ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.08.11 Справа№ 5015/3769/11
За позовом: відкритого акціонерного товариста "Шляхове ремонтно-будівельне управління №65", м. Львів,
до відповідача:відкритого акціонерного товариства "Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління №1", м. Львів,
про: стягнення 187 804,76 грн.
Суддя Т. Рим
За участю представників:
позивача:ОСОБА_1- довіреність №01/11 від 01.11.2010 р.,
відповідача:ОСОБА_2 –довіреність №327/01 від 25.08.2011 року.
На розгляд господарського суду Львівської області подано позов відкритого акціонерного товариста "Шляхове ремонтно-будівельне управління №65" до відкритого акціонерного товариства "Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління №1" про стягнення 187 804,76 грн. Ухвалою від 06.07.2011 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 25.07.2011 р. Розгляд справи відкладено на 25.08.2011 року у зв’язку з неприбуттям в судове засідання представника відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач, отримавши від позивача товар на загальну суму 183 364,96 грн., не здійснив у повному обсязі оплати за поставлені продукцію (рейки Т62), внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 183 364,96 грн. Крім того, відповідачу нараховано 3 294,4 грн. інфляційних втрат, 1 145,40 грн. –3% річних.
Відповідач повністю заперечив проти позову з огляду на те, що видаткова накладна не є належною формою узгодження істотної умови договору поставки про асортимент та якість товару, не є підставою виникнення господарського зобов’язання. Відповідач стверджує, що товар було отримано на підставі договору позики, а тому у відповідача є обов’язок повернути цей товар, а не сплатити за нього кошти.
Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.
Позивачем поставлено, а відповідачем прийнято продукції на підставі видаткової накладної №РН-0027 від 15.07.2010 року на суму 183 364,96 грн., а також довіреності №246 від 15.07.2010 року.
Позивач двічі звертався до відповідача з вимогою оплатити заборгованість у сумі 183 364,96 грн. (вимога №118 від 28.03.2011 року, претензія №176 від 15.06.2011 року). Доказами надіслання зазначених листів є копії поштових квитанцій від 29.03.2011 року та від 15.06.2011 року.
Відповідачем не представлено суду належних доказів оплати вартості отриманого товару.
При винесенні рішення суд виходив з наступного.
Між сторонами у справі виникли зобов’язання з приводу поставки товару на підставі договору поставки в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України. Факт укладення такого договору підтверджується вчиненими сторонами діями: поставкою товару позивачем, прийняттям цього товару відповідачем, видачею відповідачем довіреності повноважному представнику на отримання товару.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Оскільки сторонами не було погоджено в належній формі строків оплати товару, то необхідно застосувати положення статті 530 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 2 цієї статті якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За таких обставин, оскільки відповідачем прийнято товар, позивач скористався своїм правом та скерував вимогу про оплату вартості цього товару, у відповідача виник обов’язок з такої оплати, проте його у встановлений законом строк не виконав, вимоги позивача про стягнення 183 364,96 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 145,40 грн. –3% річних, та 3 294,40 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору. Заперечення відповідача спростовуються висновками суду, оскільки видаткова накладна не свідчить про виникнення між сторонами відносин позики.
Відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. При задоволенні позову витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача. Таким чином, оскільки судове рішення прийнято на користь позивача, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу потрібно покласти на відповідача.
Враховуючи наведене, керуючись статтею 193 Господарського кодексу України, статтями 526, 625 Цивільного кодексу України, статтями 1, 43, 33, 38, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління №1" (адреса: вулиця Конюшинна, будинок 14, місто Львів, 79040; ідентифікаційний код 03335511) на користь відкритого акціонерного товариства "Шляхове ремонтно-будівельне управління №65" (адреса: вулиця Татарська, будинок 14, місто Львів, 79019; ідентифікаційний код 03448630) 183 364,96 грн. основного боргу, 3 294,40 грн. інфляційних втрат, 1 145,40 грн. –3% річних, 1 878,05 грн. відшкодування витрат на оплату державного мита, 236,00 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 29.08.2011 року.
Суддя Рим Т.Я.