30.08.2011
< копія >
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2011 р. Справа № 2а/0470/5434/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Боженко Наталії Василієвни
при секретаріЛуговій В.О.
за участю:
позивача
представника відповідача ОСОБА_3
Прокопенко О.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Військової частини А1314 про визнання протиправним та скасування наказу, -
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_3 до військової частини А 1314, в якому просить визнати протиправним та скасувати пункт 5 наказу командира військової частини А 1314 від 11 квітня 2011 року № 237 «Про результати службового розслідування за фактом порушення кримінальної справи стосовно військовослужбовця військової частини А 1126 солдата військової служби за контрактом ОСОБА_5.».
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що в ході службового розслідування не було доведено, що з його вини за результатами його діяльності або бездіяльності сталося порушення кримінальної справи проти солдата військової служби за контрактом ОСОБА_5. У наказі зазначено, що начальнику стройової частини відділення особового складу штабу капітану ОСОБА_6 стало відомо від командира 2 парашутно-десантного батальйону підполковника ОСОБА_7 про відсутність на службі солдата ОСОБА_5 та його перебування на лікуванні в Петропавлівській центральній районній лікарні, про що капітан ОСОБА_6 доповіді по команді не зробив. Терміни перебування на лікуванні, в цивільному лікувальному закладі, солдату продовжувались наказами на підставі листів непрацездатності, які до частини привозила мати військовослужбовця. Тобто, солдат ОСОБА_5 все таки був облікований в частині з моменту видачі лікувальним закладом листа непрацездатності та отриманням його начальником стройової частини. Вважає, що підпорядковане йому відділення належно виконувало завдання щодо обліку особового складу. Під час прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення командиром військової частини А1314 не були виконанні вимоги статті 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Отже, рішення від 11 квітня 2011 року про накладення стягнення, вважає безпідставним та прийнятим з порушенням.
В судовому засіданні позивач підтримав позовну заяву з підстав викладених в ній.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, надав до суду письмові заперечення, в яких зазначив про проведення службового розслідування за фактом порушення кримінальної справи відносно військовослужбовця військової служби за контрактом військової частини А 1126 солдата ОСОБА_5 за підозрою у скоєні злочину, передбаченого ст.187. ч.3 Кримінального кодексу України. В ході якого встановлено, що майже два місяці солдат, незважаючи на відсутність, вважався таким, що є на службі. 31.03.2011 року з усного повідомлення оперативного чергового Дніпропетровського зонального відділу військової служби правопорядку стало відомо, що 30.03.2011 року солдат ОСОБА_5, знаходячись на лікуванні у Петропавлівській центральній районній лікарні Дніпропетровської області, був затриманий Петропавлівським РВ УМВС України в Дніпропетровській області за підозрою у скоєнні злочину. Таким чином, комісія з розслідування прийшла до висновку, що причинами, які сприяли скоєнню злочину є особиста недисциплінованість та низькі морально-ділові якості солдата ОСОБА_5 та неналежне виконання своїх обов’язків посадовими особами військової частини А1126, в тому числі і начальника відділення особового складу – заступника начальника штабу військової частини А 1126 ОСОБА_3, вина якого, згідно матеріалів розслідування, полягає у невиконанні обов’язків щодо знання дійсного стану справ у підпорядкованому відділенні, неналежному виконанні підпорядкованим відділенням завдань щодо обліку особового складу та своїх функціональних обов’язків начальника особового складу - заступника начальника штабу військової частини А 1126.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
11 квітня 2011 року командиром військової частини А1314 був винесений наказ № 237 «Про результати службового розслідування за фактом порушення кримінальної справи стосовно військовослужбовця військової частини А1126 солдата військової служби за контрактом ОСОБА_5.».
Згідно із пунктом 5 зазначеного наказу за невиконання обов’язків щодо знання дійсного стану справ у підпорядковану відділенні, неналежне виконання підпорядкованим відділенням завдань щодо обліку особового складу, визначених ст.11 (абзац 5), 16 Статуту внутрішньої служби ЗС України, пункту 3.9 (абзац 3,4) наказу МО України від 05.06.09 № 301 «Про затвердження положення про кадрові органи ЗС України та типових нормативів утримання кадрових органів військового управління, з’єднань, військових частин, установ, організацій» та своїх функціональних обов’язків начальника відділення особового складу – заступника начальника штабу військової частини А1126 майора ОСОБА_3 попередити про неповну службову відповідність.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що солдат військової служби за контрактом ОСОБА_5 проходив службу на посаді водія – радіотелефоніста взводу матеріально-технічного забезпечення 2 парашутно-десантного батальйону військової частини А 1126 з 06.09.2010 року.
З 01.12.2010 року на підставі особистого рапорту солдат ОСОБА_5 вибув у чергову відпустку за 2010 рік, відповідно до наказу командира військової частини А1126 від 01.12.2010 року № 255. Під час перебування у черговій відпустці за місцем проживання солдат ОСОБА_5 звернувся до цивільного лікувального закладу, Петропавлівської центральної районної лікарні Дніпропетровської області, зі скаргою про стан здоров’я та з 15.12.2011 року проходив лікування, про що видані лікарняні листки (а.с.72-75). Інформація про неприбуття солдата з чергової відпустки та знаходження його на лікуванні була отримана командиром 2 парашутно-десантного батальйону підполковником Козинцем Р.В. від командира взводу матеріально-технічного забезпечення старшого прапорщика Кір’яка В.Г., начальника штабу батальйону майора Паласа М.Д. та матері військовослужбовця ОСОБА_5. 14.12.2010 року. Будь-яких заходів щодо перевірки ступеню захворювання та необхідності направлення на лікування до військового лікувального закладу вжито не було. Доповіді про неприбуття військовослужбовця з відпустки надано не було.
Однак, наказом № 267 від 14.12.2010 року солдат ОСОБА_5 визначений як такий, що повернувся з відпустки (а.с.68, 76-82). За матеріалами службового розслідування відпускний квиток до стройової частини повернуто не було.
06.01.2011 року був виданий наказ № 1-К про звільнення солдата ОСОБА_5 у запас(а.с.71), після чого в друге було з’ясовано, що даний солдат не повернувся з відпустки.
Тільки, 04.02.2011 року на підставі листів непрацездатності з 15.12.2010 року по 31.12.2010 року та з 01.01.2011 року по 25.01.2011 року був виданий наказ, в якому солдат ОСОБА_5 визначався як такий, що знаходиться в цивільному медичному закладі (а.с.69).
Згідно із наказом № 52 від 11.03.2011 року, солдат ОСОБА_5 вважається таким, що продовжує хворіти (а.с.70).
31.03.2010 року стало відомо, що 30.03.2011 року солдат військової служби за контрактом військової частини А 1126 ОСОБА_5, знаходячись на лікуванні у Петропавлівський центральній районній лікарні Дніпропетровської області був затриманий Петропавлівським РВ УМВС України в Дніпропетровській області за підозрою у скоєні злочину передбаченого ст. 187 ч.3 Кримінального кодексу України.
Абзацом 5 статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-ХІV(надалі - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України) встановлено обов’язок військовослужбовця постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України.
Стаття 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначає, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Стаття 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлює, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця.
Абзац 2, 5 статті 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачає обов’язок знати стан справ у дорученій йому військовій частині, на кораблі (у підрозділі), ділові, морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців, бойову та іншу техніку, озброєння, що є в частині, на кораблі (у підрозділі), вміло керувати військовою частиною, кораблем (підрозділом) як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань. Завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності.
Пунктом 5 Положення про кадрові органи Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 05.06.2009 року № 301 ( надалі - Положення про кадрові органи Збройних Сил України) зазначено, що керівники кадрових органів відповідають за: підготовку проектів та забезпечення реалізації наказів командирів (начальників) по особовому складу; достовірність інформації викладеної в документах; організацію ведення обліку військовослужбовців, працівників Збройних Сил та військовозобов’язаних, а також здійснення довідково-інформаційної роботи з кадрових питань. Крім цього в пункті 6 Положення про кадрові органи Збройних Сил України вказано, що посадові особи кадрових органів, винні у порушенні Конституції України, законів України, указів Президента України і постанов Верховної Ради України, нормативно - правових актів Міністерства оборони та Генерального штабу, а також вимог цього Положення, несуть дисциплінарну, цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством.
Відповідно до функціональних обов’язків посадових осіб відділення особового складу, затверджених 25 листопада 2010 року начальником штабу - першим заступником командира військової частини А 1126, начальник відділення особового складу несе персональну відповідальність за стан військової дисципліни, морально - психологічний стан особового складу, профілактичної роботи щодо попередження злочинів та подій, загибелі та травмування особового складу в підпорядкованому відділенні. Начальник відділення відповідає за: забезпечення порядку проходження громадянами України військової служби, здійснення трудової діяльності відповідно до законодавства України; підготовку проектів та забезпечення реалізації наказів командирів (начальників) по особовому складу; достовірність інформації викладеної в документах; організацію ведення обліку військовослужбовців, працівників Збройних Сил та військовозобов’язаних, а також здійснення довідково-інформаційної роботи з кадрових питань. Начальник відділення зобов’язаний: систематично аналізувати чисельний та якісний склад підрозділів частин та доповідати про стан справ начальнику штабу та командиру частини; контролювати виконання плану звільнення військовослужбовців, які вислужили встановлені терміни військової служби в Збройних силах України; контролювати за виконанням обов’язків підлеглими.
В ході судового засідання позивач зазначив, що солдат ОСОБА_5 прибув до військової частини 14.12.2010 року, надав до суду оригінал Книги обліку тимчасового відсутнього та тимчасового прибулого до частини особового складу в/ч А 1126, де зазначена дата прибуття солдата ОСОБА_5 до військової частини 14.12.2010 року, яка містить підчистки (а.с.84-85), надав до суду копію книги інструктажу особового складу військової частини А 1126, який вибуває у відпустку та відрядження, де міститься підпис солдата ОСОБА_5 про його ознайомлення з датою вибуття 01.12.2010 року та датою прибуття 13.12.2010 року (а.с.110-111), надав Акт про виділення та знищення документів, що не підлягають зберіганню, в якому зазначено, що відпускні квитки за 2010 рік знищено (а.с.112).
Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд ставиться критично до наданих позивачем документів до матеріалів справи, оскільки вони суперечать іншим доказам, зібраними судом під час розгляду справи та матеріалам службового розслідування, в якому містяться особисті пояснення службових осіб, в тому числі і позивача, щодо неповернення військовослужбовця солдата ОСОБА_5 до військової частини саме 14.12.2010 року та як наслідок він вважався таким, що знаходиться на службі до березня 2011 року, однак наказом № 1-К від 06.01.2011 року був звільнений в запас. Крім того, як встановлено матеріалами службового розслідування солдат ОСОБА_5 до військового лікувального закладу не звертався та не направлявся.
Відповідно до статті 193 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 у разі неповернення військовослужбовця з відпустки в установлений строк та відсутності повідомлення про причини його затримки командир (начальник) військової частини негайно надсилає запит начальнику органу управління військової служби правопорядку у Збройних Силах України або військовому комісару за місцем проведення військовослужбовцем відпустки. Після одержання відповіді на запит про те, що військовослужбовець не прибув до місця відпустки або своєчасно вибув до своєї військової частини, командир (начальник) військової частини організовує його розшук у встановленому порядку.
Суд доходить до висновку, що позивач неналежно виконав свої службові обов’язків, які покладенні на нього законодавством України щодо дійсного стану справ у підпорядкованому відділенні та незадовільного обліку особового складу, відсутності належного контролю за роботою підлеглих.
Перевіряючи повноваження, порядок та спосіб винесення наказу № 267 від 11.04.2011 року на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з наступного.
Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV ( надалі - Дисциплінарний статут Збройних Сил України) визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Статтями 68, 70 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України встановлено, що на молодших та старших офіцерів може бути накладено таке дисциплінарне стягнення, як попередження про неповну службову відповідність. Командир окремого батальйону (корабля 2 рангу), а також командир окремої військової частини, який користується відповідно до статті 8 цього Статуту дисциплінарною владою командира батальйону (корабля 3 рангу), крім того, мають право попереджувати офіцерів про неповну службову відповідність.
Дисциплінарний статут Збройних Сил України встановлює порядок накладення дисциплінарних стягнень, так відповідно до вимог статті 85 цього статуту був виданий наказ командира військової частини А 1314 від 31.03.2011 року № 190 про проведення службового розслідування, яке було завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром.
Дисциплінарне стягнення на позивача було накладене відповідно до статті 87 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а саме протягом місяця від дня закінчення службового розслідування.
Згідно зі статтею 102 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України попередження про неповну службову відповідність застосовується одноразово і накладається наказом посадової особи, якій цим Статутом надано таке право.
Суд погоджується з доводами представника відповідача щодо не проведення командиром бесіди з позивачем, згідно статті 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, оскільки в матеріалах службового розслідування містяться особисті пояснення позивача від 02.04.2011 року, що і є бесідою по своєї суті.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд, згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Представник відповідача надав обґрунтовані заперечення та докази проти позову, що доводять правомірність його рішення, та підтверджують, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позов є необґрунтованим та підстави для задоволення позову відсутні.
Керуючись ст.ст. 71, 86, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до військової частини А1314 про визнання протиправним та скасування пункту 5 наказу командира військової частини А1314 від 11 квітня 2011 року № 237 «Про результати службового розслідування за фактом порушення кримінальної справи стосовно військовослужбовця військової частини А1126 солдата військової служби за контрактом ОСОБА_5.» - відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 02.08.2011 року.
Суддя < (підпис) >
< Текст >
< Список >
< Список >
< Список >Н.В. Боженко
< Текст >
< ПІБ Судді >
< ПІБ Судді >