КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-1715/07 Головуючий у першій інстанції: Прокопчук А.В.
Суддя-доповідач: Файдюк В.В.
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"02" серпня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Файдюка В.В.,
суддів: Ганечко О.М., Федотова І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини А 2656 на постанову Замостянського районного суду м. Вінниці від 26 лютого 2007 року у справі за позовом ОСОБА_3 до військової частини А - 2656 про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення,, –
В С Т А Н О В И Л А :
13.02.2007 року ОСОБА_3 звернувся до Замостянського районного суду м. Вінниці з позовом до Військової частини А 2656 про відшкодування збитків за неотримане продовольче забезпечення з урахуванням індексу інфляції у розмірі 26508, 66 грн.
Постановою Замостянського районного суду м. Вінниці від 26 лютого 2007 року позов задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, військова частина А 2656 подали апеляційну скаргу, в якій просять апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що оскаржуваною постановою порушено його права та законні інтереси, а тому вона підлягає безумовному скасуванню.
В апеляційній скарзі апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 26 лютого 2007 року. В обґрунтування поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження рішення суду апелянт посилається на те, що про розгляд справи відповідач не повідомлявся, постанова Замостянського районного суду м. Вінниці від 26 лютого 2007 року їм не надсилалася, про вказане рішення відповідачу стало відомо лише 14.05.2007 року, коли до військової частини А 2656 надійшла постанова про відкриття виконавчого провадження .
Відповідно до ч. 1 ст. 102 КАС України процесуальний строк може бути поновлений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі, у разі його пропущення з поважних причин.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи клопотання, колегія суддів приходить до висновку про його обґрунтованість та наявність підстав для його задоволення.
При цьому судова колегія виходить з наступного:
Як вбачається з матеріалів справи, 26 лютого 2007 року року у відсутності апелянта був проголошений повний текст постанови
Апеляційна скарга подана військовою частиною 15.05.2007 року, тобто з пропуском строку апеляційного оскарження судового рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 186 КАС України (в редакції чинній на момент розгляду справи), заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. А разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу –з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (ч. 5 ст. 186 КАС України) (в редакції чинній на момент розгляду справи).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не був присутній в судовому засіданні 26 лютого 2007 року, також в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачу повістки про виклик до суду, докази направлення копії постанови на адресу військової частини. Через вказані обставини відповідач не зміг вчасно оскаржити вказане рішення суду.
Беручи до уваги зазначені вище обставини, колегія суддів приходить до висновку, що строк на апеляційне оскарження пропущено з поважних причин, тому клопотання відповідача підлягає задоволенню.
До суду апеляційної інстанції особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.
Враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив дійсну військову службу у Вінницькому обласному військовому комісаріаті, що знаходиться на продовольчому забезпеченні у військовій частині А 2656.
В період до 11.03.2000 року йому нараховувалися та були ним отримані продовольчі пайки або замість них - грошова компенсація відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(далі –Закон).
За ст. 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»призупинена дія ч.2 ст.9 Закону в частині отримання військовослужбовцями продовольчих пайків і речового майна або, за їх бажанням, грошової компенсації, у зв'язку з чим, починаючи з 11.03.2000 року, військовослужбовцям не видавались продовольчі пайки та не виплачувалась грошова компенсація замість них.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з тих міркувань, що положення Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»звужують права позивачів, які встановлені Законом, що суперечить частині 3 статті 22 Конституції України, та оскільки з 2001 року набрала чинності ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України»якою гарантується отримання військовослужбовцями за рахунок держави різних видів забезпечення, у тому числі продовольчого, то необхідно керуватися вимогами Закону, який набрав чинності у більш пізній час.
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції та звертає увагу на ту обставину, що на момент існування спірних правовідносин ч.2 ст.9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»згідно із Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»від 17.02.2000 року № 1459-ІІІ призупинено в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців).
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів».
А тому до спірних правовідносин не могла бути застосована норма ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка, власне, і передбачала можливість отримання грошової компенсації замість продовольчого пайка. Тому в силу статті 19 Конституції України в/ч А 2656 не мали підстав видавати продовольчі пайки або виплачувати компенсацію їх вартості.
Відтак, колегія суддів вважає, що відповідач діяв правомірно, відповідно до вимог чинного на той час законодавства.
Стосовно посилання суду першої інстанції на ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України»як на норму законодавства, яка передбачає виплату компенсації за неотримане продовольче забезпечення, колегія суддів знаходить за необхідним зазначити наступне:
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України»в редакції від 05.10.2000 року, держава забезпечує соціальний та правовий захист військовослужбовців та осіб звільнених в запас, а також гарантує отримання за рахунок держави фінансового, речового, продовольчого та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер службової діяльності.
Як вбачається з постанови КМ України № 426, умови службової діяльності –це умови, в яких знаходяться військовослужбовці льотних, морських, підводних екіпажів та обслуг, які безпосередньо знаходяться на аеродромах, суднах, в лікувально медичних закладах та яких держава повинна забезпечувати харчуванням в своїх їдальнях. Незабезпечення харчуванням через їдальні унеможливлює даним категоріям військовослужбовців повне та якісне виконання своїх службових обов’язків та погіршення обороноздатності держави.
В примітці № 6 до норми № 1 постанови КМ України № 426 зазначено, що військовослужбовці офіцерського складу, прапорщики, мічмани та військовослужбовці рядового, сержантського старшинського складу, які проходять службу за контрактом, під час перебування їх у польових умовах та в інших випадках у разі відсутності підприємств громадського харчування можуть забезпечуватися харчуванням через їдальні військових частин за загальновійськовою нормою № 1 за плату в сумі, що відповідає розрахунку його вартості.
Крім того, вимогами чинного законодавства України не передбачена видача продовольчих пайків або грошової компенсації замість них на підставі добової норми харчування.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції неправомірно задовольнив позовні вимоги щодо визнання дій військової частини неправомірними та стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення.
Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання....
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з недотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому є всі підстави для скасування оскаржуваного рішення.
За таких підстав апеляційна скарга Військової частини А - 2656 на постанову Замостянського районного суду м. Вінниці від 26 лютого 2007 року у справі за позовом ОСОБА_3 до військової частини А - 2656 про відшкодування збитків за неотримане продовольче забезпечення з урахуванням індексу інфляції у розмірі 26508, 66 грн, підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції –скасуванню.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 71, 196, 197, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Військової частини А - 2656 - задовольнити.
Постанову Замостянського районного суду м. Вінниці від 26 лютого 2007 року –скасувати.
Постановити нову про відмову в позові ОСОБА_3 до військової частини А - 2656 про відшкодування збитків за неотримане продовольче забезпечення з урахуванням індексу інфляції у розмірі 26508, 66 грн.
Постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: О.М. Ганечко
І.В. Федотов