№ 2-1129-11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И

21 липня  2011 року                       Дзержинський міський суд Донецької області у складі:                                          судді                                              Бухтіярової О.М.,

при секретарі                          Федоровій В.Г.,

розглянув у відкритому  судовому засіданні в залі суду м. Дзержинська справу за позовом  ОСОБА_1 до Акціонерно –комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк»про визнання кредитного договору удаваним правочином, -

В С Т А Н О В И В:

      В червні 2011 року позивач звернулась до суду з позовом до Акціонерно –комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк»про визнання кредитного договору удаваним правочином. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що 09 червня  2008 року між нею та відповідачем було укладено кредитний договір № 275/377 у відповідності кредитного договору відповідач зобов’язався надати позивачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 45 800,00 дол.США зі сплатою 14 % річних з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 06 червня 2014 року. В забезпечення своїх боргових зобов’язань за зазначеним кредитним договором того ж дня було укладено договір іпотеки № 275/377-1, у відповідності до умов якого позивач передала відповідачу в іпотеку нерухоме майно –нежитлову будівлю кафе «Пиріжкова»загальною площею 134,9 м.кв., що знаходиться за адресою: м. Дзержинськ, Донецька область, площа Базарна, розташована на відповідній земельній ділянці. Зазначена нежитлова будівля належить позивачу на праві приватної власності на підставі договору купівлі –продажу. Кредит позивачу був виданий на умовах цільового використання грошових коштів, які в договорі визначені як споживчі цілі. Позивач планувала використати отримані кошті на ремонт та облагородження будівлі кафе. Для цього вона закуповувала будівельні матеріали, обладнання та наймала працівників. При цьому всі розрахунки за виконані роботи та придбання матеріалів вона проводила в гривні і для цього вимушена була отримані кошти в іноземній валюті конвертувати в національну валюту, оскільки відповідно до Конституції України грошовою одиницею в Україні є гривня , як національна валюта є  єдиним законним платіжним засобом на території України.  Позивач вважає, що насправді спірний кредитний договір був удаваними та був вчинений з метою приховання іншого правочину, який сторони вчинили в дійсності, а саме –надання їй кредиту в національній валюті України. Відповідач надаючи кредит в іноземній валюті, усвідомлював неминучість конвертації ним отриманої валюти в гривні, бо іншим чином позивач ніяк не могла використати кредит за його цільовим призначенням, яке є одним із суттєвих та важливих умов кредитного договору. Також відповідач знав про те, що для розрахунку позивачу необхідні саме гривні, а не будь –яка інша валюта і укладаючи спірний договір, він погодився задовольнити саме цю потреб, тобто надати необхідні позивачу гривні. З наведених вище фактів позивач робить висновок, що видаючи їй кредит готівкою в іноземній валюті, відповідач усвідомлював, що цей акт носить формальний характер, а насправді ця валюта виступає не як засіб платежу, а як еквівалент національної валюти України, необхідної для використання кредиту за цільовим призначенням. Через це позивач вважає, що вона насправді уклала з відповідачем договір кредиту в національній валюті, що не суперечить законодавству України, але сторони замаскували його  під договір кредиту в іноземній валюті. Крім того, позивач вважає, що її права порушуються спірним договором, бо через коливання курсу долару до національної валюти України вона в теперішній час вимушена сплачувати значно більшу суму в гривнях, ніж фактично отримала від банку та більші суми процентів в гривня, ніж це фактично передбачено договором. Так на  день укладення договору курс іноземної валюти становив 1 USD=4,85грн., а на сьогоднішній день 1 USD=7,90грн. Отже існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним договором, підвищення курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла у зв’язку з чим, занчно погіршився її фінансовий стан.

          Представник позивача в судовому засідання наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився з невідомої суду причини, про день та час слухання справи був повідомлений належним чином. Суд розглядає справу на підставі ст.. 224 ЦПК України –заочно.  

Суд заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

            Як вбачається з матеріалів справи, за між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №  275/377 від 09.06.2008 року з метою цільового використання  (а.с.6-8). З метою забезпечення виконання зобов’язань між позивачем та відповідачем було укладено іпотечний кредит № 275/377-1 (а.с.9-11), у відповідності до умов якого позивач передала відповідачу в іпотеку нерухоме майно –нежитлову будівлю кафе «Пиріжкова»загальною площею 134,9 м.кв., що знаходиться за адресою: м. Дзержинськ, Донецька область, площа Базарна, розташована на відповідній земельній ділянці.

Звертаючись до суду з позовом про визнання кредитного договору удаваним правочином, позивач, стверджуючи, що відповідачем допущені істотні порушення щодо укладення договору  всупереч законодавству, яким передбачено, що національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, неповідомлення його про умови кредитування, у тому числі  всупереч ст. 524 ЦК України. Посилаючись на порушення цих норм при укладенні кредитного договору, позивач вважає є підстави для визнання кредитного договору удаваним правочином, що є істотним порушенням його прав.

Відповідно до частин 1,2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Підтвердженням досягнення згоди з усіх істотних умов договору є підписи представника Банку та безпосередньо позичальника –ОСОБА_1

Пункт 2 статті 524 ЦК України передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно із ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93 використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії, виданої Національним банком України.

А також п.1.5 Положення про порядок видач Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483, передбачено якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями), використання іноземної валюти як засобу платежу дозволяється без ліцензії.

Ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»від 7 грудня 2000року №2121-111 містить перелік банківських операцій, які дозволяється здійснювати банкам, в тому числі на підставі банківської ліцензії. До них також належать кредитні операції, зокрема розміщення залучених коштів (гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент) від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Таким чином, Банком, при укладанні кредитного договору №    275/377 від 09.06.2008 року року, дотримані всі вимоги, встановлені чинним законодавством та Законом України «Про захист прав споживачів».

Як вбачається із матеріалів справи, на момент укладення договору між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов в тому числі щодо валюти при виконання грошового зобов'язання. Відповідно до кредитного договору №  275/377 від 09.06.2008 року року, укладеного  між ОСОБА_1.  та відповідачем на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання було визначено суму кредиту у доларах, а саме 45800,00 доларів США із сплатою 14% за користування кредитом. Строк погашення кредиту 06 червня 2014 року, що підтверджується даним договором.

          У ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»зазначено, що фінансовим кредитом є кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під певні проценти. У ст..2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»наведено поняття банківського кредиту. Воно визначається як будь - яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь  яке продовження строку погашення строку, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Банк надає грошові кошти, що не належать йому на праві власності, це кошти, що залучені банком від його клієнтів.

Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний банк України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України № 496 від 12.11.2003 р., визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного можна зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті сторони, беручі на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, повинні біли усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань позивача на те що відповідачем при укладанні договору порушені вимоги законодавства щодо визначення валюти .

Враховуючи наведене, відсутні підстави для визнання кредитного договору, як удаваного правочину,  за недоведеністю таких вимог.

        На підставі ст.ст. 524,626,627,651,652,1049,1054 ЦК України та керуючись  ст. ст.3.10,57,58, 60,61, 208,209,212, 213,214, 215  ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

            В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерно –комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк»про визнання кредитного договору удваваним правочином  – відмовити.

           Заочне рішення може бути переглянуто за письмовою заявою відповідача. яка подається протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: