У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

07.02.08                                                                                               Справа №26/80/07-6/121/07

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Зубкова Т.П. судді  Зубкова Т.П.    , Колодій Н.А.  , Мойсеєнко Т. В.

при секретарі: Акімовій Т.М.

За участю представників сторін:

від позивача  –          Севастьянов Р.Ю. (довіреність № 35/5 від 08.01.2008  р.)                                 

від відповідача –      Перкіна  В.Ф.  (довіреність № 31/10/07-1  від 31.10.2007  р.)                           

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод «Перетворювач» (м. Запоріжжя)

на рішення господарського суду Запорізької області від 25.06.2007 р.                                             у  справі  № 26/80/07-6/121/07

за позовом                  Відкритого   акціонерного   товариства    «Запорізький   завод

                                    «Перетворювач»  (м. Запоріжжя)

до відповідача           Відкритого акціонерного товариства  «Автотехсоюз» (м. Запоріжжя)

про стягнення суми,

               Заявлено позов про стягнення з відповідача на користь позивача 482661,85 грн., які складаються з 407246,00 грн. основного боргу за договором купівлі-продажу обладнання від 24.05.2006 р., 34719,27 грн. пені за прострочення виконання зобов’язань за договором,  34469,65грн.  втрат  від інфляційних процесів, 6126,93 грн. – 3% річних, нарахованих на суму основного боргу. Крім того, позивач просив відшкодувати йому за рахунок відповідача судові витрати по справі, в т.ч. 48266,00 грн. витрат  на оплату послуг адвоката (том 1, а.с.2-4).

Рішенням господарського суду Запорізької  області (суддя Місюра Л.С.) від 25.06.2007 року  по справі № 26/80/07-6/121/07  в задоволенні  позову  відмовлено (том 1, а.с.91-92).

Приймаючи рішення  про відмову в позові,  суд першої інстанції виходив з того, що  договір купівлі-продажу від 24.05.2006 р. не містить  такої істотної умови, як предмет договору, тобто, не відповідає  вимогам, закріпленим у ст. 638 ЦК України, ст. 180 ГК України, отже,  є неукладеним (таким, що не відбувся). Неукладений договір не породжує взаємних прав та обов’язків,  тому  вимога позивача щодо оплати заборгованості за договором купівлі-продажу, а відповідно, й інфляції, річних та  пені, є необґрунтованою.

Не погоджуючись з прийнятим судовим актом, позивач у справі – ВАТ «Запорізький завод «Перетворювач» звернувся до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить  рішення господарського суду  скасувати  та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (том 1,  а.с.102-105).

В апеляційній  скарзі   позивач стверджує, що  суд  першої інстанції вирішив спір з порушенням норм  процесуального права та неправильним застосуванням  норм матеріального права,  неповним  з’ясуванням  фактичних  обставин справи.

Заявник  вказує,  що  він, як продавець за договором купівлі-продажу,  виконав у повному обсязі  взяті на себе зобов’язання,  але відповідач (покупець) безпідставно ухилився від виконання покладених на нього  договором купівлі-продажу зобов’язань щодо оплати  в обумовлений договором строк  отриманого майна. Вважає, що господарський суд дійшов помилкового висновку щодо неукладеності договору купівлі-продажу, за яким стягується заборгованість, так як  зазначений договір містить усі суттєві умови, необхідні для договорів даного виду.

В письмових поясненнях уповноважені представники заявника додатково обґрунтовують підстави скасування рішення господарського суду,  як незаконного. Зазначають, що в матеріалах справи наявні підписані обома сторонами тексти договору № 534/06 купівлі-продажу обладнання  від 24.05.2006 р. та доповнення до нього, де встановлено, що є предметом договору, та визначена ціна договору купівлі-продажу. Вказують, що після укладення  договору купівлі-продажу  № 534/ОБ   від 24.05.2006 р.  та прийняття  майна за договором відповідач став його використовувати, що підтверджується підписанням Відкритим акціонерним товариством «Автотехсоюз» договорів на отримання комунальних послуг щодо  водопостачання та водовідведення, електропостачання   на об’єкт, на якому розташоване спірне майно (обладнання).

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 06.09.2007 р. апеляційна скарга  Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод «Перетворювач»  прийнята  до провадження та призначена до розгляду на 17.10.2007 р.    В судовому  засіданні оголошувалися  перерви до 29.11.2007 р., до 20.12.2007 р., до  07.02.2008 р.

Розпорядженням  Голови Запорізького апеляційного господарського суду № 189 від 07.02.2008 р. справу № 26/80/07-6/121/07  передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Зубкова Т.П. (доповідач), судді Колодій Н.А., Мойсеєнко Т.В.  

В судових засіданнях  представники позивача підтримали  доводи, викладені в апеляційній скарзі та  письмових поясненнях.

Відповідач – ВАТ «Автотехсоюз» апеляційну скаргу відповідача не визнає. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу (том 1, а.с.119-121) стверджує, що рішення господарського суду прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення , а рішення суду – без змін. В обґрунтування    доводів  щодо правомірності рішення  господарського суду відповідач  вказує, що Додаток №1 до договору купівлі-продажу, в якому  наведені перелік  обладнання  та його ціна, не підписаний сторонами за угодою, отже, сторонами не досягнуто згоди по істотним умовам договору (по предмету та ціні)  відповідно до     ст.ст. 655, 656 ЦК України, ч.ч. 3, 4 ст. 180 ГК України.  Стверджує, що ВАТ «Запорізький завод «Перетворювач» відмовився  передавати обладнання та документацію по акту прийому-передачі. Вказує,  що  ВАТ «Автотехсоюз», маючи намір підписати угоду на придбання обладнання  та енергетичних мереж, сподівалось отримати якісний товар, в робочому стані та з відповідною документацією на його експлуатацію для ведення своєї господарської діяльності, але фактичний стан  цього обладнання виявився неякісним, неможливим для його використання за цільовим призначенням. Відповідач зазначає, що додаток № 1 до договору купівлі-продажу обладнання,  акт прийому-передачі сторонами на підписані, що, за його переконанням,  свідчить про недосягнення сторонами згоди по всім істотним умовам цього договору  та є підставою вважати договір купівлі-продажу неукладеним.

В судових засіданнях  представник відповідача підтримав  заперечення, викладені у  відзиві на апеляційну скаргу та у письмових поясненнях до нього.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до  приписів ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами  повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, Запорізький апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Відкритим акціонерним товариством «Запорізький завод «Перетворювач» (Продавцем, позивачем у справі) та Відкритим акціонерним товариством «Автотехсоюз» (Покупцем, відповідачем у справі)  24.05.2006 р. підписано договір       № 534/ОБ купівлі-продажу обладнання  (далі за текстом – Договір).

Згідно з п.1.1 Договору позивач зобов’язався передати у власність відповідачу належне позивачу на праві власності обладнання та мережі, а відповідач – прийняти вказане майно та заплатити за нього ціну відповідно до умов даного Договору.

В пункті  1.2 Договору  зазначено, що відомості  про обладнання та мережі, що відчужуються, наведені у Додатку № 1 до Договору.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2  Договору  загальна вартість  обладнання  (з ПДВ) складає 407 347,00 грн.; ціна за кожну одиницю обладнання наведена  у Додатку № 1.

19.06.2006 р.  сторони уклали додаткову угоду до Договору,  якою внесли  зміни в пункти 1.3 і  3.1  Договору щодо визначення моменту переходу до покупця права власності на предмет договору купівлі-продажу (на обладнання і мережі). Також сторони внесли зміни в пункт 2.4 Договору щодо строків оплати, а саме,  встановили, що «Оплата вартості обладнання здійснюється Покупцем до 15 липня 2006 року»      (том 1,  а.с.9).

Договір купівлі-продажу та додаткова угода до нього підписані обома сторонами, підписи  скріплені  відбитком печатки  відповідних підприємств.

В матеріалах справи міститься  не підписаний сторонами Додаток № 1 до договору  купівлі-продажу № 534/ОБ від 24.05.2006 року (том 1,  а.с. 57), який містить перелік обладнання та мереж із визначенням  ціни кожної одиниці  та  підсумком загальної вартості, яка дорівнює  407346,00 грн. (з врахуванням ПДВ).

Позивач  стверджує, що він виконав умови Договору, фактично передав у власність відповідачу майно за Договором, але відповідач свої зобов’язання за Договором щодо проведення розрахунків з позивачем не виконав, оплату за придбане обладнання та мережі  не здійснив.

Вимоги про стягнення з відповідача на підставі ст.ст. 536, 610-612, 614, 623-625 ЦК України, ст.ст. 217-218 ГК України заборгованості за Договором, втрат від інфляційних процесів, 3% річних, пені  за невиконання грошових зобов’язань  стали предметом розгляду у даній справі.

Відповідач  заявляє, що  твердження позивача  про виконання ним умов Договору не відповідає дійсності, обладнання,  мережі та технічна документація  не передані за Актом прийому-передачі, як це передбачено умовами Договору. Вказує, що ВАТ «Автотехсоюз», маючи намір укласти угоду на придбання обладнання та мереж (енергетичного обладнання), сподівалось одержати якісний товар, в робочому технічному стані та з відповідною документацією на його експлуатацію, але фактичний стан цього обладнання виявився непридатним для використання у господарській діяльності.  Вважає Договір купівлі-продажу обладнання таким, що не відбувся, заявив зустрічний позов про визнання його неукладеним. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 25.05.2007 р. в прийнятті зустрічного позову відмовлено (том 1, а.с. 52-54).

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування господарським судом  норм матеріального та процесуального права при  винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою,  що  підлягає   задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України  договір є однією з  підстав виникнення цивільних прав та обов’язків. Аналогічні приписи містяться у ст. 174 Господарського кодексу України, виходячи зі змісту якої  господарські зобов’язання між суб’єктами господарювання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод,  не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.ст. 626, 628  ЦК України  договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення прав та обов’язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.

У ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди  з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або  є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких  за заявою хоча б однієї  із сторін має бути досягнуто згоди. Також у ст. 180 ГК України  закріплено, що господарський договір  вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, тобто умов, які визнані  такими за законом чи необхідні для договорів даного виду. При укладенні договору сторони  зобов’язані у будь-якому разі  погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Виходячи зі змісту  договору купівлі-продажу,  його істотними умовами  є предмет і ціна, які необхідно погодити сторонам  при  укладенні договору.  

Аналіз спірного Договору купівлі-продажу обладнання  свідчить про те, що сторонами  у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, а саме:

Як вбачається з матеріалів справи, Договір укладено сторонами у письмовій формі і нотаріально посвідчено, що відповідає вимогам  ст. 657 ЦК України щодо форми окремих видів договорів купівлі-продажу,  до яких відноситься спірний Договір.

У розділи 1 Договору, який має назву «Предмет договору», сторони узгодили, що Продавець (позивач у справі) зобов’язується передати Покупцю (відповідачу) належне  продавцю на праві власності обладнання і мережі, дані  про які наведені у Додатку № 1 до Договору.

Додаток № 1 до Договору купівлі-продажу № 534/ОБ від 24 травня 2006 року   містить перелік обладнання та мереж з  зазначенням  інвентарних номерів  та вартості  реалізації майна, як  окремо кожної  одиниці обладнання та мереж,  так і  підсумкової  вартості  відчужуємого майна, яка  становить 407 346,00 грн. (з врахуванням  ПДВ).

Виходячи  зі змісту розділу 2  Договору, сторони дійшли згоди  щодо ціни договору, а саме, в пункті 2.1   Договору вказали, що загальна вартість обладнання складає 407 346,00 грн. (в тому числі ПДВ –  67891,00 грн.),  та  в пункті  2.2  зазначили, що  ціна за кожну одиницю обладнання наведена у Додатку № 1 до Договору.

В Договорі сторони також  обумовили порядок розрахунків, порядок передачі  майна, інші взаємні права та обов’язки сторін за Договором, відповідальність тощо.

Крім того, 19.06.2006 року  сторони уклали додаткову угоду до Договору купівлі-продажу, якою внесли зміни до умов Договору,  що стосуються  визначення моменту набуття покупцем права власності на придбане за договором майно; терміну, протягом якого здійснюється передача  обладнання за договором; строку оплати покупцем  вартості обладнання.

Договір та додаткова угода  підписані  сторонами,  підписи  скріплені  печатками.

Отже, обставини справи, що досліджені колегією суддів в судових засіданнях, аналіз доказів, долучених до справи,  у сукупності дозволяють  зробити висновок про наступне: сторони при укладенні у належній формі Договору купівлі-продажу обладнання визначили зміст даного договору, погодили як його істотні умови, тобто обов’язкові умови договору відповідно до законодавства (предмет, ціну), так і інші  умови, щодо яких сторони дійшли  згоди  та  включили  їх у договір.

Таким чином, сторони уклали договір купівлі-продажу обладнання №534/ОБ  від 24.05.2006 року з дотриманням  всіх  вимог  діючого законодавства.

Наведене вище спростовує твердження відповідача та  висновки господарського суду  про неукладеність даного договору  з причин  нібито непогодження сторонами  такої істотної умови, як предмет договору, а внаслідок цього,  свідчить про необґрунтованість рішення господарського суду про відмову в задоволенні позову щодо стягнення з ВАТ «Автотехсоюз»  заборгованості за Договором.

Як свідчать матеріали справи, відповідно  до пункту 2.3 Договору в редакції Додаткової угоди оплата вартості обладнання здійснюється покупцем до 15 липня 2006 року.

Згідно з п. 4.1.1 Договору покупець (відповідач) зобов’язався оплатити вартість обладнання відповідно до умов договору.

Отже, відповідач (покупець)  взяв на  себе зобов’язання  оплатити вартість майна у строк, визначений  в   Договорі.

У ст. 629 ЦК України  закріплено: договір  є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 530 ЦК України  якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (стаття 193 Господарського кодексу України).

Виходячи зі змісту  статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Правила оплати  майна у договірних відносинах купівлі-продажу врегульовані ст. 692 ЦК України, згідно з якою покупець зобов’язаний оплатити товар (майно) після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений іншій строк оплати товару.

Як свідчать досліджені умови Договору, сторони узгодили строк оплати  майна, а саме: оплата вартості майна здійснюється покупцем  до 15 липня 2006 року.

Ані у визначений  в Договорі термін, ані на час розгляду справи в суді відповідач не виконав взяте на себе  зобов’язання, оплату майна відповідно до умов Договору не здійснив.

Не надав відповідач доказів виконання умов Договору щодо проведення розрахунків з позивачем  і  суду апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, позивач правомірно нарахував відповідачу за порушення  грошових зобов’язань  за Договором  річні  у розмірі,  передбаченому  вказаною статтею закону, в сумі 6126,93 грн., а також 34469,65 грн. – втрати  від інфляції.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пунктом 6  ст. 231  ГК України визначено, що штрафні  санкції  за  порушення  грошових  зобов’язань  встановлюються  у  відсотках, розмір  яких    визначається  обліковою ставкою  Національного   банку України, за увесь  час користування чужими  коштами, якщо інший  розмір  відсотків не  передбачено  законом  або  договором.

Відповідно до п. 5.2. Договору при порушенні відповідачем умов Договору щодо оплати вартості майна  до нього мають бути застосовані штрафні санкції у вигляді пені в розмірі  подвійної облікової ставки НБУ від суми платежу за кожен день прострочення.

Як свідчать матеріали справи, позивачем нараховано  відповідачу пеню відповідно до умов Договору та вимог Закону України «Про відповідальність за порушення грошового зобов’язання».

З огляду на вищевикладене колегія суддів  дійшла висновку про  законність та обґрунтованість заявлених позивачем  вимог про стягнення з відповідача  407346 грн.  основного  боргу, 34469,65 грн. втрат від інфляції, 6126,93 грн. – 3% річних, 34719,27 грн.  пені  та  про  наявність правових підстав для  їх задоволення.

Доводи, викладені відповідачем у відзиві на  позовну заяву та у відзиві на апеляційну скаргу, судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Згідно умов Договору зобов’язання відповідача  здійснити оплату майна у визначений  в Договорі термін не  поставлено в залежність від підписання сторонами   акту прийому-передачі майна, тому відсутність такого акту не  звільняє відповідача від обов’язку виконувати свої зобов’язання за Договором.

Твердження відповідача про  неналежну якість обладнання, яке є предметом Договору, може бути предметом спору про якість придбаного майна, але не є підставою звільнення відповідача від  виконання зобов’язання щодо проведення покупцем оплати  в обумовлений Договором термін.

Колегія суддів вважає, що рішення господарського суду прийнято з порушенням та неправильним застосуванням  норм матеріального права, неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, та невідповідністю висновків суду обставинам справи, що є підставою для скасування рішення господарського суду та прийняття нового.

Судові витрати по справі покладаються на сторони відповідно до приписів      ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.  

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової  експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне  забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: при задоволені позову – на відповідача; при відмові в позові – на позивача; при частковому задоволені позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених  позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому  Законом України «Про адвокатуру».

Згідно ст. 2 Закону України «Про адвокатуру»  адвокатом може бути  громадянин  України,  який  має  вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та  прийняв Присягу адвоката України.

До  матеріалів справи долучена копія Свідоцтва про право на заняття адвокатською  діяльністю, виданого Севастьянову Роману Юрійовичу (том 1, а.с.60).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про адвокатуру» оплата праці адвоката  здійснюється  на  підставі  угоди  між громадянином  чи  юридичною  особою  і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

За  договором № 35126 від 26.12.2006 р. адвокат Севастьянов Р.Ю. зобов’язався за  винагороду  надати юридичну допомогу позивачу (ВАТ «Запорізький  завод «Перетворювач»)  по стягненню  на його користь з ВАТ «Автотехсоюз» заборгованості за Договором  купівлі-продажу №  534/ОБ від 24.05.2006 р. Відповідно до п.3.1 Договору гонорар  адвоката  складає  10 % від суми заявлених  позовних вимог.

Платіжним  дорученням № 598 від 08.02.2007 р. ВАТ «Запорізький завод «Перетворювач» оплатив  адвокату Севастьянову Р.Ю. послуги за Договором № 35126 від 26.12.2006 р.  в  сумі  48266 грн. (том 1,  а.с.61).

В той же час, апеляційна інстанція, врахувавши  обставини справи та беручи до уваги позицію Вищого господарського суду України, викладену в Роз’ясненнях президії ВАСУ від 04.03.1998 р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України» та в інформаційному листі № 01-8/973 від 14.12.2007 р., з огляду на  розумну  необхідність судових  витрат для даної  справи, вирішила  обмежити розмір  витрат на оплату  послуг адвоката, що належить відшкодувати позивачу за рахунок відповідача, до 10 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний  господарський  суд

ПОСТАНОВИВ :

                 

       1.   Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод «Перетворювач» (м. Запоріжжя)  задовольнити.

       2. Рішення господарського суду Запорізької області від 25.06.2007 р.                                             у  справі  № 26/80/07-6/121/07  скасувати.

       3.     Позов  задовольнити.

               Стягнути з Відкритого акціонерного товариства   «Автотехсоюз» (69002,            м. Запоріжжя, вул. Грязнова, 1-г) на користь Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод «Перетворювач» (69069, м. Запоріжжя, Дніпропетровське шосе, 9) 407346 грн.  основного  боргу,   34719,27 грн. пені, 34469,65 грн.  втрат від інфляції, 6126,93 грн. – 3 % річних, 10 000 грн. витрат на послуги адвоката, 4826,61 грн. державного мита,  118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення  судового процесу. Видати наказ.

        4.  Стягнути з Відкритого акціонерного товариства   «Автотехсоюз» (69002,              м. Запоріжжя, вул. Грязнова, 1-г) на користь Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод «Перетворювач» (69069, м. Запоріжжя, Дніпропетровське шосе, 9)   2413,31  грн.  державного мита за апеляційною  скаргою. Видати наказ.

        5.  Видачу відповідних наказів із вказівкою необхідних реквізитів доручити господарському суду Запорізької області.

  

Головуючий суддя Зубкова Т.П.

 судді  Зубкова Т.П.  

 Колодій Н.А.  Мойсеєнко Т. В.