СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
25 лютого 2008 року | Справа № 2/21-18509-2007 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Дугаренко О.В.,
суддів Заплава Л.М.,
Фенько Т.П.,
за участю представників сторін:
позивача: Потапова Ольга Володимирівна, довіреність № 083 від 29.11.07, відкрите акціонерне товариство "Європейський банк розвитку та заощаджень";
відповідачів: Управління економіки Євпаторійської міської Ради; Кримське республіканське підприємство "Бюро реєстрації та технічної інвентаризації міста Євпаторія";
розглянувши апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" на ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Ковтун Л.О.) від 26 листопада 2007 року у справі № 2/21-18509-2007
за позовом відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" (вул. К. Лібкнехта, 5,Сімферополь,95000)
до Управління економіки Євпаторійської міської Ради
(вул. Дм. Ул'янова, 19а,Євпаторія,97400)
Кримського республіканського підприємства "Бюро реєстрації та технічної інвентаризації міста Євпаторія" (вул. Некрасова, 45,Євпаторія,97400)
про визнання дійсним договору, визнання права власності та спонукання до виконання певних дій
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим позовну заяву відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" та Управління економіки Євпаторійської міської Ради і Кримського республіканського підприємства "Бюро реєстрації та технічної інвентаризації міста Євпаторія" про визнання дійсним договору визнання права власності та спонукання до виконання певних дій повернуто позивачу без розгляду.
Підставою повернення позовної заяви суд зазначив ненадання позивачем належних доказів зі сплати державного мита ( пункт 4 статті 63 Господарського процесуального кодексу України), оскільки за вимогою про визнання права власності на майно, має бути сплачено державне мито у встановленому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 23.01.1993 „Про державне мито”, пункту 32 Інструкції „Про порядок обчислення та справляння державного мита”, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 (1 % від вартості спірного майна), однак, заявником позову була надана квитанція № 104 від 21.11.2007 на суму 85,00 грн., яка, за думкою суду першої інстанції, не може бути доказом сплати державного мита у встановленому розмірі.
Не погодившись з ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 грудня 2007 року, відкрите акціонерне товариство "Європейський банк розвитку та заощаджень" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та передати справу на розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Основний довід заявника апеляційної скарги полягає в тому, що судом першої інстанції не прийнятий до уваги той факт, що позивачем заявлено позов тільки про визнання право власності, без вимоги про витребування майна, тому, така вимога, відповідно до пункту 14 листа Вищого господарського суду України № 01-8/675 від 14.08.2007 має немайновий характер.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, судова колегія вважає, що ухвала суду підлягає скасуванню, але не з тих підстав, які заявлені в апеляційній скарзі, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права.
Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 55 Основного Закону регламентовано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно зі ст. 2 Закону України “Про судоустрій”, суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб.
Частиною 3 статті 3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 цього ж Закону усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом.
Згідно з ч. 3 зазначеної статті, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Згідно статті 61 Господарського процесуального кодексу України питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею першої інстанції одноособово.
Дійсно, пунктом 4 статті 63 Господарського процесуального кодексу України передбачено повернення позовної заяви, якщо заявником не додано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розміру.
Відповідно до роз’яснень Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” № 02-5/289 від 18.09.1997 у вирішенні питання про наслідки порушення позивачем вимог статті 57 слід виходити з того, що підставою для повернення позовної заяви є тільки відсутність доказів сплати державного мита у встановлених порядку і розмірі.
Якщо у позовній заяві є посилання на докази, що підтверджують викладені обставини, але самі докази до позовної заяви не додані, таку заяву не можна повертати з посиланням на статтю 63 ГПК. У цьому випадку суддя у процесі підготовки справи до розгляду ухвалою витребує ці докази від позивача чи відповідача.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що статтею 65 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках дії по підготовці справи до розгляду, зокрема, витребує від сторін необхідні документи, відомості, висновки.
Судова колегія вважає, що з правового аналізу наведених вище норм вбачається, що з метою фактичної реалізації права сторони на подання позову суд повинен приймати до провадження позовні заяви за відсутності суттєвих порушень щодо порядку їх оформлення та подання.
У випадку сумніву, чи дійшовши висновку про недостатність певних доказів ( щодо сплати державного мита) суд мав право витребувати додаткові докази (наприклад, відповідне підтвердження територіального органу Державного казначейства України) в порядку підготовки справи до розгляду.
Таким чином, суд першої інстанції не мав законних підстав для повернення позову без розгляду.
Також заслуговує на увагу довід заявника апеляційної скарги, що судом не враховано, що у разі подання позовної вимоги про визнання права власності державне мито підлягає сплаті в сумі 85,00 грн., як це визначено пунктом 14 листа Вищого господарського суду України № 01-8/675 від 14.08.2007.
В силу частини 3 статті 106 Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвали про повернення позовної заяви справа передається на розгляд місцевого господарського суду.
Враховуюче наведене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції –скасуванню, а справа –передачі на розгляд господарського суду Автономної Республіки Крим.
Керуючись статтями 103 ( пункт2), 104 ( частина 1 пункт 4), 106 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" задовольнити.
Ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 листопада 2007 року у справі № 2/21-18509-2007 скасувати.
Справу № 2/21-18509-2007 передати на розгляд господарського суду Автономної Республіки Крим.
Головуючий суддя
Судді