Категорія №10
ПОСТАНОВА
Іменем України
18 серпня 2011 року Справа № 2а-4350/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Судді: Пляшкової К.О.,
при секретарі: Бурихіні О.С.,
за участю
позивача: ОСОБА_1,
представника 1 відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № юк/2647 від 08.06.2010),
представника 2 відповідача: ОСОБА_3 (довіреність № УДЗР/4104
від 31.12.2010),
представника 3 відповідача: ОСОБА_4 (довіреність № 3/7-122 від 24.12.2010),
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України, управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов’язання вчинити дії щодо визнання учасником бойових дій та видати посвідчення, -
ВСТАНОВИВ:
30 травня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України, у якому позивач просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення комісії Луганського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій від 04.05.2011 (протокол № 24-С) про відмову визнати ОСОБА_1 учасником бойових дій;
- зобов’язати комісію Луганського обласного військового комісаріату вчинити дії щодо визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій, видати посвідчення встановленого зразка.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що 27.04.2011 на адресу відповідача був надісланий лист про визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій, до якого була надана архівна довідка з Центрального архіву внутрішніх військ Російської Федерації, яка підтверджує факт того, що ОСОБА_1 під час проходження навчання у вищому політичному училищі ім. 60-річчя ВЛКСМ МВС СРСР, за рішенням уряду СРСР залучався до виконання спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану та при збройних конфліктах по нормалізації обстановки, відновлення законності та правопорядку на території Азербайджанської РСР та Вірменської РСР, а саме: з 02.03.1988 по 11.03.1988 (м. Баку Азербайджанської РСР), з 22.03.1988 по 31.03.1988, з 15.06.1988 по 04.08.1988 (м. Єреван Вірменської РСР).
04.05.2011 комісія ЛОВК з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, з урахуванням документів, які свідчили про виконання позивачем службових завдань, пов’язаних з масовими антигромадськими проявами на території Азербайджанської РСР та Вірменської РСР, пославшись на постанову КМУ від 08.02.1994 № 63, дійшла висновку про неможливість визнання позивача учасником бойових дій.
З таким рішенням позивач не згоден з огляду на таке.
З серпня 1985 року по липень 1989 року ОСОБА_1 проходив дійсну військову службу та навчався в Ленінградському вищому політичному училищі ім. 60-річчя ВЛКСМ МВС СРСР.
В період навчання у Ленінградському вищому політичному училищі ім. 60-річчя ВЛКСМ МВС СРСР у 1988 році за рішенням уряду СРСР, розпорядженням командувача ВВ МВС СРСР та за наказом начальника училища, ОСОБА_1 в складі військового оперативного резерву неодноразово направлявся у службові відрядження в райони надзвичайного стану Азербайджанської РСР та Вірменської РСР для участі у спеціальних операціях та виконання завдань по забезпеченню законності і правопорядку у складі військової оперативної групи внутрішніх військ МВС СРСР.
Наказом начальника училища від 03.03.1988 № 57 с/ч оголошено список військовослужбовців, які вибули у службове відрядження для участі у спеціальній операції у м. Баку з 02.03.1988, а наказом начальника училища від 12.03.1988 № 65 с/ч оголошено список військовослужбовців, що прибули із службового відрядження з м. Баку 11.03.1988. У обох списках значиться прізвище позивача.
Наказом начальника училища від 23.03.1988 № 76 с/ч оголошено список військовослужбовців, які вибули у службове відрядження для виконання спеціальних завдань у м. Єреван з 22.03.1988, а наказом начальника училища від 31.03.1988 № 84 с/ч оголошено список військовослужбовців, що прибули із службового відрядження з м. Єреван 31.03.1988. У обох списках значиться прізвище позивача.
Наказом начальника училища від 16.06.1988 № 152 с/ч оголошено список військовослужбовців, які вибули у службове відрядження для виконання спеціальних завдань у м. Єреван з 15.06.1988, а наказом начальника училища від 05.08.1988 № 198 с/ч оголошено список військовослужбовців, що прибули із службового відрядження з м. Єреван. У обох списках значиться прізвище позивача.
Позивач зазначає, що загальновідомим є той факт, що в період, який передував відокремленню колишніх республік СРСР та створенню на їх території незалежних держав, а саме з 1988 по 1991 роки, в СРСР, зокрема в кавказьких республіках виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками.
Під час службових відряджень в районах надзвичайного стану Закавказьких республік позивач був задіяний у виконанні завдань по забезпеченню громадського порядку в умовах надзвичайного стану, виконував завдання по охороні та обороні державних установ та населених пунктів від можливого захоплення озброєними екстремістськими групами, з метою припинення збройних сутичок ніс службу на обладнаних блок постах, які розмежовували конфліктуючі сторони в населених пунктах, що належали азербайджанцям та вірменам, здійснював перевірку транспортних засобів, супроводжував і охороняв від збройних нападів біженців, брав участь у військових операціях з приданою бронетехнікою по виявленню та знешкодженню незаконних військових формувань, місць зберігання вогнепальної та холодної зброї, перевірці будівель, приміщень та прилеглої до них території, неодноразово був задіяний до участі в спеціальних операціях по припиненню групових та масових порушень громадського порядку, у тому числі й у спеціальній операції по блокуванню та звільненню від екстремістів аеропорту «Звартноц» у липні 1988 року. Службові завдання позивачем виконувались тільки у встановленій бойовій екіпіровці зі штатною зброєю, а в деяких випадках ще й спеціальними засобами, щитом та гумовим кийком.
Хоча Азербайджан та Вірменія не включені до переліку держав і періодів бойових дій на їх території, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1994 № 63 «Про організаційні заходи, щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», однак, відповідно до п.2 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасниками бойових дій визнаються особи, які працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ.
Крім того, у постанові КМУ від 08.02.1994 № 63 «Про організаційні заходи, щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» міститься вказівка, що бойові дії велися в інших країнах після грудня 1979 року. Позивач вважає, що до «інших країн» також відносяться Вірменія і Азербайджан.
На підставі вищевикладеного, позивач вважає, що комісія ЛОВК з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій не розглянула обставини справи, викладені доводи та судову практику в державі, винесла помилкове рішення.
На підставі вищевикладеного, позивач просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
У судовому засіданні 30.06.2011 позивачем подано позовну заяву до управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, у якій позивач просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення комісії Управління МВС України в Луганській області з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій від 24.03.2011 про неможливість визнати позивача учасником бойових дій;
- зобов’язати комісію Управління МВС України в Луганській області вчинити дії щодо визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій, видати посвідчення встановленого зразка.
У обґрунтування додатково заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що 01.03.2011 на адресу Управління МВС України в Луганській області надісланий лист про визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій разом з пакетом документів.
24.03.2011 комісія Управління МВС України в Луганській області з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, з урахуванням документів, які свідчили про виконання позивачем службових завдань, пов’язаних з масовими антигромадськими проявами на території Азербайджанської РСР та Вірменської РСР, пославшись на те, що позивач проходив службу у військових формуваннях МВС СРСР, дійшла висновку про неможливість визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій.
На даний час позивач перебуває на пенсійному обліку у відділі пенсійного забезпечення пенсіонерів МВС і деяких інших категорій ГУПФУ в Луганській області, має посвідчення встановленого зразка.
На підставі вищевикладеного позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою суду від 30.06.2011 у справі № 2а-4350/11/1270 залучено другого відповідача - управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області.
У судовому засіданні 12.07.2011 позивачем подано позовну заяву до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, у якій позивач просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення комісії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій від 18.04.2011 про неможливість визнати позивача учасником бойових дій;
- зобов’язати комісію Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України вчинити дії щодо визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій, видати посвідчення встановленого зразка.
У обґрунтування додатково заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що 15.03.2011 на адресу Головного управління внутрішніх військ надісланий лист про визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій разом з пакетом документів.
18.04.2011 комісія Головного управління внутрішніх військ з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, з урахуванням документів, які свідчили про виконання позивачем службових завдань, пов’язаних з масовими антигромадськими проявами на території Азербайджанської РСР та Вірменської РСР, пославшись на постанову КМУ від 08.02.1994 № 63, дійшла висновку про неможливість визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій.
На підставі вищевикладеного позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою суду від 12.07.2011 у справі № 2а-4350/11/1270 залучено третього відповідача - Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.
У судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та доповненнях.
Представник Луганського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України проти задоволення позовних вимог заперечував, про що надав письмові заперечення на адміністративний позов (а.с.81-82), у яких зазначив, що посилання позивача на пункт «Інші країни після грудня 1979 року» постанови КМУ від 08.02.1994 № 63 та пункт 6 примітки до Переліку держав і періодів бойових дій на їх території безпідставними, у зв’язку з тим, що позивач під час навчання Ленінградському вищому політичному училищі ім. 60-річчя ВЛКСМ МВС СРСР у складі військового оперативного резерву училища брав участь в охороні громадського порядку в Азербайджанській РСР та Вірменській РСР, тобто на території колишнього Союзу РСР, а не на території іншої країни.
До того ж до позивача не може бути застосований абз.3 п.2 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який передбачає врахування вищезазначеного КМУ Переліку держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників.
Тому комісія Луганського обласного військового комісаріату для розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусу ветеранів війни та визначенням осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відмовила заявнику у присвоєнні статусу учасника бойових дій на засіданні 04.05.2011 по протоколу № 24.
У судовому засіданні представник першого відповідача надав пояснення аналогічні викладеним у письмових запереченнях на адміністративний позов.
Представник управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, надав письмовий відзив на адміністративний позов (а.с.105), у яких зазначив, що у позивача відсутнє пряме право на встановлення йому статусу учасника бойових дій, оскільки з послужного списку позивача не вбачається безпосередня участь у бойових діях.
Крім того, позивач не проходив службу в УМВС, а тому питання щодо визнання учасником бойових дій не відноситься до компетенції комісії УМВС. Згідно з чинним законодавством України на підставі постанови КМУ від 13.01.1995 № 16 «Про застосування п.2 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», участь громадян у вищезазначених бойових діях або забезпечення бойової діяльності військ визначається комісіями, що створюються у відомствах, які направляли своїх працівників на роботу в держави, де в цей період велися бойові дії. Якщо працівників направляли на роботу відомства колишнього Союзу РСР, а також Української РСР, що згодом реорганізовані, комісії створюються у відомствах України у віданні яких перебувають установи чи організації. Матеріали, які подаються на розгляд комісії, готують управління (відділи) кадрів відповідних відомств. Згідно того, що ОСОБА_1 проходив службу в військових частинах ВВ, то підготовкою матеріалів по участі в бойових діях відповідно займається відділ кадрів цих частин, які відповідно до вимог наказу МВС України № 530-06 є фондоутворювачами та підпорядковуються виключно Головному управлінню внутрішніх військ, де створена комісія по визнанню учасниками бойових дій.
Таким чином, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, відсутні.
Представник другого відповідача надав пояснення аналогічні викладеним у запереченнях на позов.
Представник Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, надав письмовий відзив на адміністративний позов (а.с.135-138), у яких зазначив, що позивачем не надано будь-яких доказів, документів, нормативно-правових актів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 саме за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходив службу чи перебував у відрядженні в інших країнах, де в цей період велися бойові дії, і брав безпосередню участь у бойових діях.
Крім того, Азербайджанська РСР та Вірменська РСР не можуть вважатися державою, оскільки державою був Радянський Союз.
Ствердження позивача про виконання ним бойових завдань у складі оперативного резерву, що супроводжувались збройними сутичками, не є безапеляційним доказом участі позивача саме в бойових діях.
Також, зазначено, що перелік держав, де велися бойові дії, зазначені у п.2 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України, тому визнання судом позивача учасником бойових дій буде суперечити законодавству України.
Представник третього відповідача у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у письмових запереченнях на позов.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з’єднань, об’єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.2 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються, зокрема учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового і начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» затверджений перелік держав, яким надавалась допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території.
У судовому засіданні встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 в період з серпня 1985 року по липень 1989 року проходив дійсну військову службу та навчався в Ленінградському вищому політичному училищі ім. 60-річчя ВЛКСМ МВС СРСР, що підтверджено архівною довідкою з Центрального архіву внутрішніх військ Російської Федерації (а.с.9).
З архівної довідки вбачається, що наказом начальника училища від 03.03.1988 № 57 с/ч оголошено список військовослужбовців, які вибули у службове відрядження для участі у спеціальній операції у м. Баку з 02.03.1988, а наказом начальника училища від 12.03.1988 № 65 с/ч оголошено список військовослужбовців, що прибули із службового відрядження з м. Баку 11.03.1988. У обох списках значиться прізвище позивача.
Наказом начальника училища від 23.03.1988 № 76 с/ч оголошено список військовослужбовців, які вибули у службове відрядження для виконання спеціальних завдань у м. Єреван з 22.03.1988, а наказом начальника училища від 31.03.1988 № 84 с/ч оголошено список військовослужбовців, що прибули із службового відрядження з м. Єреван 31.03.1988. У обох списках значиться прізвище позивача.
Наказом начальника училища від 16.06.1988 № 152 с/ч оголошено список військовослужбовців, які вибули у службове відрядження для виконання спеціальних завдань у м. Єреван з 15.06.1988, а наказом начальника училища від 05.08.1988 № 198 с/ч оголошено список військовослужбовців, що прибули із службового відрядження 04.08.1988 з м. Єреван. У обох списках значиться прізвище позивача.
01.03.2011 на адресу Управління МВС України в Луганській області позивачем надіслано лист про визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій разом з пакетом документів.
Листом від 24.03.2011 № 6/4-М-79 позивачу роз’яснено право звернутися до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (а.с.92).
15.03.2011 на адресу Головного управління внутрішніх військ позивачем надіслано лист про визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій разом з пакетом документів.
Листом від 18.04.2011 № 3/18/3-М-103 позивачу роз’яснено право звернутися до комісії Луганського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій (а.с.120).
27.04.2011 на адресу комісія ЛОВК з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій надійшла заява ОСОБА_1 про надання йому статусу учасника бойових дій (а.с.83).
Листом від 16.05.2011 № 1/2437 повідомлено позивачу, що комісія ЛОВК з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових 04.05.2011 розглянула заяву та документи позивача та прийняла рішення про відмову у наданні статусу учасника бойових дій (протокол засідання комісії № 24-С від 04.05.2011) (а.с.8, 84, 85).
Вирішуючи справу по суті заявлених вимог та наданих заперечень, суд виходить з такого.
Відповідним рішенням Уряду, прийнятим на виконання вимог п.2 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - є постанова Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», якою встановлено Перелік держав і періодів бойових дій на їх території та перелік осіб, на яких поширюється дана Постанова.
Разом з цим, події, які відбувались у Азербайджанській РСР та у Вірменський РСР у період проходження позивачем служби на їх території, а також самі періоди бойових дій, на які посилається позивач, до вищезазначеного Переліку - не віднесені.
Посилання позивача на примітку 6 до Переліку, суд не приймає до уваги, оскільки зі змісту примітки 6 до Переліку стосовно можливості визнання осіб учасниками бойових дій, якщо такі мали місце в інших країнах після грудня 1979 року, та не названі у Переліку, вбачається, що її положення поширюються лише на військових фахівців, які направлялися Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР у країни, на території яких велися бойові дії і пільги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
Доказів на підтвердження існування таких юридичних фактів, з якими в даному випадку чинним законодавством пов’язується право особи на визнання її учасником бойових дій, позивачем не надано.
Таку правову позицію викладено Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 18 травня 2010 року за результатами перегляду за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду від 21 листопада 2007 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницький області про визнання недійсним рішення.
Таким чином, у судовому засіданні встановлена відсутність правових підстав для призначення ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, у зв’язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки рішення ухвалено не на користь позивача.
На підставі ч.3 ст.160 КАС України у судовому засіданні 18 серпня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 23 серпня 2011 року, про що згідно вимог ч.2 ст.167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись ст.ст.2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України, управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов’язання вчинити дії щодо визнання учасником бойових дій та видати посвідчення, - відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови складено та підписано 23 серпня 2011 року.
< Текст >
Суддя К.О. Пляшкова