове засідання не з"явився, але через канцелярію господарського суду 02.09.11р. надав відзив на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, про причину не явки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином за адресою, зазначеною у позовній заяві.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

          Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, якими зазначено, що до суду подано усі необхідні докази,  вважає   необхідним в позові відмовити з   наступних  підстав.

          Відповідно до ст. 185 пп. а, пп. б Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

          У відповідності до ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

          Договірна (контрактна) вартість електроенергії, яку позивач постачає споживачам, визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу. Відповідно до цих цін позивач сплачує ПДВ до бюджету.

          Включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування податком на додану вартість інших сум, чинним податковим законодавством України не передбачено.

          Інфляційні  та 3% річних, нарахування  яких  передбачено ст. 625 ЦК України,  не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів і  не  є оплатою продажу будь-якої послуги, а тому вказані суми індексу  інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об’єктом  оподаткування податком на додану вартість у відповідності  до чинного законодавства  України.

          У відповідності   до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який   прострочив виконання грошового зобов'язання, на  виконання кредитора зобов'язаний  сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь  час  прострочення, а  також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

          Суд вважає необхідним зазначити,  що передбачені  вищевказаною  статтею 3% річних та інфляційні є самостійним засобом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, оскільки за своєю правовою  природою  передбачені  законом  забезпечення  не  відносяться  до  неустойки (штрафу, пені), не є штрафними санкціями за невиконання або  неналежне   виконання грошового зобов’язання, а  є певною  компенсацією  знецінення   грошових   коштів  внаслідок  прострочення  оплати боргу.   

          Інфляційні та 3%  річних не є   мірою  відповідальності,  тому не можуть бути розцінені   як компенсація  вартості товарів (робіт, послуг), у  зв'язку з чим   відсутні будь-які підстави для    збільшення  бази  для   оподаткування  ПДВ.

          Крім того, суд вважає  необхідним зазначити, що  нарахування індексу інфляції за весь період прострочення виконання боржником грошових зобов'язань та  3% річних від простроченої суми заборгованості проводиться позивачем  виходячи   від суми боргу за  відпущену  електричну  енергію з податком на додану вартість, в той час як відповідно до положень ст. 193 Податкового кодексу України податок становить 17 відсотків бази оподаткування, визначеної  статтею 185 цього кодексу, та додається до ціни  товарів (робіт, послуг).

          З урахуванням вищевикладеного  інфляційні та 3% річних, передбачені ст.625 ЦК України,   пов'язані лише з компенсацією  кредитору  знецінених  грошових коштів, а тому не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів, та не є оплатою продажу будь-якої послуги, тобто не пов'язані з продажем товарів (робіт, послуг), у розумінні Закону суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість   у відповідності до чинного законодавства України.

 Враховуючи викладене, позовні  вимоги про стягнення 0,20 грн. ПДВ на 3% річних та 0,38 грн. ПДВ на індекс інфляції та ПДВ на перевищення договірних величин споживання електричної енергії  в сумі 7196,69 грн. не підлягають задоволенню.

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Суддя                                 (підпис< Текст >                         Сальнікова Г.І.

Повний текст рішення підписано 08.09.11р.