П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 вересня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області
в складі: суддів Боймиструка С.В., Хилевича С.В., Рожина Ю.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради на Рішення Рівненського міського суду від 10 червня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання протиправною відмови у виплаті щорічної допомоги на оздоровлення, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення щорічної допомоги на оздоровлення,
ВСТАНОВИЛА :
Позивач ОСОБА_1, як постраждалий 1 категорії та інвалід 2 групи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, звернувся до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради з заявою про виплату різниці недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2009 роки в розмірах визначених ст. 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Листом відповідача від 26.02.2010 року № Т-170 йому було відмовлено в задоволенні заяви з посиланням на постанову КМ України № 562 від 12 липня 2005 року.
За захистом порушеного права позивач звернувся з аналогічними вимогами до суду.
Рішенням Рівненського міського суду від 10 червня 2010 року позов ОСОБА_1 про визнання протиправною відмови у виплаті допомоги та про виплату такої допомоги на оздоровлення за 2007-2009 роки було задоволено частково, зокрема за 2007 рік визнано дії відповідача протиправними та зобов’язано його нарахувати та виплатити вказану допомогу в розмірі передбаченому ст..48 ЗУ «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з урахуванням виплаченої суми. Щодо вимог за 2008-2009 роки в позові відмовлено.
Позивач не погодився з Рішенням суду та оскаржив його в частині відмови в задоволенні його вимог за 2009 рік. В апеляційній скарзі вказував на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог за 2009 рік.
Відповідач також не погодився з рішенням суду та оскаржив його в частині задоволення вимог позивача за 2007 рік та стягнення судових витрат, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права. Просив скасувати рішення в цій частині та відмовити в задоволенні вимог позивача.
В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржувалось.
За результатами апеляційного розгляду, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення, а апеляційна скарга УПСЗН виконавчого комітету Рівненської міської ради підлягає відхиленню з таких підстав.
Задовольняючи позов в частині вимог за 2007 рік, суд першої інстанції виходив з того, що Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнано неконституційним положення п.30 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинялась дія ст..48 ЗУ «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ч.2 ст..152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, з огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що після зазначеного вище Рішення Конституційного Суду України, виплачуючи в серпні 2007 року щорічну допомогу на оздоровлення відповідач мав її виплачувати в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат визначених ст..48 Закону № 1058, а не в розмірі 120 грн., визначених Постановою КМ України № 562 від 12 липня 2005 року.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду.
Відмовляючи в частині задоволення позову за 2009 рік, місцевий суд виходив з того, що ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2009 рік», Кабінету Міністрів України надано право встановлення розмірів соціальних виплат і ця норма неконституційною не визнавалась, а тому виплата відповідачем щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 120 грн. проведена правомірно.
___________________________________________________________________________________________________________________
справа № 22-а-2808-11 головуючий в суді 1 інст.: Доля В.А.
суддя-доповідач : Боймиструк С.В.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого суду.
Статтею 71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2009 рік»надано право КМ України встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах в межах асигнувань передбачених за відповідними бюджетними програмами, однак оскільки жодних змін вказаним законом у ст.48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»внесено не було, тому вона діє в редакції відновленій рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, при визначенні розміру та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення, що передбачена ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідачу в 2009 році, необхідно було керуватися нормами ст. 48 цього закону, а не згаданою постановою № 562, яка хоч і була чинною на час виплати даної допомоги, однак суперечила закону.
Відповідно до ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивачі, як потерпілі 1 категорії мають право на щорічну допомогу на оздоровлення - інваліди II групи в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Саме в таких розмірах відповідачем мала бути виплачена позивачам допомога на оздоровлення в 2009 році виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог за 2009 рік прийняте з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування в цій частині та ухвалення нової постанови про задоволення позову.
Керуючись 195, 197, п. 1, 3 ч.1 ст. 198, п. 4 ч.1 ст.202, ч.2 ст. 205, ст. 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради відхилити, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 10 червня 2010 року в частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог за 2009 рік – скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову.
Визнати дії управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради по ненарахуванню ОСОБА_1 щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2009 рік у розмірах, встановлених ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - протиправними.
Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради і нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну одноразову допомогу на оздоровлення за 2009 рік, відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати з врахуванням вже виплачених сум.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили .
Судді: