2-790/11  

№ 2-7900/10

РІШЕННЯ

Іменем України

    17 березня 2011 року Ворошиловський районний суд м. Донецька в складі:   

головуючого судді –Цукурова В.П.,

при секретарі –Кривошей Г.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Єршової Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк»про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк»про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту № 11358626000 від 11 червня 2008 року, посилаючись на наступні обставини.

11 червня 2008 року між ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11358626000 на суму 90000 доларів США із процентною ставкою 14,50 % річних строком до 11.06.2018 року.

Відповідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч. 1 ст. 192 ЦК України, відповідно якої законним платіжним засобом на території України, є грошова одиниця України.

Відповідно до ч. 1 ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України —гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіціальним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України»гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов'язаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України може використовуватися лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.

Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов'язкового вираження зобов'язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені статтею 524 Цивільного кодексу України.

Крім того, на день укладання кредитного договору іноземний курс валюти був значно нижчий, ніж на теперішній час. Отже, існує істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти сума боргу значно зросла, в зв'язку із чим значно погіршився фінансовий стан позивача.

Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час, є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг. Таким чином, кредитний договір має бути в цілому на вимогу споживача визнаним недійсним.

Позивач просив суд визнати недійсним кредитний договір № 11358626000 від 11 червня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк».

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила в задоволенні позову відмовити.

Суд, вислухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши докази по справі в їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини.

11 червня 2008 року між ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11358626000 на суму 90000 доларів США із процентною ставкою 14,50 % річних строком до 11.06.2018 року.

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, закон не забороняє використання іноземної валюти на території України, а навпаки, регламентує порядок її використання, у тому числі фінансовими установами.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

На виконання ст. 44 Закону України "Про Національний банк України" та ст. 5 Декрету постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. N 275 затверджено Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 серпня 2001 р. за № 730/5921, яке, зокрема, встановлює порядок і умови видачі банкам банківських ліцензій на здійснення банківських операцій та письмових дозволів на здійснення інших операцій.

Так, пунктом 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. N 275, визначено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати, зокрема, операції щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Тобто, банк за умови наявності письмового дозволу має право здійснювати розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

На теперішній час законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Частиною 2 статті 524 ЦК України встановлено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Тобто, положення Цивільного кодексу України надають право за домовленістю сторін визначати в іноземній валюті грошовий еквівалент зобов'язання.

Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Стаття 1054 ЦК України визначає предмет кредитного зобов'язання таким чином, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Таким чином, проценти є обов'язковою умовою кредитного договору.

Зважаючи на викладене, банк, який у встановленому порядку отримав генеральну ліцензію Національного банку та за умови отримання письмового дозволу Національного банку на здійснення валютних операцій, має достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів як в національній, так і в іноземній валюті та отримання процентів у відповідній валюті зобов'язання.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи»(№1533-VI), надання та погашення кредитів, позик в іноземній валюті на території України до 1 січня 2011 року здійснюватиметься в безготівковій формі, а банкам надається право за погодженням із кожним позичальником у термін до 31.12.2010 поводити у визначений Законом спосіб реструктуризацію заборгованості за кредитами позичальників-фізичних осіб. Тобто, норми прийнятого Закону передбачають можливість надання та погашення кредитів, позик в іноземній валюті на території України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з боку відповідача відсутні порушення діючого законодавства України при укладанні спірного договору, отже відсутні порушення прав позивача.

Виходячи з викладеного, суд вважає необхідним відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк»про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту № 11358626000 від 11 червня 2008 року.

На підставі ст. ст. 14, 192, 524, 526, 626, 1054 ЦК України, ст. ст. 2, 47, 49, 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 44 Закону України "Про Національний банк України", Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи», ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. №275, та керуючись ст. ст. 5, 60, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк»про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту № 11358626000 від 11 червня 2008 року –відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано через Ворошиловський районний суд м.Донецька до Апеляційного суду Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної  сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення надруковано у нарадчій кімнаті у одному примірнику.

Суддя Ворошиловського районного          

суду м. Донецька                                                                                                        В.П. Цукуров